Все заради…

“Сенсація! Український фізик, Микола Палій, заявив, що зумів розгадати секрет стабільності важких ядер. Команді українських вчених, під керівництвом пана Палія вдалося синтезувати ізотоп Оганессію, із періодом піврозпаду двадцять вісім годин, а також синтезувати зразки елементу № 120 з неймовірно високим періодом піврозпаду – два з половиною роки. Пан Палій так прокоментував своє відкриття:

– Вже давно відомо, що стабільність атомних ядер залежить від співвідношення в них числа протонів та нейтронів, проте, довгий час ніяких закономірностей, що дозволяли б робити хоч якісь прогнози, не було виявлено. Адже, чим більший порядковий номер елементу – тим сильніше кулонівське відштовхування між протонами, а ядерні сили надто кородкодіючі, щоб скомпенсувати це. Коли NASA опублікувало статтю, що в околицях нейтронної зорі, яка залишилася після вибуху наднової, знайшли сліди трансуранів, яких там бути не повинно, ми висунули гіпотезу, що кожен елемент повинен мати свій острів стабільності, за певних значень кількості протонів та нейтронів, і приступили до роботи. Використавши наші знання математики, стандартної моделі, знання про структуру та будову атомних ядер, закони сильної взаємодії та сучасні досягнення квантової хромодинаміки, нам вдалося побудувати математичну модель парно-парних ядер, яка дозволяє визначити час життя парно-парних ізотопів хімічних елементів. Проаналізувавши отримані дані, ми обрали два найбільш стабільних ізотопи і розробили методики їх синтезу…

Журнал “Фізика”. Україна. 2043р.”

“Новий прискорювач OLAUE виявився черговим проектом, який спустив у космічну порожнечу п’ятсот двадцять мільярдів доларів платників податків.

Вчені заявили, що OLAUE повинен розганяти електрони до неймовірних 250 ТеВ! Проте, при тестовому запуску прискорювача, стався незрозумілий збій: при досягненні електронами енергії 210 ТеВ, вони зникли з системи прискорювача…

Причину невдачі зараз розслідує спеціальна комісія, а роботу прискорювача зупинено на невизначений термін…

Журнал “Economy & finance” США. 2068 р.”

“Перша колонія на Місяці вже реальність!

Заголовок статті на сайті worldnews.com 2070р.“

“Артур Мілс, професор Оксфордського університету, заявив, що сучасна інтерпретація теорії струн, відома як SM-теорія, змогла пояснити ефект квантової запутаності на основі використання прихованих просторових вимірів…

Журнал “Herald of science”, Лондон, 2070 р.”

“Артур Мілс стверджує, що зміг математично довести свою теорію, та відкрив явище підпросторового ефекту.

– Що таке підпростір? – Говорить Артур Мілс. – Це явище, що виникає при енергіях вище 210 ТеВ на частинку. Ще з давніх версій теорії струн нам відомо, що Всесвіт має більше ніж чотири виміри, і на високих енергіях вплив додаткових, прихованих, просторових вимірів стає помітним. З моєї математичної моделі випливає, що запуск прискорювача OLAUE у 2068 році не був помилкою. Електрони, досягнувши порогової енергії, потрапили на такий багатовимірний міст, і були винесені у відкритий космос, так як наявність додаткових вимірів значно скорочує відстань між двома точками тривимірного простору, а швидкість, вектор руху та момент імпульсу частинки залишаються незмінними. Тепер, для остаточного підтвердження моєї гіпотези нам потрібно відновити роботу прискорювача OLAUE, і провести відповідні експерименти, врахувавши данні моєї теорії. Ці досліди, за умови свого підтвердження відкривають перед людством шлях до далеких зірок…

Журнал “Herald of science”, Лондон, 2073 р.”

“Корпорація Stellar technologies заявила про побудову на орбіті Місяця першої верфі, що будуватиме космічні кораблі на термоядерних двигунах власного виробництва, що зможуть долітати до поясу астероїдів лише за півтори місяці. Компанія Stellar technologies не приховує своєї зацікавленості в розробці астероїдних корисних копалин. NASA оголосило про свою підтримку Stellar technologies, і анонсувало проект першої марсіанської колонії…

Журнал ” Economie mondiale “, Франція, 2081 р.”

“Корпорація Spacelink оголосила про розробку нового стандарту зв’язку та передачі даних М-1, заснованих на законах Мілса. Представники компанії запевняють, що новітній стандарт дозволить встановити зв’язок в межах Сонячної Системи з затримкою менше однієї секунди…

Журнал “Economy & finance” США. 2081 р.”

“Сьогодні уряд місячних колоній оголосив про проголошення незалежності. Як на це відреагують політики Землі? Як це вплине на глобальну економіку Сонячної Системи?..

Журнал “Economy & finance” США. 2101 р.”

“Група вчених Нетішинського центру ядерних досліджень, Україна, презентує проект реактора нового типу. Говорить, голава проекту і головний розробник реактора СПЦ, Петро Кошовий:

– Новий реактор працює за принципово новою схемою. Усі попередні моделі ядерних реакторів використовували реакцію поділу важких ядер. Термоядерні реактори використовують реакцію синтезу гелію з важких ізотопів водню. Наш реактор синтез-подільного циклу працює за кардинально новою схемою. Тут не відбувається а ні синтез гелію, а ні розпад важких ядер на легші, перевантаженні нейтронами, уламки.

