Гетерозис

Експедиція XD8V9005II. День 21
         Статус: Прибуття на об’єкт XD8
         Стан екіпажу: Норма
         Стан пасажирів: Норма
         Примітки: Відсутні

         — Щось не вражає, — з нудьгою протягнув привабливий світловолосий чоловік, коли пункт їх призначення замайорів на моніторах.
         Науково-дослідний зореліт наближався до планети в болотно-зелених кольорах, де-не-де розбавлених чорними плямами морів-озер.
         — Не суди книгу за обкладинкою, Адам, — заступилася за об’єкт дослідження молода науковиця, — Зразки цікаві, ти сам визнав. Ця планета виглядає перспективною для дослідження.
         — Тільки окрім рослин, слідів інших організмів тут не спостерігається, — відмітив інший чоловік, який виглядав повною протилежністю Адама: брюнет, трохи приземкуватий, в окулярах, що робили його схожим на науковця, яким, він, зрештою, і був. Ісаак, голова цієї експедиції. Хоча це була лише формальність, всі прекрасно розуміли, хто насправді «вертить» усім процесом.
         Саме та молода науковиця — Хельга. Дівчинка із срібною ложкою у роті. Заможна сім’я, краща освіта, на додачу вродлива. З тою північною холодною красою, яка обіцяє по-південному спекотні ночі. Світ видавався їй полем для гри в гольф, де не буває випадкових камінців, а ширина всіх лунок вивірена до міліметру.
         Дивно, як вона взагалі зважилася на таку аферу, ще й досить бюджетну. Проте, розуму та наукового хисту їй було не позичати. Не жінка, а суцільний еталон… якщо не брати до уваги любов періодично забувати про здоровий ґлузд у експериментах. Іноді геніальність поєднується з божевіллям, та в її випадку геніальність була вторинною.
         Можливо, саме ця риса підштовхнула її посмикати за ниточки батькових знайомих і, нарешті, вирватись на справжні польові дослідження. А також погодитись на перший запропонований корабель з аскетичними умовами та маленькою командою.

— Починаємо зниження, — повідомив капітан, — Грег, прийми на себе керування.
         — Прийнято, — озвався штурман. З-за крісла виглядала лише його голена потилиця, але навіть за однією кинутою фразою було відчутно військовий вишкіл, — За кілька хвилин входимо в атмосферу, — рапортував він, — Займіть місця і пристебніться.
         Корабель знизив швидкість та увійшов в атмосферу, не таку щільну, як на Землі, але її супротив добряче відчувався. Сповільнюючись, вони досягли оптимальної висоти та продовжили рух вздовж скелястих гір, з поміж яких виринав ліс та невеликі клаптики трав з кущами.
         Вмикаю сканер пошуку місця для приземлення, — доповів Грег, — Знайдено. За 5 кілометрів. Починаю гальмування.

Корабель посадили посеред голої кам’янистої рівнини.
         За протоколами безпеки, виходу назовні мало передувати багато запобіжних заходів та перевірок.
         Як тільки система корабля підтвердила надійність поверхні місця зупинки, на зорельоті увімкнули сканування простору та аналізатор атмосфери.
         Незважаючи на відсутність отруйних газів, вміст кисню був незначний. Ковток місцевого повітря навряд чи вбив би людину, але ризикувати ніхто не збирався.
         Паралельно на розвідку та збір матеріалів для аналізів відправили дослідницького робота. Випорхнувши з корабля, маленький дрон із завзяттям, притаманним тільки машинам, поквапився виконувати доручене завдання. Зразки ґрунту, камінців, води, рослин — усього, що вдалось знайти поблизу — менше ніж за годину вишукались у лабораторії.
         Науковці взялись до справи. Про всяк випадок, Мічіко, їх медперсонал в одній особі, ще раз нагадала про заходи безпеки та перевірила герметичність захисних костюмів. Роботизована рука була чи не найкращою візуалізацією доцільності виконання всіх правил та й взагалі пасувала азіатській зовнішності жінки, викликаючи тугу за тим, що часи класичного кіберпанку так і не настали.
         В дійсності ніхто не знав, що саме трапилось, але Мічіко не розпитували та інструкціям не суперечили.
         Взагалі злагодження команди відбулось досить непогано, чому сприяла її нечисленність. Окрім трьох науковців, капітана Віктора, штурмана Грега й лікаря Мічіко до неї входила механік Кейсі, яка з’являлась на містку нечасто і віддавала перевагу двигунам та маленьким дронам-технікам. Струнка, чорношкіра, перемазана мазутом, який ніби підкреслювала і без того визначні форми. Найбільше рідкісності її появ раділа Хельга, помічаючи зацікавлені погляди Адама в бік механіка.

