ЯБЛУКО

Танці сільському клубі в суботу – це неабияка подія. Навіть під старий, риплячий магнітофон. До неї сільська молодь готується увесь тиждень. А коли до села приїздить вокально-інструментальний ансамбль з міста, то ця новина блискавкою облітає все село і викликає неймовірний ажіотаж серед юних, молодих і не дуже жителів села. Молодь жваво обговорює майбутню подію. Хлопці роздумують, кого з дівчат запросять піти разом у клуб на танці. А дівчата ретельно продумують свій гардероб і макіяж та із завмиранням серця чекають на запрошення.
Ще з п’ятниці дівчата прудко бігають від хати до хати, позичаючи одна в одної чи то туфлі до плаття, чи плаття під туфлі, або просто спідничку чи кофтинку. Нарешті, визначившись з одяганкою, дівчата галасливою юрбою збираються у будинку Галини. Сестра Галі працює в місті і часто привозить сестрі неймовірний для сільських школярок скарб – косметику.
Перед стареньким потемнілим трельяжем невмілими рученятами дівчатка по черзі наносять на вії чорну Ленінградську туш, смачно припльовуючи при цьому на щіточку. Баночка синіх тіней з блискітками теж одна на всіх. Кожна з нетерпінням чекає своєї черги навести красу. На рум’яні загорілі щічки лягає світла пудра, на свіжі дівочі губенята- рожева помада.
Щедро поливши себе з одного флакона дефіцитними духами ,,Буть може”, дівчата веселою щебетливою зграйкою поспішають до сільського клубу.  А в клубі яблуку ніде упасти. Хтось вже кружляє в танку, хтось скромно стоїть під стінкою. Інші зібрались у компанії по декілька чоловік і щось жваво обговорюють чи сміються з дотепних жартів.

Марійка лише недавно з’явилась у селі, де її батьки купили хату. Дівчина мала веселу товариську вдачу, тому швидко зійшлася з однокласниками. А оскільки вона була доволі гарненька, то за нею зітхали хлопці не тільки у її випускному класі, а і старші парубки.
На танцях у дівчини не було відбою від кавалерів. Дівчина весело проводила час, танцюючи та розмовляючи з хлопцями та подругами.
Та Марійчині очі таємно слідкували тільки за одним хлопцем.
Андрій недавно вернувся додому з армії. Високий, статний, він мав темне коротке волосся і карі очі з веселинкою, в яких наче бісики грали. Хлопець гордо походжав у військовій формі під руку зі своєю коханою дівчиною, танцював тільки з нею. Ні для кого в селі не було таємницею те, що Наталка чекала Андрія з армії два роки. І що батьки з обох родин вже потихеньку готувались до весілля.
Марійка все ж таки набралась сміливості і підійшла до Андрія, щоб запросити його на білий танець.
Вони удвох закружляли в танку, Андрій міцно обнімав дівчину. А Марійка вся мліла, тріпотіла, як пташка, від незрозумілих їй почуттів. Вона наче летіла в повітрі, нічого не помічаючи навколо. Не було ні музики, ні танцюючих. Ні Наталки, яка стояла під стіною і з осудом дивилась на них. Був тільки Андрій, його очі, його руки.
З тих пір у дівчини пропав спокій, апетит і сон, ЇЇ вже не цікавило навчання і близькі випускні екзамени в школі. Всі думки дівчини були тільки про Андрія. Марійка кожного дня шукала зустрічі з хлопцем, намагалась потрапити йому на очі, заговорити. Та Андрій наче й не помічав нічого. Неймовірно боляче було Марійці бачити його разом з Наталкою.
– Дівчата, ви чули новину?! –весело сказала Галина дівчатам.
– Наталка вагітна, восени весілля.
Ці слова були для Марійки, як постріл в серце. Всю ніч дівчина гірко проплакала в подушку.
Вранці, коли батьки пішли на роботу, Марійка назбирала у садку кошик яблук і, оглядаючись, тихцем пішла на околицю села.
Тут під лісом у старій хатині жила старезна баба, яку в селі побоювались, не любили і називали відьмою.
З острахом дівчина переступила перекошений поріг.
Баба Мотря сиділа біля вікна і уважно дивилась на непрохану гостю.
– Чого тобі треба?- непривітно зустріла Марійку баба, втупившись в неї своїми темними пронизливими очима.
– Бабусю, допоможіть мені, благаю!- кинулась до неї дівчина,- кохаю його дуже, не можу без нього.
– Він не твій.
– Я кохаю його! Зроблю все, щоб він був зі мною!
– Не твоя він доля.
– Моя! Я знаю! Моя! Благаю,бабусю, допоможіть мені!
– Розплата страшною буде.
– Байдуже. Я все стерплю. Тільки б Андрійко завжди зі мною був! Допоможіть, бабусю, прошу вас!
Баба Мотря довго дивилась важким поглядом в очі Марійки, наче заглядала в саму душу дівчині. У Марійки від того погляду аж морозом по шкірі сипонуло. Та дівчина все таки витримала погляд чорних бабиних очей .