Для запуску реактору потрібно не менше десяти грам чистого моноізотопного Елеріуму-512. Унікальність цього ізотопу полягає не лише в аномально великому, як для таких важких трансуранів, періоду піврозпаду – близько мільйона років, а в тому, що ядро цього елементу має аномально низький кулонівський потенціал. Він настільки малий, що ядро Елеріуму не може утримувати зовнішні електрони, а тому, металічний Елеріум-512 завжди знаходиться в іонізованому стані і по суті являє собою холодну плазму із сильно іонізованих атомів та вільних електронів. Причини такого низького кулонівського потенціалу, поки що, не відомі. На даний час ще не існує теорії, яка змогла б враховувати екранування позитивного заряду в ядрі, і пояснити отримані спостережувані дані.
Завдяки низькому кулонівському бар’єру, ядро Елеріуму легко поглинає протони, усього при енергіях рівних 20 % від аналогічних, необхідних при термоядерному синтезі, перетворюючись в нестабільний Палій-513, який, проходячи ряд послідовних розпадів та поглинувши ще три протони, перетворюється, знову, в Елеріум-512. Побічними продуктами реакції є атом Дейтерію, який можна використати в реакторах термоядерного синтезу, та нейтрон, який досить швидко розпадається на протон, що повертається в контур реактора для подальшого використання, електрон та антинейтрино. Витрати енергії кожного етапу циклу повністю покриваються виділенням енергії у енерговидільних етапах, а сумарний вихід енергії становить дев’яносто відсотків від теоретично можливого при повній анігіляції протону (за формулою E=mc2).

– Ви хочете сказати, що навчилися перетворювати матерію в енергію і використовувати її?

– Так…

– Наскільки ваш реактор економічно обґрунтований?

– Порахуйте самі: один грам Елеруму-512, за сучасних технологій синтезу, коштує один трильйон доларів.

Для запуску реактора найменшої потужності необхідно десять грам чистого моноізотопного металу, при цьому, для забезпечення роботи такого реактора на мінімальній робочій потужності потрібно всього одна десята маси водню, від маси Елеріуму, на годину. Чим більше Елеріуму, тим більша мінімальна потужність реактора. Він буде працювати, доки в системі є водень, безперевно перетворюючи ¼ маси палива в енергію. Потужність реактора можна збільшити не тільки, збільшуючи кількість дорогого Елеріуму, але й збільшивши кількість водню в реакторі. Проте слід бути обережним, якщо кількість водню в системі перевищуватиме ¼ від кількості Елеріуму, реактор вийде з ладу. Ні, він не вибухне. Енерговихід зросте, і реактор зможе працювати що близько години, доки не випалить весь Елеріум, який просто не встигатиме відновлюватися, і врешті решт цикл перерветься на довільній стадії, яку реактор не зможе забезпечити енергією.

Наскільки це економічно вигідно? З одного боку, десять трильйонів доларів – величезні кошти, та скільки готові заплатити уряди розвинених країн за безпечне використання, невичерпного, обмеженого лише вашими фінансовими можливостями, джерела енергії?..

“Інтерв’ю з лауреатами Нобелівської премії”
National Geographic 2115 р. “

” Корпорація Stellar technologies анонсувала випуск двигунів нового покоління – електрон-позитронний двигун малої тяги, що забезпечуються енергію реактором типу СПЦМП-12…

Журнал “Economy & finance” США. 2125 р.”

“Спільний проект українського заводу ім. Антонова, Нетішинського центру ядерних досліджень та NASA, вже в цьому році відправить перший корабель-колонізатор до екзопланети, розташованої на відстані двадцять світлових років від Землі. Нагадаємо, що ця планета знаходиться в зоні “Золотоволоски” своєї зорі, а її маса на 1,5% більша за масу нашої рідної планети. Проект отримав назву “Перун”.

Журнал “Відкритий космос” Україна, 2131р. 7.”

“Місія Перун вдало створила першу колонію поза межами Сонячної Системи. Колоністи повідомляють, що умови на новій планеті цілком придатні для життя Земного типу. Їм вдалося знайти першу позаземну форму життя! Це колоніальні бактерії, схожі на Земні, але у їхньому генетичному матеріалі, хоч і використовуються ті ж нуклеотиди, генетичний код цих “бактерій” кардинально відрізняється від Земного. Також, дослідники повідомляють, що до складу білків цих організмів входять не двадцять, а двадцять п’ять амінокислот…

Журнал “Відкритий космос” Україна, 2135р. 2.”

“Доленосне рішення! 

Сьогодні рада Світової Асамблеї прийняла закон № 2190-742, Про екзосистеми та приватну власність. Згідно з цим законом, всі юридичні права на зовнішні системи належать тій державі (або державам), що першою побудувала в цій системі колонію.

Журнал “Economy & finance” США. 2190 р.”

“Чьто творят хохли? Украінскіє колоністи і власті Украіни заявілі, чьто Украіна можєт бить лішь адна і находіца ана на Зємлє. Ісхадя із етава, каланісти із Украіни назвалі сваі калоніі Казачьїмі, а сєбя сталі називать Казакамі! В атвєт власті Украіни даравалі сваім калоніям широкую автаномію, с правом імєть свой ізбранний парламєнт, сваю армію і еканоміку, с правом об’явлєнія полной нєзавісімості і правом вступлєнія в любой саюз і організацию, чьто не угражаєт тєрріторіальной целостності Украіни…

“ЗомбіTV”, московія. 2190 р.”

“Дурной прімєр заразітєлєн. Сєгодня, страни запада, бєря прімєр с Украіни, даровалі автаноміі сваім калоніям…

“ЗомбіTV”, московія. 2192 р.”

“Президент Московії, Дмітрій Желєзнов, заявив про перенесення столиці своєї країни із Землі на Північний Кремль, планету в системі CCS-3205msk.

