Новорічне електрохарчування

Бомм!
Єдина лампочка в кімнаті згасла з першим ударом годинника. Схоже, від нового року, що почнеться через одинадцять ударів не варто чекати жодних натяків на світле майбутнє. Чи хоча б на напівтемне.

Бомм!! Другий удар був гучнішим.
Бом? Інтонація третього була питальною. Хм, яка вбіса інтонація?
Бо… Новий відгомін завис у повітрі, силуючись завершитися і поступитися місцем наступнику. Але звуку не було. Наступного удару теж.

Злегка тремтячою рукою я клацнула запальничкою і запалила аромасвічку.  Світло маленького полум’я вихопило з темряви щось, чого ще мить тому тут не було: крихітне пухнасте створіння. Прямо в моїй тарілці. Миша?!

– А є ще щось смачненьке? – Істота навпроти питально нахилила голову.

Гикнувши від несподіванки, я приклала руку до лоба. Ні, жару немає. Отже, я просто поїхала дахом. Що ж, це мало колись статися. 

– Ти вже сидиш дупою в моєму салаті, тож не соромся, пригощайся.
– Ой, ні, я таке не їм. Мені б ще якогось світла. Світло лампочки було смачне, але мало. Може гірлянда якась є?
– Є. Стоп, лампочка? Тобто це твоїх лап справа, що в я зустрічаю новий рік без електрики і з поламаним годинником?!
– Він не поламаний, то просто час трохи вимахується в моїй присутності. Ми зранку поцапались. Але це ненадовго, він скоро піде, надто вже нетерплячий.
– Добре. Але що ти взагалі таке? Чи хто… 
–  Я – дух свята. Можу виконати вісім твоїх бажань всього за одну гірлянду. – Надто вже саркастична усмішка на морді некликаної гості.
– Не тринди, а?
– Важко було хоч зробити вигляд, що повірила?
– Якщо чесно, то просто ліньки. 
– Ну добре. Сонячний зайчик я, і оце вже правда. Пропустила захід сонця і тепер маю чекати до ранку.
– Не зрозуміла: то чому ти миша, якщо кажеш, що зайчик? 
– От чого ти домахалася? Я ж тебе не питаю чому ти святкуєш в халаті і з немитою головою? – Тон став сумнішим. – Якби я невчасно не зголодніла, то нізащо б до тебе не вийшла. 

Маленька підозра, що вмить переросла в усвідомлення.
– Тобі теж просто було самотньо?

Короткий кивок у відповідь. І вже за мить миша-зайчик опинилася в моїх руках. Істота виявилася теплою і добіса реальною. Що ж, вважатиму за чудо.
– Так що, пригостиш гірляндою?

Бом, бо, б-бом, бом, бом, б-б-бо, бом. Годинник раптово забився в конвульсіях намагаючись встигнути наздогнати новий рік. Я ж завмерла з новим другом в долоні. БОММ!