Багатство роду

      Ірма, струнка світлоока русявка із AirPods у вухах, бадьоро прошкувала ранковим Голосіївським парком. «Просто фітнесом трохи займалася перед роботою, пила смузі із селерою та орегано, слухала подкаст про диверсифікацію диджіталізації ековиробництва, нікого не чіпала, я от вам клянусь!» розповідала пізніше дівчина численним світовим ЗМІ. «І тут на мене яаак накинуться!»

      Напало на неї щось м’яке, але не пухнасте, радше туманне. Ірма встигла тільки охнути, як її свідомість потьмарилася від гіркого трав’яного аромату.  Опритомніла вона вже на якісь твердій поверхні.  Дівчина лежала на великому пласкому камені біля високого пагорба, від чого її тіло заклякло й боліло. Довкола простягалася вкрита травами рівнина з поодинокими деревами. 

     До Ірми підпливла туманна фігура у віночку із трав та глиці, вдивилася у її обличчя каламутними очима з нечіткими зіницями, принюхалася, завмерла. Хотіла з’їсти? Адже Ірмина спецівка пропахла усіма печеними смаколиками, що їх виготовляли на заводі фуд-корпорації, де вона працювала. Туманний чоловік (принаймні, обриси фігури підказували, що це чоловік) торкнувся її вологими руками.

      Ірма відсахнулася, її пересмикнуло.  Що це взагалі за чортівня?! Це через несвіже смузі? А може, права та блогерка, і гель-лак справді аж настільки токсичний? Чи братик засранець щось підсипав до її кулінарних травок? Коронавірус з галюцинаціями? Ну хоч на роботу не треба буде плентатися. Але де ж це вона?

     Ірма здригнулася, бо туманне марево взяло її за руку. Дівчина висмикнула її, зіскочила й стала у бойову стійку, наміряючись врізати цьому химерному неподобству. Та фігура і не думала з нею боротися. Просто дмухнула на неї – й потужний вітер збив дівчину з ніг. Та відчайдушно замахала руками, але гостро запахло ялівцем – і її паралізувало.

— АААА! — заволала Ірма. Подумки. Бо ані губи, ані язик її не слухалися. «Чорт! Як же тепер на «швидку» потелефонувати? Нащо я учора з мамкою посварилася? Бо вона притяглася би ізрання до мене, простежити, чи з’їла я котлетки. Ага. З живих тварин! Та хай там як,  точно в поліцію вже б заявила про мою пропажу!»

     Ірма ненависно дивилася на кривдника. Той став навпроти неї, вклонився їй, щось забулькотів. Його мова зазвучала наче осінній дощ. Дівчина у відповідь лише часто заморгала.

     Туманник підплив до неї, Ірма жахнулася й заплющила очі, відчувши доторк на своєму лобі.

     У голові в Ірми залунав людський голос:

— Вітаю тебе, о, жрице Багатства роду! Вибач, що повівся з тобою непоштиво.

     Дівчина розплющила одне око. Вона зрозуміла, що стала жертвою якогось маніяка-косплеєра. Але як він робив оцей імлистий ефект? І вітер, що валить з ніг швидше за кулак Кличків…Та й у всій Голосіївщині нема такої місцини. Наркотики? Але коли їй встигли підсипати чи вколоти їх?…

      Туманний тип стукнув себе кулаком по голові, знову провів вологою рукою по лобі. Ірма відчула, як відпустило м’язи голови.

— Я… дай мені піти, я віддам тобі усі гроші, які маю при собі! — пролепетала дівчина. Потім згадала, чому її ще вчили на курсах самооборони, й заговорила, як їй здавалося, впевнено: — Якщо ти мене не відпустиш, тут за п’ять хвилин будуть поліціянти. Мій смартфон відстежується!

— Ти – нащадок славного роду! —  і далі про своє булькотів розпливчастий тип, а голос у голові перекладав. — Ми зараз перебуваємо у найвологішому – поки що – місці України. Я – останній представник народу Данаїдів . Мене звати Росяник.

— Що за маячня? — скривилася Ірма, яка не любила виїздити зі столиці й не підозрювала про існування Пожежевської рівнини. — Хіба у нас тут Британія? Яка ще вологість?