“Вісті з боліт” система Січ. 2200 р.”

“Влада Московії ратифікувала закон Дмітрія Железнова, про перейменування Московії у Великоазійську Імперію, та передачу повноважень імператору Дмітрію І. У відповідь на нову загрозу, колонії Європейських та Північноамериканських країн оголосили про створення Північно-Атлантичного Альянсу, як єдиного державного формування…

Журнал “Economy & finance” планета Атлант. 2203 р.”

“Соняну Систему прийнято зоною повного нейтралітету. Жодна з країн Галактики не має права втручатися в політику Сонячної Системи, а Сонячна система в політику країн Галактики. При цьому, усі країни Сонячної системи, зберігають свою автономію та незалежність…

Журнал “Economy & finance” планета Атлант. 2222 р.“

Дослідницький корабель “Стівен Хокінг” винирнув з підпростору посеред системи COS-4231, яку пілоти, позаочі, інакше як Пеклом не називали. Сама система було утворена чорною дірою та магнетаром, що мали власні імена: Сцила та Харибда, названі на честь міфологічних прожерливих монстрів.

Пілот “Хокінга”, Даян Рейн, відомий у колах пілотів як Грізлі, глянув на головний екран, який горів червоними повідомленнями про небезпеку, повернувся до літнього чоловіка, що сидів біля стінки рубки керування, у зручному, шкіряному, кріслі.

– Шеф, якого хріна ми тут забули? Я ж тут всю електроніку спалю до дідька.

– Якщо поквапимося, то повинні встигнути звідси втекти. Нашого дефлектора повинно вистачити на пів години.

– Дай то Бог, – Відповів Грізлі, – з нашим четвертим рівнем, електроніка почне горіти за двадцять хвилин.

Літній чоловік підвівся з крісла, підійшов до пілота і поклав перед ним якийсь папірець.

– Лети сюди, чим швидше справимося, тим швидше заберемося з цього проклятого місця.

– Слухаюсь, шеф. – Промовив пілот, виводячи “Хокінга” на необхідний курс.

– Даяне, ти думаєш мені була охота пертися сюди? Ти ж знаєш, що накази начальства не обговорюються.

– І все ж, що ми тут шукаємо?

– Якби ж я знав. Начальство дало чіткий наказ: прилетіти в указані координати, зробити ізотопний скан знайденого там об’єкту і доставити результати в центральний офіс Natural Transurani. – Літній чоловік якийсь час роздумував, чи варто розповідати пілотові усе, продовжив: – мене більше непокоїть наказ дотримуватися повної секретності, заборона використання будь-якого зв’язку, та наказ знищити дані будь-якою ціною, в разі загрози їх перехоплення.

– Що значить: “Будь-якою ціною”?

– Навіть ціною знищення “Хокінга”.

У відповідь Грізлі лише присвиснув, та продовжити розмову не встиг. Сканер запеленгував наближення невеликого космічного човна. Системи ідентифікації дослідницький корабель не мав, тому визначити, хто це ще вештається Пеклом, не було можливості.

А от у невідомого корабля така система була, і досить скоро на пульті “Хокінга”, загорівся сигнал вхідного виклику. Даян натиснув кнопку прийому, і на екрані головного інфотерміналу з’явилося зображення молодого чоловіка у військовій формі флоту Азійської імперії.

– Исследовательский коробль “Стивен Хокинг”, собственность компании Natural Transurani, вы вошли в зону контроля Великоазийской империи. Немедленно покиньте зону контроля, или по вам будет открыт огонь на поражение.

– Покидаємо. – Відповів Грізлі, виводячи корабель на новий курс, і розганяючи його для входу у підпростір. – Пробачте, шеф, тут нам робити нічого.

***

Інтерсептор із зображеними на чорних крилах золотими тризубами і білим написом українською мовою: “Ластівка”, вже три стандартні години висів у пронизаному сильним магнітним полем близького магнетару, просторі, спостерігаючи за нишпорившими в околицях нюхачами, що, час від часу, змінювалися новими. Пройти повз них непоміченими, навіть у стелс-режимі не було можливості. Генератор дефлекторного щита гудів, наче старий трансформатор, працюючи на межі своїх можливостей, що сильно нервувало пілота – молоду, чорнокосу дівчину років двадцяти восьми на ім’я Амая. Її обличчя було сховане під маскою нейроінтерфейсу. Вона лежала на спеціально встановленому для роботи з чутливою апаратурою ліжку. Одягнена дівчина була у чорну футболку із зображеним на ній портретом Степана Бандери та написом: “Якщо людина, між волею і хлібом, обирає хліб, то скоро вона втратить і хліб і волю…”, коротку спідницю та довгі, майже до коліна, шкіряні чобітки на високому каблуці.

Взагалі-то, нейроінтерфейс подобався Амаї. Він дозволяв настільки тісно інтегруватися з системою управління, що кожна система, кожна деталь інтерсептора, відчувалися немов частини власного тіла, а центральний інфотермінал миттєво робив усі необхідні обрахунки, вловлюючи бажання оператора. Одним словом, підключаючись до нейроінтерфейсу, дівчина і її човен ставали одним цілим.

Щоб хоч якось вбити час, Амая активувала аудіоплеєр, і тепер, в її голові, на задньому фоні, тихо грала її улюблена інструментальна музика. Амая взагалі терпіти не могла сучасної синтезованої музики, надаючи перевагу живому звучанню класичних інструментів.

Коли очікування добряче набридло дівчині, вона помітила появу нової діючої “персони”, невеличкого корабля, що явно прямував в тому ж напрямку, куди потрібно було потрапити Амаї.
“Так, і хто це в нас тут гуляє?”

