Гостина для прадавніх

— Ну, от знову! Знову вони святкують! — скрутно завив Той-що-в-яру-живе, почувши, як подільське село за виходом із його яру заповнилося веселим сміхом та співами, незважаючи на те, що саме село освітлювалось лише поодинокими ліхтарями й тонуло в дивному гулі якого раніше не було.

Скривився, коли пустунка-повітруля, що колись прибилася на Товтри з самих Карпат, принесла йому під ніс цілу в’язанку запахів із кухонь господинь. Лісовик — невисокий дідок у кашкеті, шкірянці та потертих джинсах — весело засміявся і став навпроти свого буркітливого сусіда.

— Слухай, Яровиче, ну ти як малий. Це ж так весело! Чекай, он іще день-два — і будемо з криком «Екоінспекція!» бігати за тими, хто захоче в лісі ялинку до хати стягнути. — Він зняв кашкета.

— Ще б знати, що воно таке — та «Єкоінспекція»…

Почувся тихий кашель, і поруч із духами виникла постать чоловіка у старовинному вбранні. Він мовчки вклонився і став дивитися на село зі щемом в очах.

— Знову піп кропитиме село від нечисті — знову сиди без новин, чекай, поки дощі змиють, — чоловік зітхнув, але додав уже тепліше:

 — Але як мені це подобається! Аж чуюся живим, коли знову Різдво та колядки. Згадую, як був малим…

Лісовик закашлявся:

— А це нічого, графе Граб’янко, що ми для них якби «нечисть»?

 — Діду, то називається еволюція. От якби ви віддали мені тоді секрет філософського каменя — було б інакше…

Повітруля розсміялася тонким сміхом, наче забриніли дзвіночки, і повернулася до Того-що-в-яру-живе:

— Ходімо, діду, приберемо вашу печеру. Цікаво, які пампухи та вареники напекла цьогоріч баба Галька?

— Думаєш, старий Пушок матиме сили нам притягти гостинця?

 — Свято ж у людей! А кіт — наш друг, — відмахнулася вона і почала вимітати старе листя та обгортки від цукерок. Скривилася:

— Гнали б ви влітку Яндруха з печери… Знову все засмітив.

— Та не боїться він, — зітхнув дух. — Уявляєш, кілька місяців тому пропонував мені випити, а тоді питав, чи я його поважаю…

За кілька годин яром, таємниче скрадаючись, пробралися чотири чорні коти на чолі з пухнатим руданем. Кожен ніс у зубах по пампуху, сторожко озираючись. Заскочили в печеру, поклали гостинці перед духами, і ватаг промуркотів:

— І вам веселих свят. Ми про вас не забули!