Проте зараз Кейсі поряд не було, і Хельга з Адамом працювали пліч-о-пліч, то, ніби ненароком, торкаючись один одного руками, то, стикаючись боками, нависали над одним зразком, чим явно дратували Ісаака. Та він намагався триматися професіонально, не звертаючи увагу на ці милування.
         У зразках ґрунту вдалось знайти залишки живих організмів. На жаль, вони були у мізерній кількості і, схоже, занадто давні, щоб розраховувати побачити їх власників наживо. На планеті добре себе почувала тільки флора.
         Точніше, одна рослина, яка захопила усю територію навколо і росла у всіх можливих виглядах: і трав, і дерев, і кущів. Вдалось визначити тільки те, що вона з відділу Вищих рослин і може мімікрирувати під будь-який клас, надаючи своїм пластичним клітинам будь-якої форми.
         Багато питань викликала і ще одна дивина: механізм розмноження цих рослин. З наявних зразків викликала сумніви можливість вегетативного способу. Слідів генеративного механізму науковці також не знайшли. Потребувалась більша вибірка або свіжий погляд.
         Чи вся планета належала тільки цій рослині — сказати було важко. Але навіть у зразках з водойм не вдалось виявити слідів зелених водоростей чи хоча б бактерій.
         План на наступні дні набирав обриси.

Доба на планеті тривала майже як на землі, тож для зручності режим та експедиційний розпорядок підлаштували під місцевий час.
         У кінці дня капітан скликав нараду.
         — Ми з Грегом оглянули територію дронами і ніякої явної небезпеки не виявили, — повідомив він, — Звичайна рослинна планета з більш-менш безпечними умовами. Проте ходити по одному я б все одно не радив.
         — То завтра ми зможемо вийти на розвідку? — уточнила Хельга.
         — Гадаю, так, — відповів капітан, — До ранку я поспостерігаю за довкіллям і, якщо все буде тихо — зможете розпочати польові дослідження.

Капітан залишився на вахті на капітанському містку. До нього приєдналась Кейсі.
         — То що, які передчуття? — вона по-свійськи розвалилася на кріслі штурмана, закинувши ноги на панель приладів, достатньо розв’язно, щоб капітан відсахнувся, але із знанням справи, не зачепивши жодного перемикача.
         — Як завжди, — на обличчі, вже вкритому зморшками, але ще достатньо моложавому, з’явився натяк на усмішку, — Сподіваюсь, що все вдасться.
         — Ну, я довіряю нюху старого пса, — Кейсі була серйозною, — Може, відпочинеш трохи? Я почергую. Все одно не сплю.

Експедиція XD8V9005II. День 22
         Статус: Перебування на об’єкті XD8. Зовнішні дослідження
         Стан екіпажу: Норма
         Стан пасажирів: Норма
         Примітки: Відсутні

Зранку маленький загін готувався до виходу назовні. Сучасні експедиційні костюми відрізнялись від початкових скафандрів ХХ століття і були набагато зручніші та ергономічні. Замість наплічників використовували дронів, а до костюмів кріпилось тільки найголовніше: запасний балон з повітрям, засоби для швидкого ремонтування, рація, електронна міні-карта, зброя.
         Разом з науковцями капітан відправив Грега. Схема була відпрацьована. Штурман, як колишній військовий, легко орієнтувався на місцевості та був готовий до будь-яких позаштатних ситуацій, яких ніхто ніколи не чекав і які досить часто траплялись. Він йшов попереду команди, слідкуючи за маршрутом і періодично зупиняючі Хельгу, яка норовила вирватись вперед до чергової квіточки. За ними йшли Ісаак з Адамом, і замикали процесію два вантажні дрони, які за необхідності могли перетворитись на ноші. Рухались пішки у межах сканованої області, тримаючи корабель в радіусі досягнення сигналу портативних рацій, зупиняючись для 3D-сканування та відбору чергових зразків.
         Пейзаж та їх оточення майже не змінювались, тож затримуватись в якомусь одному місці надовго сенсу не було.

Повертались вони втомлені та без попереднього запалу. Планета видавалась нудним одноманітним горщиком для квітів.
         — Мені здавалось, що експедиції мають бути цікавішими, — позіхала Хельга.
         — Це краще ніж неочікувані пригоди, — не поділяв її погляду Грег, — Мені якось довелось тікати від суміші крокодила з конякою. Дякую, краще я понудьгую.
         — А нещасні випадки траплялись? — тільки-но запитав Адам і, як на зло, одразу після цих слів перечепився за корягу та стрімголов покотився по схилу.
         — Адам! — заверещала Хельга.
         Грег зупинив її, та сам поспішив на допомогу.
         Науковець опинився під деревом з порваним рукавом костюму та подряпиною на руці.
         Відпрацьованими рухами Грег схопив балончик з герметизуючою піною та заліпив костюм, після чого змусив незграбного науковця покрутитись, щоб не пропустити жодної дірочки.
         — Я в порядку, — видихнув Адам.
         — Ага. Тільки від карантину тебе це не врятує. Хутко! Повертаємось на корабель!

Корінець, який став причиною падіння, повільно вирівнявся вздовж землі, ніби ніколи і не підіймався.