Центральний інфотермінал сприйняв запитання дівчини як команду, і запустив сканера.
“Науково-дослідний корабель “Стівен Хокінг”, введений в експлуатацію 2298 року. Вантажопідйомність – 1000 тон. Пасажиромісткість – 20 чоловік. Екіпаж – 2 чоловіки. Власник – Natural Transurani.” – отримала дівчина відповідь інфотермілу.

“І якого … ми тут забули?” – На це питання термінал не дав відповіді, видно не сприйняв його як команду.

Дочекавшись моменту, коли москальський[1] нюхач переключить свою увагу на непроханих гостей, Амая ввімкнула двигун досвітлової тяги, і не вимикаючи стелс-режиму, тримаючи дефлекторного щита на повній потужності, щоб її, разом із інерсептором, не розірвало магнітним полем магнетару, полетіла до необхідного сектору Пекла.

Нюхачів дівчина не боялася, їхньої бойової міці, навіть зберись вони цілою сотнею, не вистачить, щоб протистояти одному інтерсептору. В такій ситуації вона вже була місяць тому, і вийшла з бою не отримавши й подряпини, а от москальські нюхачі перетворилися на розсіяну у космосі хмару металобрухту. Проте, був один нюанс: нюхачі мають надто малий запас власного ходу, і не могли знаходитися так далеко від рідного сектора без підтримки носія, хоча б крейсера, в гіршому випадку – есмінця. Баз у системі пекла не було, ні стаціонарних ні дрейфуючих, тай бути не могло. Сильне магнітне поле мегнетару розірвало б їх за лічені години, не допомогли б навіть дефлектори… а ще скоріше випалило б усю електроніку.

Амая не була впевнена, що зможе тягатися з крейсером, не кажучи вже про щось значно крупніше і потужніше. На щастя, за рік активного тестування інтерсепторів, реальних боїв з крейсерами не було, і дівчина не горіла бажанням стати першопрохідцем подібних випробувань.

Необхідний об’єкт знайшовся саме там, де й прогнозував контр-адмірал Хмель.

Інтерсептор залетів у тінь невеличкої планети, діаметром не більше 150 кілометрів, і зависнув над поверхнею на відстані сім тисяч кілометрів.

Тепер почався найважчий етап операції. Амая розуміла, що варто їй увімкнути ізотопний сканер, й уся “кацапська нечисть”, що зараз перебуває у Пеклі, дізнається, де вона знаходиться. Не допоможе навіть стелс-режим.

Увімкнувши ізотопний сканер, Амая відключила непотрібний стелс, а звільнену енергію перенаправила на сканери простору, ввімкнувши їх на повну потужність.

Нюхач, що крутився неподалік одразу ж засік порушника, та замість того, щоб відкрити вогонь по цілі, він помчав у інший бік, а менш ніж за хвилину радар просигналізував про появу Азійського крейсера.

“Твою мать. Тільки еСТешки мені бракувало.”

Вимкнувши усе зайве, дівчина перевела енергію на підсилення дефлектора. Генератор завив ще гучніше.
Вчасно. Потужний лазерний імпульс еСТешки спалахнув видимим світлом на дефлекторі і згас. Інтерсептор відчутно струснуло.

Амая, помітно нервуючи, спостерігала за процесом сканування:

95,6% – Ще один лазерний імпульс струснув інтерсептор, розбившись об дефлектор. Цього разу постріл був точніший, і силою удару ледь не зірвало корабель дівчини з орбіти.

96,3% – Амая націлює свою плазмову гармату на еСТешку, розуміючи, що не зможе пробити її дефлектора. “Хоч нерви їм потріпаю…”

99,9% – з еСТешки вилітають перехоплювачі та винищувачі. Азійський крейсер відключає на мить дефлектор, щоб випустити кораблі. Амая відкриває вогонь у відповідь.

100% – Плазмова куля влучає у відкритий шлюз еСТешки. Всередині крейсера щось вибухає. До місця інциденту поспішають ще три крейсера, беручи дівчину в кільце. Амая повертає інтерсептор в бік єдиного незайнятого ворогом сектора – в бік магнетару…

Амая врубила форсаж. Чим ближче інтерсептор наближався до магнетару, тим яскравіше сяяв його дефлекторний щит. У пульті керування щось замкнуло і з нього посипалися іскри, а через нейроінтерфейс дівчина відчула пошкодження корабля. Магнітне поле близького монстра робило свою справу, виводячи з ладу електросистеми інтерсептора. Не допомагав навіть перенасичений енергією дефлектор. А ворог продовжував обстріл корабля-втікача.

“Валимо звідси!” – Віддала наказ Амая, і за мить центральний інфотермінал повернув їй розраховану схему стрибка. Вивівши інтерсептор на необхідний вектор, дівчина ввімкнула підпросторовий двигун. Та перед самим стрибком, короткий лазерний імпульс ворожого крейсера, ударив у шит. Дефлектор не витримав перевантаження і згорів…

Опинившись в підпросторі, Амая провела діагностику систем: Дефлектор, справді вийшов з ладу, а разом з ним і система зв’язку. Ліве крило було пошкоджене, і зараз, через нейроінтерфейс, дівчина відчувала біль, ніби від справжнього поранення. Реактор, для забезпечення корабля енергію, все ж, вийшов за критичну межу, і зараз, замість підтримки синтез-подільного циклу, справно, випалював Елеріум-512. Працювати йому залишилося не довше години.

“Скопіюй отриманні данні на зовнішній носій. У нас мало часу.”

“Акумулятори заряджені повністю. Енергії нам вистачить до повної стиковки з орбітальною станцією Гекати-d.”