     Данаїд зітхнув, висмикнув зі свого вінка жмут якоїсь трави й провів зляканій Ірмі по повіках. Повітря перед нею задрижало – і розгорнулися видіння. Заводи зливають брудні стічні води у річку, по морі плавають пластикові пляшки й пакети. Картинка змінилася. Ось люди, вбрані у військову форму із червоною зіркою, як здавалося ошелешеній дівчині, в одіж, висушують болото, тут – загачують річку, там – перекопують козацькі могили й заливають туди дніпровську воду. А ось прямо на узбережжі моря зводять завод, і він скидає свої витоки прямо у його води, чорна сажа осідає на водорості. Ірма лише очі широко розплющила.

     Видіння замерехтіли й перетворилися на людей у вишитих сорочках, які працювали на полі із серпами та косами. До них підпливали туманні дівчата, схожі на Росяника, з оберемками водяних лілей. Вони усміхалися. В Ірмині вуха увірвався звук. Дівчата співали  мовою, якою говорив її викрадач. Ірма розуміла текст: він закликав до дружби й взаємодопомоги.  Але нашорошені матері почали ховати дітей собі за спину. 

     Наперед з гурту дівчат виступив туманний чоловік, схожий на Росяника, який почав щось говорити-булькотіти. Ірма розуміла: він закликав їх разом очистити замулене джерело. А інші жителі, вочевидь, не могли второпати його слів. Од села бігла тлуста жінка в барвистій хустці. Вона забурмотіла до високого чоловіка його мовою. «Відступися», застерігала вона. «Ми не будемо жити за вашими законами. Ми хочемо ловити стільки риби, скільки хочемо, і прати наш одяг у водоймах, і не хочемо більше шанувати вашу Дану». Жінка повернулася до селян й закричала: «Вони прийшли нас знищити! Вони хочуть втопити наших дітей і залоскотати наших чоловіків! Водяні люди прагнуть зробити з наших дівчат страшних русалок! Несіть смолоскипи! Паліть їх!»

     Видіння щезло. Ірма лежала мовчки.

— Відтоді ми ховалися від людей, — заговорив Росяник, витлумачивши мовчанку дівчини як знак того, що її вразила несправедливість людського роду до водяних створінь. — Деякі ще шанували нашу богиню й дружили з нами, але все більше почали відкупатися «від страшних русалок та мавок» і навіть полювати на них. За кілька віків наш народ був знищений.

     Ірма хотіла спитати викрадача, яку технологію він використовує для своїх картинок. Це, певно, вже 7 джі? Але не встигла: той провадив далі:

— Туманні сувої залишили опис обряду, який дозволить відродити з осінньої мряки сотні данаїдів, але для цього бракує одного-єдиного елементу. Колись біля трипільських поселень водяна дівчина покохала чоловіка людського роду. За допомогою Дани-води вона витворила йому багатство роду. І став цей рід називатися Пекарі.

«Боже, що він верзе!» — кривилася Ірма Пекар.

— Але данаїди не вміють його робити. Як я не старався, у мене не виходить. Надто липко. І звичайні людські творіння теж не годяться, я пробував. Остання надія на тебе.

«Ну діти – це ж багатство роду…— гарячково намагалася щось второпати Ірма. «Він що – хоче, щоб я стала його жінкою?! Та у нього ж, певно, жаби за пазухою сидять, такий він мокрий! Фу! Того й липко! Але до чого тут пекарі?»

      Росяник помітив огиду на обличчі Ірми.

— Я тебе втомив порожніми балачками, о, жрице? Ходімо,  у мене все готово!

     Росіяник провів рукою по тілу Ірми. Дівчина здригнулася, відчувши знову, що може рухатися. Вона сіпнулася, щоби тікати від цього ґвалтівника, але той чіпко вхопив її за руку, хоч і видавався прозорим, й тягнув кудись за пагорб. Там стояла величезна дерев’яна діжка з обтесаною палицею, мішок, оберемок якоїсь рослини та купа менших мішечків з написом «Борошно. 1 кг».

      Не випускаючи руки дівчини, туманний тип сів на землю, змусивши її нахилитися, й приклав руку до землі. Ірма побачила струмінь води, що забив з-під трави.

— Роби! — залунало в її голові.— Потім додамо вогню.

— Що робити? Митися? — тупо перепитала дівчина, бо її мозок тим часом гарячково шукав шляхи втечі.

— Багатство роду роби, —знервовано відповідав Росяник. — Обряд.

— Клятий збоченець! Я не спатиму з тобою!

— Навіщо зі мною спати?! — від здивування Росяник аж випустив Ірмину руку. — Ти ж І.Пекар? Так сказано у Туманному Пророцтві. Маєш знати, як робити багатство роду. Я відстежив твій родовід. По батьковій лінії ти з трипільських жерців, по маминій – з наших. І працюєш у храмі.