-Ну що ж. Ти сама вибрала свою долю,-тяжко зітхнула баба Мотря

Потім кістлявою зморщеною рукою з темними покрученими пальцями взяла з кошика, принесеного Марійкою, яблуко і дала його дівчині.
– Візьми. З’їсть твій коханий це яблуко – твій буде назавжди. Та запам’ятай: щастя твоє коротке. Три роки тобі дано. А далі – розплата.

Весілля відгуляли через два місяці. Щедре частування, веселі запальні танці ,весільні пісні, гучне «Гірко».
Щасливі молодята закохано дивились один на одного, не помічаючи нікого навколо себе.
Їх зовсім не хвилювали косі погляди деяких гостей. А люди перешіптувались про те, що вагітна Наталка виїхала з села. Багато односельців осуджували Андрія і Марійку і співчували Наталці.          Та молодятам було все одно. Вони веселились, танцювали, цілувались під гучні окрики і сміх гостей. Це була дуже красива і щаслива пара.

Марійка поралась у квітнику, з ніжністю поглядаючи на донечок. Дворічна Юля весело бавилась у піску, а тримісячна Оленка мирно спала у своєму візочку. Марійка поспішала, з нетерпінням поглядаючи на годинник. Адже невдовзі прийде Андрійко, коханий чоловік, на обід.
Три роки молодята прожили душа в душу. Щасливі дні, наповнені жагучим вогнем кохання ночі.
Батьки Марійки виїхали з села, лишивши дочці будинок. Молода господиня метеликом літала по господі, наводячи лад.
Весела і роботяща, Марійка вправно доглядала будинок і своїх донечок, готувала коханому смачні страви. Не дуже вередливий до їжі, Андрій найбільше любив, коли Марійка пекла пироги. Особливо обожнював він Марійчині пироги з яблуками. Молодий чоловік взагалі дуже любив яблука, а Марійка рада була догодити коханому. Яких тільки страв з яблуками не придумувала для коханого. Запах свіжої випічки, ніжних яблук, кориці чи ванілі часто зустрічав Андрія з роботи. Добре, що на подвір’ї був старий яблуневий сад, і вже підростали молоді яблуньки, висаджені подружжям.
Андрій працював у колгоспі трактористом, почесна і грошовита робота на селі. Непитущий, завзятий, хазяйновитий. Ніжний і лагідний. Щиро любив дружину і своїх маленьких донечок. І здається, його ніколи не хвилювало, що десь там у місті, у нього підростає син.