“Я знаю, але це все, на що її вистачить. Контр-адмірал Хмель чекає на ці данні, а у нас згоріла система зв’язку.”

Коли інфотермінал повідомив про завершення операції, а з невеликого кубоподібного пристрою, біля ліжка, вискочив металевий диск, Амая деактивувала нейроінтерфейс (енергію слід було берегти), поклала диск у свою сумочку і сіла за пульт ручного керування, З блоку зв’язку, все ще вилітали поодинокі іскри, а в кораблі смерділо горілою ізоляцією, хоча система життєзабезпечення й намагалася компенсувати наслідки аварії.

– Проаналізуй отриманні данні, – віддала дівчина наказ інфотерміналу, – цікаво, що за гидоту ми знайшли, і чому кацапи так її охороняють?_______________________________
[1] Після того, як у двадцятих роках ХХІ століття, остання на Землі імперія – Російска федерація, програла війну з Україною, держава агресор розпалася на низку дрібних країн. Московія, як завжди, оголосила себе спадкоємцем РФ. З часом московія змогла провести власну космічну програму і колонізувати значну частину галактики, і оголосила себе Великоазійською Імперією. Та козаки, як вихідці з України, продовжували називати Азіатів московитами або москалями, іноді навіть використовували терміни Кацапи, або свинособаки, якщо про азіатів згадувалося виключно в лайливому контексті. Так як прийомний Батько Амаї – козак, він привчив дівчину до козацької культури.

***

Планета Геката-d – це позбавлена життя Суперземля із масою п’ять мас Землі.

Та цінність цієї планети полягала в іншому, вона містила велику кількість легкодоступного кобальту, нікелю, хрому, мангану, заліза, титану, міді… та інших металів, які необхідні в космічному кораблебудуванні. Саме тому тут, на орбіті Гекати-d, були розташовані найбільші верфі Північно-Атлантичного Альянсу. Крім цього, саме тут розроблялися і проходили випробування усі новітні військові проекти флоту, одним з яких був проект “Інтерсептор”, запущений чотири роки тому, а пів року тому вийшовшому на стадію фінальних випробувань.

Керував цим величезним орбітальним “заводом” адмірал Прайд, і сьогодні він був розлючений. Зібравши у своєму кабінеті усіх пілотів-учасників проекту Інтерсептор, він голосно верещав на своїх підлеглих, розмахуючи якимись паперами:

– Хто?! Хто мені пояснить, що це все означає?!

Пілоти переглянулися, і один з них, чоловік тридцяти років, промовив:

– Якщо ви поясните нам, що це за папірці, можливо, ми зможемо відповісти на ваше запитання.

Прайд, від нахабства пілотів, почервонів ще більше, проте пояснив:

– Це – рапорт капітана ІІІ рангу Ілона Стара, про те, що пілоти-учасники проекту Інтерсептор, відмовилися виконувати наказ на супроводження важливого свідка із вільної системи Афіна до центральної системи Альянсу, для дачі свідчень в суді!

– Адмірале Прайд, – відповів той самий пілот, – інтерсептор – це диверсійно-розвідувальний корабель, а не поліцейський корвет, щоб перевозити чи охороняти злочинців, навіть, якщо вони вирішили здати своїх спільників.

– Вам і не потрібно було гнати інтерсептори! – Рявкнув Прайд. – В наказі чітко вказано: вилетіти на стандартних винищувачах класу SRiNF!

– Адмірале, згідно із пунктом 3.17 контракту на участь у проекті Інтерсптор, ми не маємо права сідати за штурвал іншого зорельоту, крім закріпленого за нами. Також, ніхто інший не має права на водіння нашого корабля без нашого особистого дозволу, і те лише в режимі ручного керування.

– Що?

Замість відповіді пілот дістав з кишені роздруківку контратку, відкрив на необхідній сторінці і ткнув пальцем у відповідний абзац.

– Нічого не розумію… – Пробурмотів Прайд. – Який ідіот складав цей контракт? Ви що, розівчилися літати на звичайних зорельотах?

– Справа не в тому. Нейроінтерфейс налаштовується лише один раз, під одну конкретну людину, і цей процес досить затратний, як в питаннях часу, так і ресурсів, адже потрібно синхронізувати нервову систему оператора з усіма системами зорельоту. Оператор стає єдиним цілим зі своїм кораблем. До того ж, після синхронізації, дешевше побудувати новий корабель, ніж переналаштувати нейроінтерфейс на нового оператора. Хоча, яйцеголові працюють над цією проблемою. А до того… Ніхто не хоче ризикувати тестовими зразками інтерсепторів. Якщо хтось з нас зникне, корабель доведеться демонтувати, так як літати на ньому більше ніхто не зможе.

Прайд пропустив повз вуха пояснення пілота, натомість, розгублено рахував присутніх.

– Дев’ять… А де Ерзо?

– Так на бойовому…

– Що?!! – Почуте, знову, розгнівило Прайда. – Якому ще, на…, бойовиму?! Хто, …, …, ратифікував виліт?!

– Я.

Захопившись лайкою на пілотів, Прайд не помітив, як до його кабінету увійшов високий чоловік, п’ятдесяти років. Його обличчя прикрашали вуса, та довгий шрам, що йшов від лівого ока, по щоці, майже до підборіддя. Пілоти-інтерсептори стали смирно, і віддали честь. Прайд зробив те саме.

– Контр-адмірал Хмель, – промовив Прайд, – ми не чекали на вас.