Мічіко вже підготувала бокс та одягла захисний костюм. Адам же, навпаки, був змушений повністю роздягнутись. Із травм виявились лише неглибока подряпина та кілька синців. Аналізи були в нормі, але карантин на 48 годин вони не відміняли.
         — До речі, ти питав. Так, нещасні випадки трапляються досить часто, — звів плечами Грег, спостерігаючи за науковцем через прозору стіну.
         — І чому я не здивований, — зітхнув Адам і зручніше примостився на кушетці.

Експедиція XD8V9005II. День 23
         Статус: Перебування на об’єкті XD8. Лабораторні дослідження
         Стан екіпажу: Норма
         Стан пасажирів: Грег — карантин. Інші — норма
         Примітки: Відсутні

Через пригоду наступний вихід назовні було відкладено, і здорові науковці зосередились на лабораторному дослідженні загадкової рослини.
         Хельга розглядала структуру її клітин і не могла зрозуміти, на що вона схожа, будова виявилась занадто незвичною для рослин. Її пластичність і можливість набувати будь-якої форми захоплювала, та механізм цих змін все ще знаходився поза розумінням науковців.
         Питання розмноження теж не прояснилось. Жодного насіння, жодного сліду пилку вони не знайшли. Можна було допустити, що зараз «не сезон», але судячи з попередніх довгострокових спостережень, які проводили ще перед польотом, сезони у цій частині планети не змінювались. Причина крилася у чомусь іншому.
         Взагалі живучість рослинності викликала багато питань. Склад повітря не ряснів газами, які б могли згодитися для живлення. Опади також були рідкістю, через що поверхня землі хоч і не перетворилась на потріскану пустелю, все ж не мала родючого ґрунту. Той прошарок, який сяк-так тримався на кам’янистій землі, був лише пилюкою, без різноманіття поживних мінералів, органіки та азоту. І все ж рослини міцно вростали корінням в цю кам’яну пустку і якимось чином підтримували своє, схоже, досить непогане, життя.

Декілька рослин з корінням, зібраних під час вчорашньої вилазки, були висаджені у горщики. Одна з них була схожа на венерину мухоловку, і у Хельги сама собою напросилась ідея: шматочок свіжого м’яса попрямував до зеленої щелепи, яка одразу схлопнулася.
         — То ти в нас хижак, — раділа науковиця своїй здогадці.
         Однак, на консерви, навіть м’ясні, овочі, солодощі рослина не реагувала.
Тепер залишилось зрозуміти, звідки рослини могли отримувати білок у своєму середовищі, ще й від живих організмів.
         На превеликий жаль, комах, дрібних гризунів чи хоча б рибок на борту не було, а, виходячи зі смаків рослини, це могло виявитися найсмачнішим делікатесом, особливо, якби вони були живі.
         Хельга відчула азарт. Моторошно, але так захоплююче!

Ввечері, залишившись без Адама, незмінного компаньйона свого дозвілля, науковиця затрималась в лабораторії. Вона дивилась на папірці-голограми з результатами аналізів, які заполонили стіл та висіли у повітрі навколо. Здавалось, що розгадка криється десь тут, Хельга відчувала її кінчиками пальців, та схопити не могла.
         Віктор, роблячи черговий обхід корабля, помітив світло і зайшов перевірити, чи все в порядку.
         — А я думаю, хто це вирішив попрацювати у дві зміни, — він махнув головою, питаючи дозволу увійти, і Хельга, так само без слів, кивком запросила його всередину.
         Капітан був приємним чоловіком, приблизно того ж віку, що і її батько. Підтягнутий, галантний, з внутрішнім стрижнем, що відчувалось в кожному його русі.
         Коли дівчина вперше побачила Віктора, то без сумнівів погодилась на пропозицію обрати його корабель для перевезення експедиції. І зараз, відчуваючи по-дружньому тепле відношення команди, ще раз впевнилась у своєму виборі.
         — То що не дає пані заснути? — поцікавився капітан, підійшовши ближче.
         Кінець дня підкреслював його старечий запах і мудрі втомлені очі. Чомусь саме від таких людей очікуєш простої відповіді на складні запитання.
         — Не знаю, чи ви зрозумієте, — Хельга підняла декілька голограм зі столу у повітря, — Ці рослини споживають білок, але виключно в необробленому вигляді. Стейк їх не цікавить. І я не розумію чому, бо хімічний склад і первинна структура не змінюється. Так, денатурація… Ой, вибачте, — запнулась вона, зустрівшись поглядом із Віктором, —  Теплова обробка. Вона змінює тільки просторову структуру, що не має впливати на поживність. От якби у нас були… До речі, може у вас знайдеться зайвий щур чи тарган?
         — На жаль, — всміхнувшись, він похитав головою, — А згодувати квіточці членів екіпажу, навіть частинами, гадаю перебір, — пожартував Віктор і поринув у думки, — Можливо… — не встиг він договорити, бо на комунікатор надійшло повідомлення. — Вибачте, вимушений відкланятись. Не засиджуйтесь, — попрощався він та пішов у своїх справах.
         — А що, якщо…
         У Хельги з’явилась божевільна ідея.

