Пшшух! Шлюз відчинився, Улас із командою, невагомі, повільно пролетіли вглиб станції. Нову зміну зустріли круглі білі тунелі з безліччю труб і акуратних агрегатів.
– Ну що, пів року це буде наш дім. – Улас поманив решту своїх колег за собою. – Все перевірити, я в диспетчерську.
Станція виявилася чимала, пробурений наскрізь астероїд, заповнений десятками модулів. За ілюмінатором в протилежному кінці станції світилася крихітна червона зоря. Чистоту і стерильність порушив завислий у повітрі шматочок фольги, що кидав усюди сонячні зайчики.
Улас спіймав його, опустив заслінку на ілюмінаторі, пірнув у прямий тунель. Перевірив там у якому стані все лишили попередники, зазирнув до кожного приміщення. В сусідньому тунелі щось блимало. Астронавт обережно зазирнув – червоним і зеленим світилася гірлянда з різнобарвних вогників. Приклеєна скотчем, вона утворювала кільце, а всередині красувався акуратний напис «З Новим роком!». Колеги зібралися поруч.
– Здається, зараз липень, так? – засумнівалася кореянка Йон.
– З годинниками все добре, – розвіяв сумніви Ерік. – Може, вони просто не любили прибирати?
– Ну нічого собі! – вигукнув Улас, – за всіма правилами треба лишити наступній команді не гірше, ніж було. І оце…, – Він відігнав від себе завислі в повітрі обгортки. – Який тут безлад! Чим тут займались?
Один з астронавтів помітив як повз пролітає прозора банка зі знайомою етикеткою. Він схопив її, тоді відправив у повільний політ Уласу.
– Я в тебе таку бачив.
Улас зловив тару, прочитав етикетку й мовчки полетів у сусідній модуль. Повернувся звідти з ящиком таких же банок.
– Паста Амосова, – пояснив він, – суто з медичним призначенням. Хоч ви її не з’їжте в перший тиждень. Я знаю, що вона солодка. Ложка в день!
– Ага, тільки день тут вічний, – нагадала Йон.
Станція летіла своєю орбітою, завжди обернена одним боком до зорі.
– А день, виходить, довший за рік, – озвався з іншого модуля колега.
– Стоп, – Улас викликав на наручному дисплеї схему руху станції. – Тепер усе ясно.
Від своєї «нульової точки» станція зробила повний оберт навколо зорі. Крихітного червоного карлика, якого вона облітає кожні одинадцять днів.
– Ніякого Нового року ні сьогодні, ні потім. У нас так ніяких запасів не вистачить.
– Ми порушимо традицію? – з ноткою розчарування спитав Ерік.
– Ні, відсвяткуємо. Але один з десяти нових років! Бо ще святкувати земний Новий рік. А там масштаби, знаєте, інші.