– Вільно, – скомандував контр-адмірал, і звернувся до пілотів: – йдіть готуйтеся. За тиждень ви потрібні мені в РУА. Наказ про переведення уже підписаний міністерством оборони Північно-Атлантичного Альянсу, і ви тепер повністю переходите під контроль розвідувального управління. – Хмель повернувся до адмірала: – Оріон я теж забираю.

Прайд нервово зціпив зуби. Якщо проект Оріон був йому як чиряк на дупі, і він був радий позбутися його з зони своєї відповідальності, то з проекту Інтерсептор адмірал мав чималий зиск.

З двадцяти п’яти трильйонів щорічного фінансування проекту, він мав, щонайменше, п’ятсот мільярдів додаткового, не зовсім легального, доходу. За чотири роки існування проекту, дружина Прайда стала власницею розкішного, п’ятнадцятипалубного атмосферного лайнера-готелю на мальовничій, курортній планеті Мальдівія-b. Синок Прайду зумів відкрити власний успішний бізнес, а дочка змогла пробитися до вершин шоу-бізнесу, ставши відомою на весь Альянс виконавицею синтезованої музики, і навіть одного разу брала участь у якомусь музичному фестивалі Землі…

І головне – ніхто, крім самого Прайда та його бухгалтера, не знав про джерело цих доходів. Офіційно, ці кошти були доходам родинної компанії “Pride inc.”, що дісталася адміралу у спадок від батька. Також Прайд знав, що серйозної перевірки, компанія, в якій числиться лише один працівник – бухгалтер Прайда, не пройде.

Втрачати такий прибутковий проект адмірал не хотів, але й протистояти Хмелю зараз не міг. Та в його голові вже складався план, як нашкодити своєму вічному ворогові. Поспішати не варто. Якщо все зробити вірно, то Хмель не лише втратить свої погони, але й сяде. І сяде на довго.

– Ви все зрозуміли, адмірале?

– Так точно! – Рявкнув у відповідь Прайд, немов “зелений” новобранець перед капітаном І рангу.

– Виконуйте. Не пізніше як за місяць Оріон повинен прибути до Атланту. І ще, як тільки повернеться Ерзо, негайно направте її сюди. Ви ж не проти, якщо я скористаюся вашим кабінетом?

Прайд, знову, гнівно скрипнув зубами, але відповів спокійно:

– Мій кабінет в повному вашому розпорядженні…

Чекати контр-адміралу довелося довго. Лише через п’ять годин до кабінету увійшла молода дівчина, не старша тридцяти років. Довге чорне волосся спадало на тендітні плечі. Одягнена вона була у синю футболку із золотим тризубом на грудях, коротку спідницю, і довгі, до коліна, чобітки на високому каблуці. З усіх армійських регалій на ній був лише капітанський каптур.

– Капітан І рангу Амая Ерзо, прибула за вашим наказом! – Чітко промовила дівчина, віддаючи честь контр-адміралу.

Хмель підійшов до дівчини, і обійняв її, немов рідну дочку.

– Я радий тебе бачити, Амі. Зовсім забула про старого.

– І зовсім ви не старий. – Відповіла дівчина, поцілувавши контр-адмірала в щоку. – Я теж рада бачити вас, тату.

– Нічого, скоро будемо бачитися частіше. Я таки знайшов спосіб забрати тебе від цього пройдисвіта Прайда. Як пройшло завдання?

– …! Чотири еСТешки! Ледве свою дупу звідти витягла. Якби не тестовий дефлектор, довелося б вам їсти борщ.

– Слава Богу, що тобі вдалося вирватися. Як твоя Ластівка?

– …, – повторила відповідь Амая. – Дефлектор, звісно ж, свою справу виконав, але не витримав гіркої долі, і вже перед самим стрибком, почив в Бозі. Добре хоч, що москальня так і не навчилася стріляти, лише ліве крило мені підплавили. Реактор зжер весь Елеріум, ледве до Гекати дотягнула на акумуляторах, а магнітне поле магнетару спалило до біса систему дальнього зв’язку. А так, все просто чудово.

– Не хвилюйся, Ластівку відновимо, буде ще краща, ніж нова. – Хмель швидко написав на синтпапері якийсь наказ, викликав до себе чергового.

– Передай це головному інженеру станції.

Коли черговий вийшов, контр-адмірал знову звернувся до Амаї:

– Знайшла щось?

Замість відповіді Амая дістала з сумочки металевий диск і поклала його на стіл перед контр-адміралом. Хмель, так само мовчки, поклав диск собі у кишеню.

– А тепер розповідай, що ти про все це думаєш? Ти ж вже провела первинний аналіз даних…

– Я? – Амая зробила невинне обличчя і увімкнула блондинку… – Та як ви можете про мене таке думати?

– Амі, дурепу будеш розігрувати перед Прайдом, а не переді мною. Я, хоч і прийомний, проте твій батько, і знаю тебе як облуплену. Сам такою виховав. Розповідай.

– Пробачте. Якщо хочете знати мою думку – ми в дупі. Ми всі, не тільки Альянс… А от кацапи, щоб їх дідько вхопив, можуть зірвати джек-пот, якщо ми їм не завадимо.

– Все так серйозно?

– Все ще гірше, ніж ви можете уявити. Сімдесят п’ять відсотків, тату! Сімдесят п’ять відсотків маси тієї клятої планети діаметром усього сто п’ятдесят кілометрів, складає Елеріум-512. Це не просто привід порушити всі можливі і неможливі угоди. Це привід оголосити повномасштабну війну вже сьогодні.

Контр-адмірал роздумував довго.

