Телеграм канали розповідають про те, що над Україною завис літаючий апарат, пропоную поміркувати над тим що вони могли б вивчати…
****** ****** ******. ******
Ленгард спустив саргасовий промінь скануючи землю, мов на рентгені. Коли ж він почув дивну мелодію у свій локатор, що обгорнула мов шовк. Він ввімкнув запис й дешифратор нічого не видав. Ленгард знову й знову натиснув на кнопку «відтворити», але дешифратор був глухий.
Ленгард наводив саргасовий промінь на землю, але не знав звідки лунає та прекрасна музика й тепер кожного разу зависав на тому місці й слухав. Через кілька днів промінь зафіксував невідому постать, що збирала трави наспівуючи. Ленгард наблизив літаючий апарат нижче й насолоджувався мелодією. Звичайно такі дії були необачні — земляни не повинні бачити кораблів Інших, але йому хотілося затриматися трішки та послухати мелодію. Коли повертався додому Ленгард вирішив обов’ язково самотужки обстежити усе довкола й познайомиться з цими неймовірними землянами, володарями цієї прекрасної мелодії ближче.
Час пройшов швидко й вже через кілька років Ленгард повернувся на землю. Посадивши свій апарат подалі від людських очей у лісі Інший вдягнув трансформаційний браслет, та з ящероподібної істоти обернувся чоловіком, розглядав зацікавлено свої нові кінцівки. «Які ж ці істоти крихкі, але тілом генерують такі вібрації»— Ленгард був у захваті від цього гаджета шкода, що діяв він всього кілька годин. Коли він відкрив шлюз корабля його обвіяло літньою прохолодою. Інший всміхнувся подумки. Краса цієї планети захоплювала: зелена трава лоскотала його голі ноги(одяг був підібраний автоматично до атмосфери планети), Інший не хотів виділятись. Якась істота з крильцями сіла на чоло, йому вмить запекло шкіру, відчуття трансформаційний браслет теж робив справжніми.
Ця штука точно ворожа хоч і видавала дивне «бзюммм!». Ленгард рефлекторно відмахнувся, вдаривши себе по чолі, подивився на власні пальці, які стали червоними. Він витер руку об одяг, й продовжив далі своє дослідження. Розпечена спекою стежка привела до цікавої будівлі, обмазаної чимось білим. Біля будівлі на ослінчику сидів чоловік, який порався біля морської істоти, інший відчув запах солі в повітрі. Ленгард застиг зачарований вправними руками чоловіка, який обробляв тушу гострим знаряддям, та помітивши несподіваного гостя відклав роботу й привітався:
— Добрий день, вам щось потрібно?
Ленгард не розмірковував над відповіддю, тому що його трансформаційний браслет підказував відповіді.
— Добрий день. Я заблукав.— пояснив Ленгард, його вимова звучала так само як у місцевих жителів.
—Всяке буває, — відповів чоловік. Можу провести до автобусної зупинки чи ви на машині?
— Ні, моя машина не тут. — відповів Інший, здогадавшись, що чоловік говорить про транспортний засіб.
__ Як звуть вас?__ питає господар будинку.
Ленгард назвався.
— А я Максим,— чоловік простягнув руку, що тхнула рибою.
Ленгард вивчав знаки землян, тож ляпнув чоловіка по руці, здається, у цих людей це називається «дати п’ять».
Чоловік потис плечима на такий жест Ленгарда, та запросив до хати:
—Ти заходь,синку, рибки поїси. — Максим якось непомітно перейшов на ти .— Всеодно маршрутка до міста їздить тільки завтра, а я не люблю їсти на самоті.
Ленгард погодився.
Інший був здивований гостинності землян: хатою линули незвичні аромати страви, в якій зовсім не відчувався сморід. Ленгард смакував з задоволенням смаженою рибою, розпитував Макса про все. Ленгард знав про землян чимало, часто спостерігав за ними, зависаючи над землею та збирав інформацію променем, але не міг не використати нагоду поповнити свої знання. Максим охоче розповідав про свого сина, що служить. Ленгард був вражений відвагою і гордістю цих істот: одні вбивають та нищать, інші — намагаються плекати в собі найкращі почуття, як то мудрість й відвага, сила якої не вистачає Іншим що роками спостерігають за земними жителями.