Експедиція XD8V9005II. День 24
         Статус: Перебування на об’єкті XD8. Лабораторні дослідження
         Стан екіпажу: Норма
         Стан пасажирів: Грег — карантин. Інші — норма
         Примітки: Експеримент

— Зовсім з головою не товаришуєш? — майже кричав Ісаак. Як керівник експедиції, він не хотів брати на себе таку відповідальність, — Згодувати рослині людську кров?!
         — Але це єдине, що ми можемо спробувати. Найживіше з наявного у меню, — наполягала Хельга-експериментатор.
         — Меню? То тепер ми — їжа? Ти з глузду з’їхала? — науковець нервував, — Я ще можу погодитись на суміш для переливання. Але кров? Це вже має душок експериментів над людиною.
         — Які в біса «експерименти над людиною»? —  не здавалась Хельга, —  Якби воно їло волосся або нігті, ти б слова не сказав! А суміш для переливання штучна, сам чудово знаєш. Якщо воно не схотіло їсти навіть консерви, то замінник тим більше не сприйме.
         Науковці застигли у мовчанні. Напруження між їхніми поглядами було таке, що ніхто у здоровому глузді не погодився б стати на цю уявну «лінію вогню».
         — Добре, — нервово кинув Ісаак, — Роби, що хочеш. Свою кров на цю авантюру я давати не згоден.
         Хельга переможно потерла руки.

Під мовчазний осуд Ісаака, Мічіко все ж зібрала кров Хельги у пробірку.
         Науковиця спробувала погодувати рослину. Пара крапель на ґрунт, пара на листя. Їй здалось, що квітка трохи поворухнулась.
         — Чорт! Знов забула увімкнути запис, — хлопнула себе по лобу Хельга.

А квітка дійсно заворушилась, наскільки це дозволяло крихке рослинне тіло.

Експедиція XD8V9005II. День 25
         Статус: Перебування на об’єкті XD8. Лабораторні дослідження
         Стан екіпажу: Норма
         Стан пасажирів: Норма
         Примітки: Результати експерименту 

Вранці Мічіко випустила Адама з ізоляції. Він сподівався, що першою його зустріне Хельга, за якою він вже встиг скучити, але, окрім лікарки, ніхто не побажав йому доброго ранку.
         — Вони усі там, — махнула вона роботизованою рукою у бік лабораторії.
         Не змінивши медичної піжами на звичайний одяг, Адам поспішив за вказаним напрямком.
         — Це ж як в казці, як там її… — намагався хтось згадати.
         — Дюймовочка, — почувся голос Кейсі.
         Якщо тут була навіть механік, то подія точно виходила за межі ординарності.
         Адам наблизився і не зміг повірити свої очам: ніби зійшовши зі сторінок Андерсена, усередині квітки сиділа малесенька дівчина. Те, що вона дівчина, простежувалось за усіма статевими ознаками, хоч і були вони менше нігтя.
         Хельга увімкнула камеру, і на екрані зобразилось невідоме створіння. Хоча у збільшеному вигляді воно виявилось не таким невідомим. Адам вдивився у нордичні риси обличчя, тонку шию, знайомі груди…
         — О, Господи, — зойкнула Хельга, — Вона ж гола!
         Зображення зникло.
         Ісаак тримався спокійно, але його лють була на межі. Це від початку було божевільною ідеєю і створювало моральні та етичні проблеми. А тепер взагалі могло перетворитись на катастрофу.
         — Ти будеш готова зробити цьому вівісекцію? — запитав він, намагаючись змістити милування істотою до їх прямого завдання і в межі наукового експерименту.
         — Що? Ні! Як так можна? — Хельга відсахнулась, — Це жива істота!
         — Це піддослідний матеріал, — залишався непохитним Ісаак, — І невідомо якої небезпеки можна від нього очікувати.
         Рослини і міні-Хельга залишались під захисним куполом, ізольовані від людей, але, здавалось, науковиця готова була схопити їх будь-якої миті і тікати від цього страшного чоловіка, який, зрештою, казав правильні речі.
         — Я вважаю, треба спочатку поспостерігати, — Хельга відключила емоції і увімкнула професіоналізм, — Наприклад, чи може ця істота взагалі рухатися і чи має щось на кшталт свідомості. Її клітини неймовірні, вони можуть імітувати майже все, —  їй було важко приховати захват, — Взагалі то, під «всім» я мала на увазі рослинний світ, та виявляється — не тільки. Якщо це справді так, ви уявіть, скільки можливостей! Рослинні імпланти, які не треба лагодити і які виглядають, мов справжні. А біоархітектура? Сто відсотково екологічні міста… Задля такого ми і досліджуємо інші світи! — Хельга тільки почала усвідомлювати перспективи, що для них відкривались.
         — Завжди є підступ, — філософськи зауважив капітан.
         Після нетривалої паузи Грег видав:
         — Ну, або ми всі здохнемо, або будемо в біса багаті.