– Ти потрібна мені в РУА, а не тут, на побігеньках у Прайда. – У відповідь Амая лише знизила плечима, мовляв: “це не від мене залежить…” – Не хвилюйся. Я ратифікував наказ перевести усіх інтерсепторів під моє командування. Нема чого їм тут робити. Ці кораблі були створені з однією ціллю – забезпечити потреби розвідки. Годі прос… витрачати армійські фонди на нескінчених Прайдових тестах. Пора в бій. І ти, як інтерсептор, теж підпадаєш під цей наказ. – Контр-адмірал знову задумався. – Але ти не полетиш до столиці разом з усіма. Для тебе я маю інше, не менш важливе завдання… – Помітивши обличчя дівчини, Хмель продовжив: – Не кривися, ніхто твою Ластівку в тебе не забере. Візьмеш її з собою, коли відремонтують.

Амаї набридло стояти, вона підійшла до столу, і сіла на його край. Поглянувши в очі свого прийомного батька, запитала.

– Яке?

– Ти колись чула про проект ST-2 Оріон?

– Чула, що наші перехопили москальску еСТешку і на її основі розробляли якийсь свій корабель.

– Це офіційна версія, я спеціально розробив її, щоб відвадити Прайда від цього проекту.

– А неофіційна?

Контр-адмірал дістав зі свого кейсу кілька роздрукованих листів, і поклав перед Амаєю.

– Від еСТешки ми взяли лише форму.

Дівчина взяла листки і почала читати. І чим далі, тим більше здивування проявлялося на її обличчі.

– Нічого ж собі, де ви взяли дефлектора одинадцятого рівня?

– Там само, де й тестовий дефлектор для твоєї Ластівки.

– Стривай, це що виходить, основне призначення інтерсепторів не розвідка, а тестування і відкатка найновіших систем, які ви напхали в Оріон?

– Вірно.

– І яка подальша доля інтерсепторів? Оріон уже побудовано, і необхідність у них відпала.

– Я б не був таким категоричним. Проект чудово зарекомендував себе. Десяток новітніх диверсійно-розвідувальних кораблів, напханих найновішою технікою, і здатних обходитися без корабля-носія, стануть неприємним сюрпризом для ворога. А один з них уже став, поцупивши надсекретну інформацію з-під носа у кацапів. Ти ж знаєш, що я не розкидаюся вірними людьми і хорошою технікою. Усі інтерсептори працюватимуть на РУА. Але в одному ти права – проект буде закрито, і більше жоден новий інтерсептор не буде збудований.

– Зрозуміло, – відповіла Амая, – і чого ж ви, тату, хочете від мене. В чому полягає моє завдання?

Дівчина вже здогадувалася чого від неї хоче контр-адмірал, та доки він не озвучить свого наказу, це так і залишиться, лише здогадом.

– Збирай команду. Оріон твій. Ти і Оріон потрібні мені в РУА. У тебе – максимум місяць. Та чим скоріше ти укомплектуєш крейсер – тим краще. Сподіваюсь Прайд не пхатиме носа у твої справи…

– Прайд? Та він вдавиться, але знайде спосіб напакостити мені. В цьому питанні у нас з ним взаємні почуття. Нічого, розберуся. Це не вперше.

– Тоді, до зустрічі на Атланті за місяць…

– Раніше, я планую скоро навідатися в столицю. Там легше знайти команду не заляпану в політичних та військових інтригах. Та й може вдасться переманити кількох бойових офіцерів із формальних посад, того ж президентського фрегату. – Амая поцілувала свого прийомного батька в щоку. – Я побігла, у мене дуже багато роботи.

***

Даян і професор Кіргоф сиділи в лабораторії професора.

Настрій був пригнічений. Після невдалої розвідувальної місії, керівництво компанії не стало слухати пояснень професора і його пілота, давши їм час до вечора, щоб звільнити свої робочі місця. Речі вже було спаковано, і професор чекав на вантажне таксі, щоб забрати своє особисте обладнання додому. Даян залишився, щоб допомогти своєму другові – старому професору.

 Екран терміналу засвітився, повідомляючи про вхідний виклик. Абонент був незнайомий. Професор натиснув кнопку прийому.

На екрані з’явилося зображення молодої, вродливої чорнокосої дівчини.

– Даян, це, здається, тебе. – Промовив професор. А до кого ж ще можуть телефонувати молоді дівчата. Не до старого ж професора.

Грізлі підійшов до терміналу.

– Ерзо? – Не вірячи своїм очам, запитав він.

– Здоров, Лахматий, як справи? Все ще ганяєш на тому кориті з яйцеголовими?

– Вже ні. Вирішив зайнятися приватними перевезеннями.

– Ти що, з дуба впав, чи сонечко голову напекло? Ти ж бойовий пілот! Які, нахрін, приватні перевезення. Ти ж від нудьги або клякнеш, або мохом поростеш, або дах поїде. Твоє покликання – бойовий корабель.

– І де ж його взяти? Прайд, скотиняка, добре постарався. Мене до бойового корабля не підпустять й на астрономічну одиницю.

– В дупу Прайда. Він так, дрібний шкідник. Зараз гра йде на значно вищому рівні. А за бойовий корабель не хвилюйся, я тобі його дам.

– Ерзо, що тобі потрібно?

– Ти мені потрібен.

– Ти ж, ніби, не по цих ділах. Наскільки я пам’ятаю наші загули, ти по дівках бігала не гірше за мене. Чи може ти змінила свої… вподобання.

– Лахматий, я своїх вподобань не змінюю, а от командирів – запросто. Одним словом: я зараз працюю на контр-адмірала Хмеля, і мені потрібен перший пілот на крейсер.

– Який ще крейсер?

– Мій. Татко підкинув. Зараз набираю команду. То ж, збирай манатки і дуй до мене: Геката-d, орбітальний док номер 175, крейсер Оріон.

