Святий Миколай повертає біль

Вона не чекала жодних див. Кінець року був просто ще одним рубцем на календарі, ще однією перепоною, яку вдалося пережити. У квартирі пахло холодною кавою й дешевими парфумами, а гірлянда блимала через раз, ніби сумнівалася, чи варто світити. Вона давно навчилася не вірити: ні в обіцянки, ні в майбутнє, й тим більше в Святого Миколая.

Колись вона залишала під подушкою записки, акуратно виводячи бажання. Потім зрозуміла, що подарунки купували батьки, а дива – вигадка для тих, кому треба спати спокійно. Віра зникла тихо, без трагедії, як згадка про дитячу іграшку, забуту на горищі багато років тому. І з того часу новорічні свята означали лише втому.

Проте цього разу опівночі світло раптово стало густішим. Тиша впала на кімнату, мов вовняна ковдра. За вікном, звісно ж, не було салютів, не було шуму – лише далекі, приглушені відголоски свята. Хтось постукав у двері.

На порозі стояв чоловік у темному одязі, у чоботах, повністю вкритих снігом. Без червоного кожуха, без дзвоників. Сиве волосся, втомлені очі, запах морозу. Він не усміхався.

– Ти не віриш, – сказав він, ніби констатував температуру повітря.
– Ні, – відповіла господарка. – Уже ні.
– Значить, я вчасно. Я приходжу лише до тих, хто більше не чекає на мене.

Він назвав себе Святим Миколаєм, але це звучало радше як посада, а не ім’я. Він пояснив: віра потрібна не тільки дітям.

– Я не приношу подарунків, – сказав Миколай. – Але я повертаю здатність відчувати.

Господарка мовчала. Сніг на взутті гостя танув, залишаючи мокрі плями на підлозі. Відчувати означало згадувати, боліти, втрачати знову. А вона тільки навчилася жити безпечно й тихо.

– Вибір за тобою, – сказав Миколай і зник, розчиняючись у повітрі.

Зранку був Новий рік. Гірлянда світила рівно. Кава стала запашною. На підлозі все ще виднілися плями від снігу. І біль повернувся. А разом із ним – переживання. Вона сиділа біля вікна й дивилася, як двір наповнюється звуками: кроками, сміхом, чужими голосами. Кожен із них різав, але водночас тримав у цьому світі. Вона згадала тих, кого не дочекалася цього ранку, і тих, хто, можливо, ще прийде. Новий рік не обіцяв нічого доброго. Але тепер він був справжнім, а не порожнім. Щось змінилося в ній і в усьому, що її оточувало, ніби осяяння: якщо ти відвертаєшся від світу, то й він відвертається від тебе. А зараз вона повернулася до світу, широко розкривши руки.