Міні-1, а саме так вирішили назвати цей аналог Дюймовочки, розплющила очі. Виглядало, ніби вона не народилась, а тільки-но прокинулась і опинилась в країні велетнів.
         Науковці відразу обступили її. Хельга, без особливої надії на успіх, запропонувала витягнути її із захисного акваріума, але Ісаак за підтримки Мічіко зарубали цю ідею на корені.
         Міні-1 незграбно піднялась на своїй квіточці. Малеча була така легенька, що стовбур навіть не ворухнувся. Стояння на двох ногах було для неї незвичне, але вона швидко пристосувалась і з цікавістю стала розглядати навколишній світ.
         — Що ж, рухатись вона вміє, — прокоментував Ісаак, — І, судячи з того, як роззирається, бачить вона через очі.
         — Як така висока генна інженерія може бути у примітивної рослини? — Адам був приголомшений.
         — Ти нас чуєш? — Хельга підійшла впритул до скла і намагалась встановити контакт, — Ти можеш говорити? — вона вказувала спочатку на свої вуха, а потім рот.
         Дівчина з рослини повторила її рухи і навіть поворухнула губами, але не видала жодного звуку.
         До кінця дня на порядку денному була тільки Міні-1. Хельга відмовлялась від проведення розтину і пропонувала виростити ще декілька Міні задля дослідів. Зрештою, усі погодились не поспішати з обома пропозиціями.

Як і всі місцеві рослини Міні-1 слабко реагувала на воду, ультрафіолет, добрива, а ось білкова їжа припала їй до смаку. Мов маленьке звірятко, вона спочатку з цікавістю, а потім із завзяттям вчіплювалась у консерви, варене м’ясо і, нарешті, сире, з залишками крові, що викликало легкий холодок по спині навіть у Хельги.
         — Може хтось хоче її погладити по голівці, — сміявся Адам, трошки чіпляючи науковицю стегном.
         — Може цього хоче хтось інший, — парувала дівчина, тулячись до свого коханця.

Того дня всі були раді нарешті вийти із лабораторії. Перевіривши ізоляцію позаземних організмів та роботу камер, науковці у піднесених почуттях дали собі можливість відпочити.
         Міні-1, ніби готуючись до сну, теж прилягла, але її маленькі очі продовжували стежити за обстановкою. На записах камери цього було непомітно.

Експедиція XD8V9005II. День 26
         Статус: Перебування на об’єкті XD8. Зовнішні дослідження
         Стан екіпажу: Норма
         Стан пасажирів: Норма
         Примітки: Вирощено нову форму життя. Спостереження

Незважаючи на те, що тепер на кораблі був прекрасний зразок для дослідження, відкидати можливість знайти щось іще було б непробачним упущенням.
         — Тільки давайте сьогодні без пригод, — попрохав незмінний провідник Грег.
         Так як місцевість була вже більш-менш знайомою для економії часу вирішили розбрестись по окресленій території. Хельга залишилась у супроводі Грега.
         Зв’язок був постійно увімкнений, тож у випадку чого, зреагувати на виклик допомоги та дістатись до будь-кого було питання двох хвилин.
         Ісаак пішов до водойми, сподіваючись знайти хоча б якісь бактерії на березі або у воді.
Спершу він ще раз дослідив склад води. Принцип роботи портативного аналізатора був схожий на міксер для коктейлів: залити, взбовтнути, вилити і спостерігати за результатом.
         Попередні тести підтвердились — ані бактерій, ані водоростей.
         Берег був у віданні рослини, а ось у самій водоймі нічого не росло.
         Розкривши сітку, яка розкладалась за принципом орігамі, а у складеному вигляді легко могла поміститися в кишеню, Ісаак причепив її до дрона і скерував на середину водойми. Як тільки сітка заповнилась на встановлену вагу, дрон поніс її на берег.
         Розбираючи вміст, серед камінців та листя Ісаак натрапив на кістки. Аналізатора твердих матеріалів з собою не було, тому неочікувана знахідка попрямувала у вантажний відсік дрона для подальшого вивчення у корабельній лабораторії.

— О Боже мій, — ефір пронизав вигук Адама.
         — Адам, що трапилось? — занепокоїлась Хельга.
         — Адам, відповідай, — вторив їй Грег.
         Ісаак кинув речі та стрімголов побіг в напрямку мерехтливої цятки на мінікарті з позначкою А. Грег та Хельга, судячи з тієї ж карти, робили те саме.
         — Адам! — кликала Хельга.
         Мить і він відповів.
         — Хей, все в порядку. Вибачте.
         — Що трапилось? — Грег продовжував рухатись в бік геолокації геолога.
         — Ви не повірите, — Адам з важкістю видав зізнання, — Я знову примудрився впасти… В багнюку. І ще вимкнути звук рації.
         — Свиня завжди болото знайде, — тихо пробурмотів Ісаак, сповільнюючи крок.
         — Ідіот, — вилаялась Хельга, — Я думала — посивію.
         — Хоч без ушкоджень? Давно в ізоляторі не лежав? — гнівався Грег.
         — Ні, ні, все гаразд. Цього разу без травм. Вибачте, ще раз, що я такий незграба. Ніяк не можу звикнути до клятого костюму, — виправдовувався Адам.
         — Що ти за людина-аварія, — невдоволено підсумував Грег, — Гадаю, час закруглятись. Я відмічаю точку збору. Не баріться.
         Адам поправив застібки на костюмі та поспішив до команди.

