Незгасимий вогонь
Коли черговий важкий рік добігав кінця, екрани вимкнулися, а ліхтарі згасли, з небес зійшов Дух Світла та вирушив у темне місто. Він не був янголом, не був мудрим старцем. Його крила були зіткані з чистої енергії, а голос лунав найчарівнішими дзвонами.
Самотній хлопець зі старим рюкзаком на плечах тинявся безлюдною вулицею.
— Що ти робиш тут сам у новорічну ніч? — спитав Дух.
— Вдома мене більше ніхто не чекає.
— Це незгасимий вогонь, він подарує тобі відчуття дому, — Дух вклав у долоні хлопця іскру, що сяяла яскравіше за літнє сонце. — Він освітить тобі шлях тоді, коли здаватиметься, що світла не лишилося.
Дух розчинився у повітрі. Хлопець якусь мить роздивлявся диво у своїх руках, а потім сунув іскру в кишеню та продовжив свій шлях. На душі в нього стало спокійно й тепло, вогник в долоні пульсував, як живий, але в думках жевріло питання: чи можна лишити цей цінний дар лише для себе? А якщо завтра настане така темрява, що ніхто не допоможе?
По дорозі він зустрів стареньку, яка грілася в кутку будинку, куди не потрапляв вітер. Іскра задрижала, ніби хотіла вирватися. А коли хлопець простягнув бабусі руку, маленький спалах відірвався від незгасимого вогню та увібрався в сухі зморшкуваті долоні. Обличчя старенької засяяло посмішкою, а пальці перестали тремтіти. Іскра від цього не зменшилася, а навпаки — засяяла яскравіше.
Хлопець рушив далі, даруючи частинку світла усім зустрічним перехожим: парі, яка мовчки трималася за руки, чоловіку, який ніс спляче немовля.
Ноги принесли його на головну площу, де навколо новорічної ялинки зібрався народ. Хоч усе й сяяло вогниками, було зрозуміло, що свято зустрічали з важкими серцями.
Хлопець підняв очі до неба: хмари розступилися, відкривши сяйні зорі.
— Ти боявся, що світла не вистачить. Воно тільки чекало, поки ти поділишся з іншими, — пролунав голос Духа.
Іскра засвітилася ще дужче, і коли хлопець розкрив долоні, вона злетіла у повітря. Піднявшись у небо, вогник спалахнув та розсипався на мільйони частинок. Вони полетіли на землю світловим дощем, і кожна іскра знайшла свою людину. Світло розтікалося вулицями, заходило у вікна та зігрівало людські долоні, аж поки не засяяло в кожному домі, по всій країні. Воно зв’язало усіх невидимою ниткою, і хоч ніхто не знав, скільки триватиме темрява, в цю новорічну ніч маленька іскра підтримала незгасимий вогонь у кожному серці.