Рипнула хвіртка.
– Марійко, привіт.- гукнула Надійка, сестра Андрія.
– Я на до тебе лише на хвилинку забігла. Вже ось яблука ранні падають, білий налив. Я зібрала трохи, пиріжків напекла, дуже смачні вдалися. Племінничці своїй принесла, та і ви з Андрієм поласуєте. Знаю, як він їх любить, то ж на здоров’я. Привіт братику передай, поспішаю.
Андрій заскочив додому тільки на мить. Обняв дружину, розцілував донечок.
– Поспішаю, кохана, обідати немає часу. Трактор у полі зламався, терміново ремонтувати треба. Збери щось із собою, потім перекушу на роботі.
Марійка швиденько зібрала чоловіку обід, поклала у торбинку і пиріжки з яблуками.
Ввечері Андрій затримався на роботі.
Марійка приготувала вечерю, впорала господарство, вклала спати донечок.
– Де ж це мій, милий чоловік, що сталось, чому так затримується,- з тривогою думала вона, поглядаючи на годинник. .
Андрій прийшов додому пізно. І п’яний. Вперше в житті нагримав на Марійку, розбудивши і налякавши при цьому донечок.
Злий і невдоволений ліг спати на дивані.

З тих пір в житті Марійки все змінилось.
Тільки скуштує Андрій яблуко: свіже, в пирогах, варення, компот чи узвар – і наче біс якийсь у нього вселяється. Не впізнати Андрія. Напивається, кричить, прискіпується до кожної дрібниці. Охолов до дочок, наче й не помічає їх. Почав піднімати руку на Марійку. І вже ніколи більше не лягав до дружини в постіль.
Так пройшло десять років. Скандали, бійки, лайка, сльози. Все частіше Андрій приходив додому п’яний. Кричав, ображав, бився. Майже завжди був сердитий, наче чимось невдоволений. Не подобалась йому вже ні їжа, приготована Марійкою, ні сама дружина. Дуже часто дочки ховались від п’яного батька по сусідах. Все частіше Марія ховала синці на своєму тілі від людей. Ночами, коли п’яний чоловік врешті вгомониться і засне, пригортала до грудей своїх донечок. Вкладала їх спати, розповідаючи добру казку, цікаву оповідку, чи співала ніжну колискову. А сама потім гірко плакала, проклинаючи свою долю.
Вона іноді боялась чоловіка і вже майже зненавиділа його. Часто зі сльозами просила в нього:
– Андрію, благаю тебе, давай розлучимось. Хіба це життя?
– Ніякого розлучення не буде. І не надійся. Ми разом до смерті. – зі злістю відповідав Андрій. Потім, голосно гупнувши дверима, він знову ішов геть.

А смерть уже чекала Андрія за рогом. Одного разу він п’яним сім за кермо свого трактора. Та на полі випав з нього прямо під колеса. Смерть була миттєвою.
На похорон Андрія зійшлось майже пів села. Марійка ридала, тужила за чоловіком. Дочки Юля і Оленка сполохано тулились до матері, ще не зовсім розуміючи, що відбувається навкруги. Марійка ніжно пригортала їх до своїх грудей, ковтаючи гіркі сльози.
Та десь дуже глибоко-глибоко в душу їй закралася чорна думка:
,, Відмучилася… Вільна…”

Пройшли роки. Вже й донечки повиростали. Обидві закінчили школу, отримали вищу освіту, ластівками розлетілися з дому, створивши власні сім’ї.
Марія лишилась у хаті одна. Молода ще, весела і доволі приваблива, вона привертала до себе увагу. Багато сільських та приїзжих  чоловіків, як холостих, так і жонатих задивлялось на молоду жінку. І коханців Марія за цей час мала чимало. Дехто навіть хотів одружитись з нею.Та Марійці було до них байдуже.
Ніхто з залицяльників так і не зміг розтопити ні серце жінки, ні її тіло.
А майже кожної ночі приходив до неї він, її коханий Андрій. Такий, яким був він у перші три роки після весілля. Молодий, красивий, закоханий, ласкавий.
І вони кохалися. Кохалися так ніжно і так несамовито, що Марійка просиналася вся в вогні. Щось неймовірне відбувалося з її тілом, а серце розуміло: вони з Андрієм разом назавжди. До смерті.
А на могилі Андрія виросла яблуня. Розкішна і крислата, вона щоліта родила запашні яблучка невідомого сорту, які тримались на гіллі до самої весни.