Після повернення на корабель і приведення Адаму до ладу, науковці продовжили свої дослідження. Спершу Ісаак хотів розібратись із знайденими кістками.
         Вони справді виявились залишками якихось теплокровних ссавців. Мікроелементи у складі місцевої води вступали з кістками в реакцію, ускладнюючи аналіз.
         — Якби я не знав, що ми тут перші земляни, то припустив би, що це людські залишки, — замислився Ісаак.
         — Сумнівно. Ми відкрили цю планету нещодавно. Та й розміри замалі, щоб сконструювати попередній вигляд кістки, — поділився роздумами Адам.
         — Людська будова не настільки унікальна, тим паче в межах Всесвіту. Це може бути що завгодно, — Хельга була скептично налаштована щодо відвідування планети людьми, — Але питання залишаються: що це було і що з ним сталося.
         — Що ж, можливо колись і дізнаємось, — з поганим передчуттям підсумував Ісаак.

Не оминули увагою і Міні-1. З вчорашнього дня вона не змінилась і продовжувала своє напів-рослинне, напів-тваринне життя.
         — А вона така маленька через розмір рослини? — несподівано чи то припустив, чи то спитав Адам.
         — Гадаю так, — задумалась Хельга, — Можемо спробувати виростити ще одного Міні в отій рослині, побільше. Тоді зможемо провести ростин над одним із організмів.
         Вона спеціально використовувала відсторонені назви і тихо сподівалась, що під ніж ляже не її зменшена копія.
         — З наукової точки зору це має сенс, — неохоче підтвердив Ісаак, — Адам, ти у нас наступний на клонування?
         — Еее… — завагався науковець, — Я ж тільки з медбоксу… З мене вже достатньо крові позливали. Може є інші бажаючі?
         — Добре, я зрозумів.
         Ісаак з самого початку не сумнівався, що наступним кандидатом буде він.

Експедиція XD8V9005II. День 27
         Статус: Перебування на об’єкті XD8. Лабораторні дослідження
         Стан екіпажу: Норма
         Стан пасажирів: В межах норми
         Примітки: Вирощування нових форм життя

На ранок у Міні-1 зʼявився сусід Міні-2. Як і передбачалось, більше своєї попередниці, пропорційно до рослини, на якій він визрів.
         Істоти не викликали один у одного здивування і спокійно співіснували в своєму замкнутому просторі.
         — То кому сьогодні пощастить? — Хельга чудово знала відповідь.

Проводити розтин на живому створінні вирішили негуманним, тож Міні-2 був обезголовлений. Проте, цього виявилось недостатньо. Живі безголове тіло та голова, навіть у зменшеному масштабі, виглядали лячно. Трохи поліпшували картину зеленуваті нутрощі та відсутність крові, нагадуючи, що це лише рослина.
         Міні-2 не кричав, не чинив опір, але від його погляду німого спостерігача робилось не по собі.
         — Здається, нам все ж таки доведеться оперувати живу рослину, — зітхнув Ісаак, — З варіантів її умертвіння у мене поки що тільки вогонь та кислота, але це знищить тканини і нічого нам не залишить.
         — Тоді нам слід добряче його зафіксувати, — сказала Хельга.

Із середини істота виглядала звичайною рослиною, хоча і видозміненою під м’язи та якусь подобу органів. Навіть мозок виглядав досить схоже.
         — Я вибачаюсь, але в мене виникла божевільна ідея, — виглядало, що Адам сам був в шоці від скаженості свого задуму, — Може нам слід знайти рослину побільше?
         Ісаак розглядав препаровану рослино-людину і неохоче усвідомив, що така ідея могла б виникнути і у нього. У маленькій формі рослина не могла достатньою мірою пропрацювати органи, навіть маючи неймовірну клітинну пластичність, а ось у збільшеного екземпляра є висока ймовірність нормального функціонування мозку. І тоді, можливо, це вже буде не просто відкриття нових способів протезування, а й шлях до вічного життя. Можливо, майбутнє людства не роботизуватися, а «урослинюватись».
         — Треба спробувати, — після недовгих роздумів погодився Ісаак.

Експедиція XD8V9005II. День 28
         Статус: Перебування на об’єкті XD8. Зовнішні дослідження
         Стан екіпажу: Норма
         Стан пасажирів: В межах норми
         Примітки: Спостереження за новими формами життя. Експеримент 2

На цей раз група заглибилась у щось на подобу лісу в пошуках придатного дерева.
         — Мене бентежить тільки те, що попередні Міні народжувались із квіток. Боюсь, на дереві квітка розміром з людину не виросте, за добу — так точно, — розмірковувала Хельга.
         — Не спробуємо — не дізнаємось, — Адам почувався більш оптимістично, — Головне, щоб квітка не виросла більше, ніж потрібно. Бо що робити з велетнем, я погано уявляю. Навіть з дуже симпатичним, — гигикнув він з нотками двозначності.
         Хельга фиркнула, Ісаак закотив очі. Грегу було байдуже.