Після цієї мандрівки в душі Ленгарда назавжди залишилася душевна батьківська любов, яка цвіла в історіях дядька Максима. Тільки одне йому не вдалося дізнатись, що за мелодія лунала в його промені, але він знав, що повернеться згодом.
Не сумуйте, авторе, що не пройшли у фінал!
У вас справді гарне оповідання, в суперників просто теж були гарні.
Я вам поставив “Так” щиро без всіляких хитрощів.
І дуже радий, що ви взяли участь у конкурсі.
Щиро бажаю удачі та успіхів на наступних конкурсах!
І не розкривайте поки що свою анонімність, бо редколегія часто бере твори до збірок і серед тих творів, що не пройшли у фінали.
Дякую за підтримку я не засмучуюся
Хтось би мені таке написав! Хоч раз в житті. Бо я засмучуюсь… 🙂
Це можна вирішити, але ж тоді відбудеться деанон )
Ой, облиш! Я так засмутився, що мене вже ніяким деаноном, драконом чи дияконом не злякаєш… Тим більше, якщо якийсь “детектив-доброзичливець” випадково/умисне чи умисно/випадково достроково розкриє таємницю авторства, то автор не винен у тому. Чи у ЛІТавиці на цей рахунок є інакша думка?
Одному дракону написав, можливо, навіть вашому. Можна відкривати бюро підбадьорування )
О, супер! Будеш старшим по підбадьорюванні. В тебе це добре вдається.
А я тоді буду головним з критики, сарказму та іронії. 🙂
Головне, щоб нам видали офіційний дозвіл на таку важливу діяльність, бо робінгудствувати без мандату мені не дозволить ні вік, ні совість…
Якщо що, я за двох спрацюю ) В мене немає ні совісті, ні віку ) Спочатку покритикую, а потім підбадьорю. Може, навпаки.
ЛІТавиця нікого не образить 😉
Але цікаво читати
Щиро дякую за твір!
Хоч Ленгард, як ящероподібна істота, є Іншим, але зовсім не є інакшим на відміну від деяких людиноподібних істот.
Удачі на конкурсі!
Дякую вам за коментар та увагу до твору
На конкурсі уже прочитав кілька оповідок, у яких є початок, а середина й фінал не спостерігається. І відмовка, що вони не вмістилися в запропонований організаторами обсяг твору, не є серйозною. Авторе, ви закрутили інтригу з тією мелодією, а далі “to be continued”? 🙂
Звісно, інтрига – найкращий союзник автора. Щоправда, я не автор, тож у автора можуть бути власні думки щодо цього.
Захоплива інтрига та неочікувана розв’язка – ось хто є найкращими союзниками, якщо автору не байдуже до читача. І взагалі: “Carthago delenda est” Тьфу, не так… “Гештальт має бути закритий!” Інакше ризикуємо отримати perturbationes mentis. 🙂
Мабуть, є таке ) Просто сам я частіше хвилююсь, щоб автори не знецінили закручені інтриги наприкінці твору.
Бо інтригу в рази легше вигадати, а от придумати класну розв’язку – то суперскладна проблема! І більшість авторів на цьому якраз і лажає. Тому мудрі люди радять робити все навпаки, тобто до розв’язки підбирати інтригу.
От це ж, і я так б’юся над розв’язками, деколи роками. Треба помудріти )
Твір, дійсно, легкий для прочитання. Надихає Герой до доброти і пізнання нового. Авторе, браво!
Чудовий твір
А що вам сподобалось найбільше в цьому творі? Поділіться своєю думкою, будь ласка.
Мені подобається що він добрий за своїм вайбом, хоч є певні недоліки
Згоден із вами!
І дякую ще раз за твір!
А й справді було б цікаво оцінювати твори не по загальному враженню від прочитаного, а по кількох різних шкалах, сума балів котрих сприятиме більшій об’єктивності оцінювання. Наприклад, як каже автор цього твору, можна оцінювати історію за доброю чи злою атмосферністю.
А також за наявністю перифразів, евфемізмів, метафор та інших троп.
А ще, за глибиною філософської ідеї твору (якщо така є).
За динаміку, перипетійність, потужність кульмінації…
І за присутність котиків (домашніх чи диких мімішних тваринок). 🙂
Чудова думка!
А я, ех, лінько, мені достатньо було б:
+1
0
-1
Тобто, чи хочете ви бачити роботу в наступному турі:
Так (+1)
Все одно (0)
Ні (-1)