23 Жовтня, 2025 Машинка часу Повернутися до конкурсу: Людина квантової доби Текст видалено на прохання автора Повернутися до конкурсу: Людина квантової доби Навігація записів Попередній записНазад Воно схоже на порохотяг!Наступний записНаступн. Повернути вкрадене Навігація записів Попередній записНазад Воно схоже на порохотяг!Наступний записНаступн. Повернути вкрадене
Класне оповідання, браво, авторе!
Читалось на одному диханні.
Хочу вас запевнити, в КПІ ті машинки теж би стояли списані
Гарний стиль, гарна ідея, все таке домашнє лампове, але фінал перекреслив усе.
Що хотів_ла сказати цим автор_ка? якщо гратися с часом небезпечно? Але чому тоді є туризм?
Хто памʼятає, а хто не памʼятає зміни? Якщо хтось інший за них змінює минуле, то чому ГГ це бачить тільки у фіналі? Я щось пропустила?
Чому таке радикальне рішення, а головне для чого? Тобто щоб що? Щоб загинути через місяць від першого порізу пальця?
Вибачаюся за критику, видно, що написано добре, є досвід, але сумно від фіналу.
Якісно написано. Тільки мало. Мені здалось що я дійшов до кульмінації, зараз от-от… щось таке дізнаюсь… Аж тут розв’язка.
Про перетворення жовтня – просто перлина)))
Успіхів на конкурсі!
Дуже затишне, гарно написане оповідання. А кінець такий несподіваний! Чесно – чекала чогось зовсім іншого. Але то вже моє настроєве…
Удачі на конкурсі!
Вітаю, авторе!
Дуже гарне оповідання: атмосферне, з гумором і цікавою взаємодією між персонажами.
Дякую вам за нього. Окрема подяка від мене як від вихованця одного зі згаданих ВНЗ.
Удачі на конкурсі!
Гарне оповідання. Згоден із паном Орачем, що в усьому, що стосується часомандрів, завжди питань більше, ніж відповідей, і через це цей жанр важко вважати хардовим.
Але ви зробили більше акцент на персонажів і моральних ділемах, і це чудово.
Трохи хаотичний зашвидкий розвиток і фінал після доволі довгої вибудови і підводки. Дедлайни – вони такі ))
Успіху в фіналі конкурсу!
Загалом не люблю оповідання про подорож у часі, бо там купа невирішених парадоксів., але у вас вийшло добре.
Бажаю удачі на конкурсі.
Мило. Якісно. Кінцівка несподівана. Сама тема мені не дуже, але це суб’єктивно ) успіхіу вам
Подорожі в часі… Гарна тема і для фентезі, і для наукфанту. Ця тема (якщо брати НФ) робить твір дуже вразливим до критики, тому сильно прискіпуватись не буду; але, як на мене, вимоги до наукової хронофантастики на сьогодні мають бути вищими, ніж до подібних творів XX століття. В даному випадку перед нами класичне представлення теми, без нових ідей чи нового погляду на старі ідеї. Це частково компенсується вмілою манерою письма, здобреною дотепними фразочками й епітетами. Світ описано яскраво й лаконічно водночас; Ейнштейн тут помилився (на жаль чи на щастя???): Четверта світова велася не палицями й камінням.
Якщо вже це НФ, а не фентезі, маю моральне право вказати на одну проблему – з “хронотуризмом” і “корекцією минулого”: у цьому творі, як я розумію, подорожі в часі не утворюють паралельні реальності, а змінюють одну конкретну реальність; а отже, будь-яка віддалена подорож у часі запускає тут ефект метелика (теорія хаосу), який лавиноподібно й неконтрольовано змінює хід усіх подій взагалі (про це попереджав іще дідусь Бредбері); тому коригувати окремо взяті моменти вони не зможуть при всьому бажанні; те ж саме спричинить і невинна туристична подорож у минуле. Якщо ж брати коротку подорож – на кілька хвилин чи годин назад, – то “корекція минулого” тут уже має сенс, а от “туризм” – самі розумієте. Якби дана “машинка часу” утворювала паралельні світи, тоді б “туризм” на роки чи століття в минуле працював безпечно (всі косяки у інші світи), проте “корекція” остаточно втратила б сенс – розумієте чому. Така от суперечність. Так само “пересікання власної часової лінії” в контексті ефекту метелика не має сенсу, бо часова лінія єдина для всієї реальності, і подорож впливає одразу на все, навіть якщо ти умовно не розмовляв із собою з іншого часу. Але то я вже починаю прискіпуватися.
Ближче до тіла: персонажам трохи не вистачило об’єму, як і самому твору; до героїв не встигаєш прикипіти, тому й не співчуваєш їм. Надто швидко все закінчується, тільки-но набравши нормальних обертів.