Рослину для експерименту вони обрали одностайно. Дерево заворожувало своєю величністю і ніби стояло генералом поміж інших.
         — Що ж… Продовжимо нашу божественну справу, — промовив Ісаак.
         Цього разу вони використовували кров Грега, який, після умовлянь та грошової винагороди, погодився взяти участь в цьому експерименті.
         — Що далі? — запитав Грег, коли вони закінчили із заплідненням дерева.
         — Стояти та дивитись я не бачу сенсу, — промовила Хельга, —  Пропоную повернутись завтра.
         Цієї ночі заснути не міг ніхто. Очікування набридливою мухою літало між каютами.

Експедиція XD8V9005II. День 29
         Статус: Перебування на об’єкті XD8. Зовнішні дослідження
         Стан екіпажу: Норма
         Стан пасажирів: В межах норми
         Примітки: Підвищена готовність

Нетерплячість змусила усіх піднятись раніше і, як тільки подоба сонця зійшла над планетою, маленький загін вирушив в дорогу.
         Дерево немов чекало їх. Бутон-кокон біля підніжжя ось-ось мав розкритись.
         — Я б вже мав звикнути, — промовив Ісаак, — Але це все одно неймовірно.
         Пелюстки повільно зарухались, відкриваючи світу своє дитя. Рослинний Грег у повний зріст вперше розплющив очі.
         Наступні його рухи були зовсім не схожі на недолугі шаркання Міні. Він з легкістю вибрався зі свого ложа та попрямував до групи людей. Хоча вони були одягнені та із зброєю, а він голий та неозброєний, впевненості це не додавало. Холодний хижий погляд несправжнього Грега змушував щільніше притиснутися один до одного.
         — Ти нас чуєш? — спробувала налагодити контакт Хельга.
         Псевдо-Грег зупинився, все ще роздивляючись людей, не блимаючи очима.
         — Чую і розумію, — нарешті відповів він. Щось на зразок вишкіру з’явилось на його обличчі, — І певно, краще за вас.
         А наступної миті рослинний чоловік вже прямував на них і явно не з найкращими намірами.
         Справжній Грег вистрелив. Куля потрапила у плече, але зупинила рослину лише на мить. Рослинні м’язи швидко залатали дірку, та повнорозмірний Міні знов ринувся на свою здобич. Грег зробив ще кілька пострілів — результат був той самий.
         — Дідько, — він був приголомшений, — Тікаємо!

Треба було повернутись в укриття, на корабель. У кращому випадку — перечекати, у найгіршому — покинути планету.
         Вони рухались вже знайомим найкоротшим шляхом, аж тут з хащі з’явився рослинний Грег і почав на них насуватись.
         — Як він… — почав було говорити Ісаак.
         — Обережно, зліва, — попередила Хельга. З іншої сторони на них йшла ціла трійця Грегів.
         — З іншого боку теж, — Грег озирався довколо, відчуваючи, як шанси на порятунок зменшуються з кожною секундою, — От лайно! Але як?
         Осяяння прийшло до Хельги запізно.
         — Ці дерева мають спільну кореневу систему!
         Грег вже біг, нікого не слухаючи. Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих.
         — Досить базікати! Погнали! — Ісаак зорієнтувався швидше і поспішив за Грегом.
         Хельга схопила Адама за руку і теж хутко рушила за ними.

Земля ніби спеціально заважала їм рухатись, трава плуталась поміж ніг, ґрунт розсипався під масивними підошвами. Кількість двійників Грега все зростала і зростала, перетворюючись на справжню орду, яка помірним кроком, але невпинно, сунула на них.
         Захисні костюми, хоча і достатньо зручні, не були призначені для бігу, ще й додавали ваги, сповільнюючи та виснажуючи.
         Не втримавшись на ногах, Хельга впала біля чергового куща. З поміж листя на неї хтось дивився.
         Пронизливий жіночий крик розрізав тишу.
         Обмотаний гілками та листям, широко розплющеними очами на Хельгу дивився Адам… точніше, те, що від нього залишилось. Він був ніби частково перетравлений рослинами. Одної ноги майже не було, а у другу, висмоктуючи всі життєві соки, були встромлені корені. Тіло всихалось, віддаючись на поталу хижим звірюкам, якими насправді були ці рослини.
         «Скільки він тут лежить? День? Два? Коли це трапилось? Як вона не помітила?» — питання зміняли одне одного у дикій круговерті.
         Інший Адам впритул наблизився до науковиці і поклав свої руки їй на плечі.
         — Тихіше, люба, все майже скінчилось.
         Запах. Вона відразу його помітила. Адам казав, що це в’їлось багно. Парфуми допомагали тільки вдень, а вночі, коли на них не залишалось нічого, цей запах із земляним присмаком не давав їй спокою.
         Її прекрасний виважений світ розлетівся на друзки. Біль, страх, смерть…
         Рослини вміли відчувати. Особливо хиже задоволення від безпорадності своєї жертви.