– Гов, мала, я ще не погодився.

– Ти вже погодився! – Різко відповіла Амая. – Інсайдерська інформація: не сьогодні – завтра, почнеться війна і тебе всеодно загребуть. А от куди відправлять, з Прайдовою характеристикою, ти й сам чудово уявляєш. Тож не тупи, лети до мене. Це твій останній шанс повернути погони. Ну і політати на новітньому крейсері. Ти б бачив, скільки вони в нього понапихали. Там навіть нейроінтерфейс є.

– А ти впевнена, що буде війна. Звідки така інформація?

– Може тобі ще імена учасників сказати? Війна буде. Максимум через рік, а може й скоріше. Її нам ніяк не уникнути.

– Гаразд, вмовила. Раз ти кажеш, що Прайд гуляє лісом, покатаюся на твоєму крейсері. Завжди мріяв посидіти за штурвалом такого монстра.

***

Сьогодні, у великому барі, неподалік вантажних доків, було людно. Тут відпочивали роботяги, вантажники, інженери і десантники, чий тренувальний центр знаходився неподалік. Заради десантників був поставлений ринг, де всі бажаючі могли зняти напругу, чистячи один одному пики, хоч один на один, хоч стінка на стінку. А глядачі могли задовільнити свій азарт, роблячи ставки.

Зараз на рингу двоє десантників старанно шліфували один одному фотокартки. Неподалік рингу сиділа компанія добряче підпитих вантажників, які голосно давали поради своїм фаворитам.

Трішки далі від них, четверо пілотів вводили в курс справи бази молодого напарника:

– Головне – пам’ятай, тримайся подалі від Прайда. Хоч він і головний на Гекаті, гнида ще та. Йому підставити свого підлеглого, всеодно що два пальці обісцяти, і вилетиш ти з армії з вовчим білетом, як колись вилетів Грізлі.

– Той самий Грізлі, що зі своєю божевільною напарницею розтовкли до біса Азійського дракона?

– Він самий. Тільки справа та була досить каламутною. У вільній системі Арарат виникла буза. Уряд системи робив усе можливе і неможливе для об’єднання з Азійською імперією. Навіть заручився підтримкою москальського імператора, який і прислав на Арарат того дракона, запакованого силовиками, для розгону мітингів, як це кацапи завжди робили у своїх системах. Тодішній керівник РУА, без п’яти хвилин адмірал флоту Ервін Прайд, не придумав нічого кращого, як відправити на Арарат диверсійний корабель з наказом розібратися в ситуації. Прайд з самого початку мав зуба на Амаю, напарницю Грізлі, прийомну дочку свого заклятого ворога, тоді ще віце-адмірала Хмеля. От і вирішив вбити двох зайців одним пострілом: позбутися Ерзо і підставити Хмеля. Та Прайд не врахував одного: ні Грізлі, ні його напарниця не збиралися грати в Прайдові ігри. Для цього вони надто розумні. Розібравшись в ситуації, Амая звернулась по допомогу не до свого командира Прайда, як той сподівався, а до свого прийомного батька, разом з цим зливши інформацію журналістам, пообіцявши їм сенсацію, якщо ті, негайно, прибудуть на Арарат. Скандал вийшов знатний… Я тоді був пілотом на одному з крейсерів під командуванням Хмеля. Не знаю, як цим двом чортякам вдалося пробратися на дракона, та жоден десантний борт з силовиками так і не покинув Азійського есмінця. На планеті, тим часом, мітингувальники скинули лояльний до азіатів уряд. Тоді москалі й дали наказ знищити Арарат. У Грізлі та Ерзо був вибір: відійти, залишитися осторонь і спостерігати за трагедією, як у вогні орбітального удару згорають сотні мільйонів життів Арарату… або прийняти бій і загинути, виконуючи свій обов’язок. Вони обрали друге. На той час далеко не всі великі кораблі були оснащені дефлекторами. Точніше, дефлектори першого чи другого рівня були на всіх, а от поля більшого насичення з’явилися не так давно, і на той час були ще надто дорогими, щоб ставити їх на кораблі-носії. Влучання ракети з термоядерною боєголовку в плазмову гармату в момент пострілу – страшна й руйнівна річ. Все, що нам залишилося, коли ми прибули на місце інциденту – виколупати москаликів, тих що залишися живими, з груди металобрухту, яка ще недавно була есмінцем класу дракон. Потім був допит полонених свинособак. Але, москаль і на горизонті подій залишиться москалем. Нічого толкового вони не розповіли, а усі старші офіцери, разом з капітанським містком, були знищені вибухом. Кацапи, як завжди, блеяли свої казочки: “камандіри абманулі… Нам сказали, чьто ми лєтим на учєнія… Ми нічоґо нє зналі…” – Пілот, що розповідав історію, сплюнув на підлогу. – Сволота. Не знали вони, коли відкривали плазмовий вогонь по мирній планеті… Усіх москалів відправили під трибунал як військових злочинців. Прайд, за допущену халатність, полетів зі своєї посади. Підвищення накрилося мідним тазом. Хмель отримав контр-адмірала і очолив РУА, а Прайда спихнули сюди, на Гекату. Так сказати – подалі з очей. Та Прайд, хоч і гнида, далеко не дурень, інакше не став би адміралом. Перед тим як покинути насиджене місце, він зміг, таки, нагадити. З його паскудної руки Грізлі вилетів з армії з формулюванням: “за саботаж прямого наказу”. Ерзо Прайд побоявся чіпати, але добився її переведення з РУА на Гекату, під своє командування.

Синопсис