Я чекатиму на тебе за 10 000 світлових років
Попри свято, коридори судна-цивілізації пусті. Всі чекають перед моніторами. Раніше говорили, що зв’язку на борту не буде, але через зоряну аномалію вдалося спланувати одну коротку сесію. Я не розбиралася в деталях. Це було новорічним дивом.
20 секунд. Так мало.
– Привіт, – Марк такий же красивий, як і коли ми прощалися.
“Я – наступним кораблем,” – говорив він. Та наступного корабля не було. Скільки пройшло на Землі? Двадцять? Тридцять років за шість місяців моєї подорожі?
17 секунд.
– У мене все гаразд. Зараз живу на підземній станції, – продовжує Марк, наперекір моїй мовчанці. Перший Новий рік без нього.
Думки плутаються, втікають у минуле. Святкування нового століття, на якому ми познайомилися. Безтурботні. Марк підійшов – високий, усміхнений. Як ми танцювали. Його дурнувата сорочка в клітинку, яку я змусила викинути, як тільки почали зустрічатися.
13 секунд.
Новий рік, коли він зробив пропозицію. Такий незвично мовчазний. Невже думав, що я відмовлю? Щаслива усмішка. Така ж усмішка, коли сказала, що вагітна. Ми обоє переживали, що занадто небезпечно, та я бачила як він радів.
– З їжею бувають проблеми – ходимо у вилазки.
9 секунд.
Як ми прикрашали ялинку втрьох. Мії було шість. Навіть не знаю, де він тоді взяв пластмасове дерево, але донька була щаслива. Бігала навколо, гралася.
5 секунд. Марк теж мовчить.
Перший Новий рік після того, як ми її втратили. Як я плакала. Якби не він, я б не впоралася. Просто зупинилася. І стільки свят по тому. Він знову посміхався, але тепер десь в кутиках рота відчувався сум.
3 секунди.
– Я… – застрягає в горлі. Чи є в мене право щось говорити? Він залишився там сам. Хіба я не розуміла, що не буде ніякого корабля? І як я маю сказати все, що бурлить за ці кілька секунд. Якби хоча б рік. Місяць. Якби хоча б ще день. Сказати, що не зможу сама. Що він мій світ. Що люблю понад усе. Що сумую.
– Я теж, – відповідає Марк.
Передачу завершено.
Ну ДУЖЕ сумна історія. Навіть найменшого проблиска надії… та щей на свято!
А ще чому Марк такий же красивий, якщо живе під землею і з їжею проблеми?
Крім того, автор не врахував час, який потрібен радіохвилям на подолання відстані від Землі до корабля і назад. Тобто того щемливого діалогу в кінці ніяк за 3 секунди не могло бути.
Хотілося б бачити позитив у любові, яка долає труднощі та відстань. Дякую за критику!
І я теж за ЛЮБОВ! У Вас гарна задумка. Загалом Ви йдете у правильному напрямі. І отой зворотній відлік – дуже вдалий хід!
А ще, я не хочу Вас (чи кось іншого) критикувати. Моя мета – підказати, як краще! 🙂
Дуже бажано вивчати фізику того середовища, де розгортаються події (космос, дно моря, пустеля). Повірте, це тільки надасть достовірності Вашому сюжету та героям. Це той міцний базис, на який автор надбудовує свою історію.
Там написано – зоряна аномалія і новорічне диво) для такого оповідання цього достатньо))
Якщо користуватись Вашою логікою – тоді нічого не заважає головній героїні просто ВРЯТУВАТИ свого коханого. Адже зоряна аномалія й новорічне диво можуть здолати усі біди! 🙂 🙂 🙂 🙂 🙂
До речі, на тій Землі, судячи з того, що Марк такий же красивий, як і 20-30 років тому – нічого жахливого не сталось! Існує вірогідність, що то він відправив свою жіночку подалі (10000 світлових років! – це набагато далі, ніж до її мами), щоб не набридала з коханням! Адже головна героїня так і не спромоглась щось наостанок сказати, а Марк, відповідаючи “Я теж”, міг мати на увазі “Хочу їсти!” – згадайте, він за 10 секунд перед тим зізнався, що з їжею бувають проблеми – тоді все логічно!
Та, не зважаючи на всі ці слизькі місця – я голосував за це оповідання у першому турі, бо вважаю його в загальному вдалим, просто до кінця не продуманим! Якщо автор все це врахує при редагуванні – вийде дуже класний науково-фантастичний твір!
Новорічне диво сильне, але не всесильне, мабуть)
Сумно і трагічно… Дякую ❤
Дякую вам.
Хороша історія. Я тут не бачу додаткового дня, але ітсорія мені подобається.
Приємно, що сподобалася історія.