Пенсія

Святвечір – один з днів, коли нечисті ходять землею та лякають людей. Демон обрав найтемніший час – між третьою та четвертою. Дівчинка, до якої він прийшов, точно спить. Колись він замінив їй друзів, обернувшись на милого фіолетового ведмедика Фреді. Ух, і набешкетувались вони тоді! Демон радісно всміхнувся, повільно перевтілюючись. Ось вже пазуристі лапи стали м’якенькими, плюшевими, ось… Лінії пастки блискавками сполохнули, відкинувши демона геть. Оце так! Хтось закляв дитячу, невже у дівчинки є бабуся-відьма?!
– Ані руш! Хто ти і що хочеш?
Відьма була зовсім близько і поза доступом одночасно. Він потягнувся розумом до розуму відьми.
–  Фреді???
–  Оксанко?! Як?!
Схоже, в цьому світі час біжіть занадто швидко.
–  Як ти тут опинився? Стій, не кажи, я сама… Відпустка, ні, пенсія?
–  Так. Останнє життя. Я можу обрати, ким прожити це життя. Хотів бути твоїм ведмедиком. Диви, вже перевтілився майже…

–  А я вже не граю в ляльки, Фреді,  – голос відьми змінився, спохмурнів, загус, і демон запізно збагнув, що вона, одним бажанням, може знищити його. Прекрасна пенсія, довжиною в декілька хвилин.
–  То я можу бути кимось іншим. Котиком, песиком, білоч… ні, вони мало живуть.
–  Драконом?
–  Нажаль, ні. Для вас це міфічний звір. Вибач, такі правила!
Відьма мовчала, гість буквально відчував важкі хмари її роздумів. І вирішив трошки розговорити.
–  Як вийшло, що ти стала відьмою, Оксанко?
–  А ким я ще могла стати після твоєї науки? Навчив читати чужі думки, відчувати емоції, говорити з тваринами, ховатися в тінях? А ще я стала крадійкою. Багато чого вкрала. І зараз краду – біль, втому, зневіру, привидів минулого.
Вдалині щось загуркотіло.
–  Вже фейерверки? – здивувався демон.
–  Вони. Гарні, тобі б сподобалось. Будеш моїм фаміліаром? 
Уява відразу намалювала шалену відьму на помелі та вогнедишного кота на її плечах.
–  Розумієш, делікатність ситуації в тому, що я стану звичайним котиком. Жодних суперсил.
–  Мене влаштовує.
Ґава злетіла у повітря, зробила коло над розтрощеним лісом. Вона вже бачила ворожу вантажівку, яка, вихляючи та перекочуючись, повзла по нерівній землі. «Знижуйся трохи, погано видно» – проказав голос у голові. «Добре. Але, чорт забирай, чому ґава?!»
Відьма всміхнулась – стало на мить тепло і затишно. «Кажуть, вони живуть триста років. Так що насолоджуйся!»