      Туманний чоловік вказав на її фірмову футболку, на якій було видрукувано величезний коровай поруч із глиняним горщиком з меандрами.

— У якому храмі? Я у фуд-корпорації працюю. Ну так, вона називається «Трипільський коровай». Де імплементуються ноугавні технології безглютенового та безлактозного мануфактурингу! — Ірма за звичкою почала рекламувати свою фірму.

— Щось я не розумію частини твоїх слів, о, жрице Багатства роду! Якщо ти вже почала промовляти обрядові заклинання, то дай мені знак. Я мовчатиму, щоб ти виготовила Багатство роду, яке я маю принести в жертву Дані. Богиня лише тоді зможе пробудитися й відродити мій народ. Наш із тобою народ!

— Слухай, ну давай я кредит візьму у якомусь швидкозаймі, тисяч 50? Га? Це, звісно, не багатство, на цілий рід не вистачить, але ж краще, ніж нічого? — з останньою надією укоськати цього божевільного запропонувала Ірма.

— Берися за обряд! — гримнув-булькнув на неї Росяник, що ставав ще прозорішим, поки сонце підбивалося вище й вище. — Я так довго тебе шукав! Мій народ не може більше чекати! Печи!

— Та я не вмію нічого пекти! — тупнула ногою Ірма. — Відчепися від мене зі своїми домостроївськими претензіями!

     Росяник застиг на місці.

— Не вмієш? Жриця Багатства роду з племені Пекар не вміє?….

— Ну так, не вмію! Альо! 21 століття! Все, що мені треба, можна купити вже готовим! А свій час витратити на саморозвиток! Ти сексист чи що? Та й у тебе тут глютенове борошно, ти якийсь відсталий!

     Росяник  із роду Данаїдів уже її не слухав. Його силует задрижав і почав парувати. Він поглянув на Сонце, що вже стояло майже в зеніті, й зашелестів до Ірми:

— За те, що ви знищили туманний народ, на Землі пануватиме вічна осінь! Проклинаю вас!

     Туманний чоловік стікав на траву. Ще мить – і від її нападника лишилися тільки краплини на листі конюшини.

***

     Ірма, звісно, мала клопіт із добиранням додому. Вона погано орієнтувалася на місцевості, змокла, змерзла, зголодніла, вкрилася кіркою з болота вперемішку з травинками. Її підібрали метеорологи, що поверталися зі зміни на станції. Сяк-так Ірма Пекар дісталася матусиних обіймів, у комплекті до яких йшла лекція про шкідливість веганської дієти, та м’якого сімейного дивану. На додачу на ньому сидів і докірливо дивився на неї русявий хлопець зі світлими очима.

— Та відчепися вже, малявко! Якби я вміла пекти, то вони б піднялися і що? Захопили б нашу планету! Помстилися б нам! Можна сказати, що прогрес врятував світ!

— Ти загубила цілий народ! Мирний! А не те, що ти у своїх дурнуватих кіношках надивилася!

— Та він вимагав від мене якесь «багатство роду!» — обурено вигукнула І.Пекар, тручи очі, які злипалися від теплої сухості кімнати.

— Це ж хліб! Його так наші предки називали! Хто умів пекти хліб, той був шанований і вважався багачем! А ще короваї використовували у різних обрядах!

     Ірма відвернулася од брата, буркнула щось про «ботана», вкрилася синтепоновою ковдрою, яку переконала матір купити замість старого з лебедячим пухом, й солодко заснула. І не бачила, як її телефон на беззвучному режимі не припиняє світитися від повідомлень представників різноманітних езотеричних спільнот, що прочитали її оповідку в інстаграмі.

     Хлопець покрутив пальцем біля скроні, дістав свою скарбничку, розбив її. Тепер головне якось вибратися непомітно від мами. Й дістатися аж на Покуття. Бо лише дурна сестриця могла повірити, що Росяник помер від того, що стік на траву! Звісно, новина про те, що у дорослої дилди руки до чого не вдатні, могла шокувати чоловіка. Але ж не до смерті!

      Та він, Ігор, у свої 13 вже вміє пекти Багатство роду. Такі гарні запашні хлібини не вміє пекти навіть їхня мама.

     А ще І.Пекар дуже любив дощ. Та йому дуже не подобалося те, що вода падала на землю безперестанку вже третю добу поспіль … .