Але щось у цьому творі є. Успіхів вам, авторе.
Олександре, щиро дякую! Як на мене, такі детальні відгуки знадобилися би багатьом нашим конкурсантам! На правах самопроголошеного президента фан-клубу цього оповідання хочу запитати: а який фінал “Машинці часу” ви би запропонували? 🙂
Та з фіналом тут в цілому все ок. Це, можна сказати, відкритий фінал – я люблю такі. Бо на його основі можна написати хоч нове оповідання, а хоч і цілий роман про пригоди героїв в доісторичну еру. Але я би, можливо, трохи інакше та плавніше до нього підвів.
…
Спершу подумав, що ви автор твору, який спалився )
Із задоволенням перечитаю ваші твори. Після конкурсу, звісно!
Просто фінали бувають різними, а відкриті фінали – ще різнішими!
Я ці моменти погано тямлю, тому й допитуюсь, який варіант кращий.
P.S.: На рахунок спалився – поки ні, але гадаю, що це ще в мене попереду! 🙂
Зарекалась коментувати, але тут не втримаюсь.
Дуже класне оповідання, поки що мій фаворит з великим відривом.
По-перше, професійно написано. Все, що потрібно знати про сетинг – ані більше, ані менше, подається чітко, структуровано, невимушено.
По-друге, адекватний погляд на ситуацію (нарешті) без крайнощів, карикатурності, лубочності
Трохи за настроєм таке “не дивись вгору”
Спочатку фінал викликав питання, але коли все уляглось в голові, зрозуміла, що фінал саме такий, який має бути, бо, зрештою, це про катастрофу, а не про супергероїв в тріко
Авторе, вітаю! Початок оповідання сподобався, колізії з машиною часу завжди є досить перспективними… Однак, на жаль, потім градус зацікавленості різко пішов униз, а на фіналі я вже добряче мерзнув. Складається враження, що самому автору забракло натхнення (бо фантазія у нього є, здоровий зуб даю!). Позаяк я підсвідомо очікував, що подорож Катерини у минуле обернеться для професора Савченко як мінімум нобелівською премією за створення Кодексу Правил Мандрівника у Часі, а по поверненню незайману героїню зустрічатиме Валерій Миронович на руках з її новонародженою дитиною від нього, на заздрість Маринці… 🙂 🙂 🙂
P.S.: “грітися об випадкову людину поруч” – гарний евфімізм!
Добривечір!
Гарно!
Єдиний мінус, як мені колись писали, що забагато всього втиснуто в одну мініатюру. Проте, коли я розтягнув ту мініатюру на конкурс оповідань, то та історія мені самому щось перестала була подобатись, замало динаміки стало, як на мене. Тому навіть не знаю, що вам порадити ) Десь із моменту вбивства Савченком когось (кого ж?) історія покотилася як та торба з великого горба, бо у вашій історії стільки всяких смачних хлібин і паляниць, але не зрозуміло, що на що повпливало, чому за перезапису минулого в когось залишалася пам’ять щодо попередньої версії? А скільки всього тих правил подорожей у часі, і про що вони? Чи біс його знає? )
Як на мене, то в цьому оповіданні героїні бракує мотивації, що виконала б роль стержня історії. Ось якби Катерина була б щиро закохана в професора Савченка та його лисину і взнавши про секс-скандал вирішила б йому допомогти. Навіть дала хабаря аспіранту, щоб той зі студентами відремонтував машинку часу на якій дівчина помандрувала б виривати фарбовані патли своїй суперниці з минулого, яка виявилась Маринкою, що в такий підлий спосіб розчищала б для свого Валерія Мироновича місце викладача… 🙂 🙂 🙂
Попкорн закінчився… Дякую!
Я вигадав стільки продовжень “Машинки”, що мені здається, начебто це вже моє оповідання… Нехай автор мене пробачить і не згадує лихим словом! 🙂
Приголомшили… Сиджу, прибита емоціями.
По-перше, вітання землякам!!! І сусідам по універам. Дивно, що танк досі стоїть у 2109-му. “Протитанкові” лавочки розвеселили! 😉
По-друге, це поки що найкраще оповілання з тих, що є на крнкурсі.
А по-третє, чому вона все ж таки троїла?
Дякую вам! І вітання навзаєм!
Фан-факт: не маю досвіду навчання в “Машинці”, але маю знайомих із таким досвідом))
Щодо танка — мені здається, деякі релікти залишаються на своїх місцях, що б там не відбувалося довкола. Ну і “протитанкові” лавочки — занадто яскрава деталь запорізько-студентського пейзажу, щоб нею знехтувати.
А про те, чому ж машинка “троїла”… Біс її знає, чесно. Батькова “таврія” в нульових постійно видавала загадки, на які не знаходило відповіді жодне СТО. І це в місті, яке ті “таврії” виробляло!