Таємний ліс

Христина часто спостерігала за світлом у вікнах, коли поверталася додому з роботи пізно. Але вчора помітила, що її власне вікно темне, хоча в цей час рідні точно мають бути вдома. Вечір перед Різдвом, все ж таки.

Жінка  насторожено підійнялася сходами, відчинила двері і… дійсно, дім зустрів її порожнечею. Ввімкнути світло не вдалося. Схвильовано зсунула брови. Знявши масивний верхній одяг, Христина нарешті помітила тоненьку «стежку» із крихт улюбленого печива сина, яка вела вглиб темряви. «Треба з’ясувати, куди вона простягається», – подумала вона.

Через напругу маленька квартира здалася цілим палацом! І ось шлях із крихт обірвався. Попереду була стіна. Але звідти ніби лунав ледь помітний шум. І це точно були не сусіди.

Раптом знизу темної стіни почали вимальовуватися контури крихітних дверей. Розміром і формою вони нагадували скриню зі скарбами із піратський фільмів. Христина встигла тільки відкрити рота від здивування, як дверцята різко відчинилися і в очі вдарило яскраве світло.

Жінка замружилася і відчула сильний аромат хвої, мандаринів і гарячого шоколаду. Почула брязкання дзвіночків, гомін радісних голосів разом зі сміхом. Коли очі звикли до світла і вона змогла їх розплющити, за дверцятами виглядав її син.

–       Мамо, заходь, свято вже починається! – промовив він і побіг вглиб загадкового ходу.

Христині складно було наважитись, але вона відчувала, що серце кличе подивитися, що ж приховано за маленькими дверима. Жінка зробила невпевнений крок, присіла, нахилила голову і поповзла за сином.

Випроставшись, Христина ахнула. Навколо був цілий ліс ялинок і всі вони були прикрашені чудернацькими іграшками, гірляндами, різнобарвними цукерками і льодяниками. Тут було просторо і сніжно. Жінка вдихнула на повні груди. Від такої свіжості навіть запаморочилось в голові, але Христина швидко звикла.

Пройшовши трохи, вона побачила серед лісу великий круглий стіл, накритий різдвяною вечерею. За ним сиділа уся родина! На очі Христини почали навертатися сльози – так давно вона про це мріяла.

–       Сідай, кохана. – запросив її чоловік, відсунувши стілець між ним та сином.

На Христину ніжно дивилися мама і тато, бабуся, дідусь. І це місце почало здаватися їх знайомим.

–       Я тут бувала раніше?..

Всі дружньо закивали, посміхаючись.

–       Ми чекали, доки ти згадаєш. Але все ж вирішили взяти ініціативу у свої руки.

В пам’яті почали виринати картинки чи то зі снів, чи то з дитинства. Коли жінка виросла, то зовсім забула, що раніше була фантазеркою, мріяла про магічні світи і подорожі.

–       Дякую, що повертаєте мені крила.