Бабусина скриня

Тимко ступнув у напівтемряву горища і роззирнувся у пошуках місця, де могла б заховатися сестричка. Рушив був до шафи, як з іншого боку, з-за вішалки з капелюхами, почулося голосне:

– А-а-апчхи! 

– Ось ти де! Виходь!

– Не вийду! Я тут таке знайшла…

Тимко обійшов вішалку і побачив, що Софійка стоїть на колінах перед дерев’яною окованою скринею.

– Поглянемо, що там?

– Не вийде. Бачиш – замкнено! – хлопчик торкнувся металевої колодки, що замикала скриню і смикнув. Та легко піддалася. 

Софійка заплескала у долоні:

– Може, там коштовності?

Кришка відкинулася з легким скрипучим стогоном, і вони з сестрою схилилися над скринею. Серед старого мотлоху лежали люстерко у візерунчастій дерев’яній рамі, кишеньковий годинник на ланцюжку та невеликий музичний струнний інструмент схожий на літеру “U”. 

Софійка схопила дзеркало і, злякано скрикнувши, відкинула його. 

– Я там стара, – схлипнула.

Тимко взяв дзеркало і замість свого відображення побачив там якусь стареньку.

– Ти теж там дідусь? – запитала сестричка.

– Ні! Бабця! 

Сестра прихилилася до його плеча і вони разом заглянули в дзеркало, з якого дивилося доброзичливе обличчя якоїсь бабусі.

– Як дивно… – Софійка закусила губу.

– Вона схожа на прабабусю Ульяну, – сказав Тимко. – Як на фото у серванті.

– Не схожа! – раптом заперечило відображення. – Це і є я.  

Тимко переглянувся з сестричкою.

Бабуся засміялася: 

– Не лякайтеся. Певно, ви мої правнуки і знайшли мою скриню з чарівними предметами. 

– То ви чарівниця? Найсправжнісінька?

– Так. І, схоже, мій дар вам передався, раз ви змогли скриню відчинити. Ці речі чарівні: годинник може зупиняти час, щоб розтягнути деякі миттєвості надовше, а загравши на лірі, можна розвеселити сумне серце і поселити в душі відчуття щастя. Тільки, якщо їх використати для себе – вони втратять силу. Якщо ж для інших, то через рік – знову стануть чарівними. І ніяк не вдасться злукавити, адже вони бачать бажання серця.

Софійка без вагань схопила годинник.

– Я б хотіла використати його, щоб розтягнути зимові канікули і свята. Та хочу зупинити час для однокласниці Марійки. Нехай довше побуде з татом, який давно не був удома і нещодавно приїхав з фронту.
Годинник засяяв.

– Значить, це –  твоє істинне бажання, – пояснила старенька. 

– А ліру ми візьмемо до лікарні, де працює мама, – сказав Тимко. – Музика розвеселить пацієнтів, і вони швидше одужають.

Ліра також окуталася сяйвом.

Прабабуся усміхнулася:

– Ви гідні бути спадкоємцями мого дару. Це було останнє випробовування. А ще, до тих, хто використовує чари на добро іншим, воно повернеться сторицею.