Свята сіль

Широким полотном розстелився степ у темряві передноворічної ночі. Морозне, крихке повітря бринить очікуванням. Старі люди кажуть, у ніч перед Новим роком степ перестає бути землею, перетворюється на межу. Небо  тоншає, розходиться швами між зорями, і у далеких висотах, відчиняються двері до іншого світу. Знає про це Степан, який веде караван чумаків, знають і інші. Йдуть мовчки. Вглядаються у густу, липку темряву, а степ лунає над їх головою передзвоном морозів.

Сипкий сніг ріжуть чумацькі сани. Туші волів, як живі гори, пливуть у холодному мареві. З ніздрів їх тече густа пара прогрітого повітря. А десь у небі у густій темряві кружляє сокіл Перуна. Ширяє над валками і заметами, видивляється гострим зором чи все по законам Божим у царстві людей, чи не запорошило снігом стежки, що ведуть у міжсвіття, чи достатньо світять зорі. Старий, з обпаленими крилами і щербатим дзьобом видивляється він у сніг. Сокіл точно знає, коли у серці важчає жадоба, зорі тьмяніють. Коли подорожні згадують дім, обійми дітей, хліб на столі, небо спалахує, і дорога сама стелиться під ноги. А тому ідуть чумаки мовчки, катаючи на язиці гіркий присмак розлуки і спомини про домашній затишок.

Білим полозом біжить дорога, стелиться під ноги. Аж поки не заступає їхній шлях справжній Крижаний Вовк. Той, що охороняє ліс бажань. Шерсть його з тріскучого морозу, очі світять, як далекі зорі. Вовк не гарчить, дивиться мовчки і з найпотаємніших глибин лунає в головах путників його голос:
— Святу сіль дістане лиш той, хто перетне ліс бажань.

І степ перед чумаками розступається. Входять вони у густий бір. Тут дерева шепочуть кожному його власну правду. Одному обіцяють золото і славу. Іншому – одужання. Третьому – домашній затишок. Мов кістляві  руки, тягнеться до чумаків густе гілля, чіпляється за чобоття. І варто лише зупинитися і послухати на подих довше, як ліс замкнеться. А чумаки йдуть далі. Не озираються, знають –  бажання, озвучене в цю ніч, стає путами.

Біля соляного джерела з землі піднімається світло. Мов світлі зорі, сяють  кристали. Сокіл опускається із-за хмар, схиляє голову, а Крижаний Вовк розсіюється, як давній морок.

На світанку двері між світами замикаються. Чумаки повертаються, щоб розсипати святу сіль по хатах і долонях. І там, де вона торкається землі, рік починається інакше. Без страху і злиднів. З надією.