Корабель був у зоні видимості. Петляючи від невідомо звідки виринаючих натовпів самого себе, Грег нарешті наближався до безпечного місця. Та раптом штурман побачив, що до зорельоту вже прямує його рослинний двійник. Ще й, незрозуміло чому і як, одягнений в такий самий захисний костюм.
         — Ні! — справжній Грег прискорив біг, — Це не я! Рятуйтесь! — волав він в ефір, але відповіді не було.
         Та ось, з іншої сторони, напереріз рослині вибіг Адам. Це додало Грегу надії на порятунок.

Почувши крик Хельги, стурбована Мічіко вийшла назустріч. Адам на всіх парах забіг трапом.
         — Що трапилось? Чому ви не виходили на зв’язок? — питалась вона.
         Майже відразу за науковцем, у подряпаному костюмі вбіг Грег.
         — Ти в порядку? — схвильовано спитала вона і в цей момент гострі пальці-паростки пройшли скрізь її тіло. З рота потекла тонка цівка крові.
         — Ні! — Грег підбіг до свого рослинного клона, але було запізно…
         Адам стояв нерухомо, стороннім спостерігачем, без жодного пориву допомогти.
         Грег вистрілив і кинувся на свою копію. На звук пострілу вибігли Кейсі з Віктором зі зброєю напоготові.
         — Це двійник! Треба його знищити, — благав Грег. Справжній чи ні? Після недовгої боротьби вони, повністю ідентичні, тримали один одного на мушці.

Ісаак дістався корабля, коли потужний постріл дробовика викинув спочатку одного Грега, а потім іншого, який, судячи по нутрощам, виявився справжнім.
         Науковець спробував піднятися трапом.
         — Нам треба негайно злітати! Їх десятки! Може сотні, не знаю! І вони розумні, — верещав він, піднімаючись на борт.
         Адам загородив йому шлях.
         Замість допомоги Ісаак почув безапеляційне капітанське «Забирайся».
         — Але ж… Я справжній! — науковець не міг повірити, що це може стати його кінцем, — Ні! Впустіть мене!
         Кейсі з’явилась за його спиною і сильно вдарила прикладом дробовика.
         — А нам байдуже, — з неймовірною силою, дівчина зіштовхнула його з трапу аж до самої землі.
         — Ні… О ні! Ні! Не залишайте мене тут, — горланив Ісаак, тримаючись за рану на голові, — Ви не можете мене кинути!
         Віктор та Кейсі уже не слухали його, прямуючи до капітанського містка. Тільки Адам не мигаючи дивився прямо Ісааку в очі.
         — Хоча б ти, Адам, — благав Ісаак,  — Допоможи…
         Зненацька він збагнув.
         — Де Хельга? Адам! Вона була з тобою! Що ти з нею зробив? Адам!!!
         Шлюз закрився і корабель піднявся у повітря, готуючи двигуни до ривку.
         Круг довкола Ісаака зімкнувся. Бігти більше нікуди.
         — Покидьки, — рука з пістолетом піднялась до голови.
         Пролунав постріл.

***

Їх залишилось тільки троє: Кейсі, Віктор. Та Адам.
         Шлях прокладено до Землі і тепер можна поринути у відпочинок від тільки-но пережитої пригоди, поклавшись на вірний автопілот.
         Адам з цікавістю дивився на залишки екіпажу своїм немигаючим поглядом, ніби відкриваючи щось нове.
         — Бачу, ти здивований, — посміхнувся Віктор, нарешті маючи змогу зірвати маски, — Ласкаво просимо у команду, брате.
         — Не переймайся, — лагідно обійняла його Кейсі, — Ми теж трохи збентежені. Зазвичай насіння не полишає планету. Але я розумію. Коли звикаєш бути у русі, важко вхопитись ногами у землю.
         — А коли ви… — Адам не встиг договорити.
         — Помінялись? — капітан зайшовся сміхом, — Дитино, ми завжди такі були. Точніше з самого початку цієї подорожі. Це вже наша третя-четверта вилазка? —  він звернувся до Кейсі за уточненнями.
         — Четверта, —  підтвердила вона.
         Не такою вже й невідомою виявилась ця планета.

Адам-двійник вперше відірвався від рослинної мережі і не відчував своїх нових побратимів.
         — То що далі? — поцікавився він.
         — Як завжди. Насіння посіяне. Потрібен час, щоб воно проросло. І нові запліднювачі, авжеж, — буденно промовив Віктор, — А поки що, пропоную розпочати святкову вечерю.

Тіло Мічіко лежало на підлозі, а в нього все глибше занурювались гострі пальці-корені трьох пар ніг. Роботизовані м’язи штучної руки безконтрольно скорочувались, і звук металевого брязкання по підлозі луною розносився по безлюдному кораблю. Цок-цок. Цок.

Експедиція XD8V9005II. День 30
         Статус: Відбуття з об’єкту XD8
         Стан екіпажу: По… Помилка. Помилка. Помилка. Помилка. Помилка. Помилка. Помилка. Помилка. Помилка. Помилка…