Ремонтна бригада

– Вона згасла, мамо!

Я вже й сама помітила. Блекаут? Та ні, звідусіль ллється неон, тільки ялинка згасла. А до Різдва лишень десять хвилин. Трясця!

Роззирнулася. Нічого незвичного не помітила. Добре, гляну інак.

AR-сітківка вкриває очі. В доповненій теж нічого підозрілого. Часу бракує, сама не встигну.

Molfar.invoke

time=now

path=gentlest

harm=minimum

 

Sheznyk.cover

target=this

reason=protect

trace=none

 

Вони з’являються одночасно. Один міниться фрагментованими пікселями, зникаючи й знову вигулькуючи нізвідки. Інший силует, сплетений з купи графіків та формул, спокійно дивиться в очі.

– В нас проблема, – повідомляю сухо, – Мольфаре, пошук.

Більма бороданя закочуються під лоба. Його абсциси, гіперболи та ординати розлітаються навсібіч, заповнюючи трафік. За якусь мить відгукується, як завжди спокійно і розважливо. Як завжди плутано:

– Ялинка мовчить. Тіні лягли на струм. Тіні ув’язнили світло. Шлях є.

– Покажи шлях! – вигукую я.

Мольфар хитає головою:

– Вогні оживуть. Якщо. Або ні.

– Ти зрозумів? – питаю в мінливопіксельного.

На мить Щезник викристалізовує обличчя. Знову натягнув чуже ID.

– Здається. Запустити виконання?

– Так. Тільки швидше, будь ласка.

Він щезає. Намагаюся відслідкувати логи – та де там? Недаремно ж він Щезник, врешті. Сподіваюся, бот впорається.

Мольфар ніби прочитав мої думки:

– Струм завмер. Не спинився. Вогні засяють.

Підбадьорив, авжеж!

Я роззирнулася. Святково вбрані люди довкола ошелешено вдивляються в ялинку. Можливо, вони думають, що це – частина шоу. Хай би так. Аби тільки допомогти не намагалися й не засмічували трафік.

Щезник вигулькнув нізвідки. Тягнув за собою щось дивне. Жовто-сірий, ледь не прозорий, прямокутний шматок битих пікселів дрібно тремтів і дивно нагадував старезний поштовий конверт. Замість марки на ньому блимали символи 0х000. А позаду, майже відірвавшись тягнулося .exe.

– Місія виконана, – всміхнувся бот чужою ID, – Що накажеш виконати над… цим.

Я глипнула. Щось цей мотлох геть нічого не нагадував.

– Що це за гидота?

Щезник зник і вигулькнув.

– Судячи з усього – вірус. Pidholui.exe. За стилем написання схоже на коди Друзки.

Ага, зрозуміло. Сусіди-недобитки нікому не здатні серйозно зашкодити, але гидити дрібно не припиняють.

– Він блокував смарт-реле, аби вимкнути ялинку. Ваші команди? Видалити?

Я всміхнулася. Це надто просто.

– Дай-но сюди.

Гидливо узяла pidholui (слизька гидота!), відірвала .exe. Пожбурила в смітник. Дописала tmp.old.bak і простягнула Щезникові знешкоджений pidholui.tmp.old.bak.

– В карантин!

Щезник всміхнувся і щезнув. За мить вигулькнув поряд з Мольфаром.

– Різдво завжди знайде шлях. Навіть крізь вірусні реле.

Довга фраза для Мольфара. Нехай.

Головне – ялинка засяяла.