Ніхто уже і не пам’ятав коли завмер старий годинник на ратуші. Всі звикли, що він просто частина міського пейзажу. Нерухомо висів маятник і велика стрілка назавжди завмерла між 2 і 3. Здавалося, вона чогось очікує, як і вся країна, що застигла між тривогами і відключеннями.
Це просто був ще один день, не темний і не світлий, сповнений поганих новин і мовчазних очікувань. Люди прийшли, щоб відігрітись думками біля ялинки, не пишної, як до війни, але такої, яка все ще нагадувала про свято. Годинник мовчав, люди ходили повз, аж поки старовинний механізм несподівано не запрацював. З пронизливим скрипом закрутилися коліщатка, клацнув і хитнувся маятник, а з глибини пролунав механічний голос:
– 266 секунд. Одне спільне бажання.
– Це якийсь жарт? – пирхнула продавчиня хот-догів.
– Ніби нам тепер і думати спільно треба! — пробурчав дід з онуком.
Та гул невдоволених голосів раптом перекрив дзвінкий голос студента, що фотографувався з друзями біля ялинки:
– Годі сваритися! У нас усього чотири з половиною хвилини!
Натовп заворушився, захвилювався. Люди вигукували свої варіанти:
– Долар по вісім! Нє, по 2!
– Ночі без тривог!
– Світло за графіком!
– Василька, Василька мого поверніть!
Але в усій цій какафонії звуків раптом почувся тихий дитячий голос:
– Перемоги! Щоб тато повернувся додому, – додала майже пошепки.
– Перемоги, – підхопив її бажання, чоловік в хутряному пальто, – щоб моя родина повернулась додому.
– Перемоги, – зітхнула старенька, – щоб ніхто більше не гинув,
– Перемоги, – покотилося луною по натовпу, – Щоб відбудувати дім. Щоб відкрити нову школу. Щоб всі були живі. Щоб світло без графіків. Щоб…
На площі стало світло, мов удень. Годинник засяяв, як нова зірка, а з середини залунала ніжна мелодія.
Відтоді кожне Різдво годинник запускав відлік, нагадуючи, що найголовніше бажання — те, яке об’єднує всіх.
Взагальном написано не погано, але оцей Deus ex machina (Бог із машини – класичний прийом ще з п’єс древньої греції, який використовується коли ситуація вимагає чудодійного порятунку) – сильно напружує. На мою думку для перемоги потрібні об’єднанні тривалі зусилля, а не спільні 266-ти секундні бажання дива…
Дякую за відгук, але там не було сказано, що чарівний механізм вирішив всі проблеми. Механізм спрацював як бритва окама, що допомогло відсікти все вторинне і об’єднати навколо головного. Усвідомлення і об’єднання навколо головного бажання, це уже половина справи в його реалізації. І досягнення цього триватиме явно не 266 секунд. Визначений час був аотрібен саме усвідомлення.
Якщо я правильно зрозумів пояснення, те, що на площі стало світло, мов у день, а годинник засяяв, як нова зірка – не вказує, що спільне бажання натовпу буде виконано? Тобто, чарівний механізм дав усім присутнім надію, а потім – нічого?
Ого! Це крутий розрив шаблону!!! Гадаю, наші люди за таке мали би розібрати дивовижний апарат на детальки швидше, ніж за 266 секунд!
Наші люди, а, може, і не лише наші, коли діють натовпом часто діють без логіки. Чи не натовп колись обирав розіп’яти Христа? Що ж до світла, візьмемо, наприклад “осяяння” ніби про світло, а по суті, що людина нарешті зрозуміла щось важливе…
Чому саме 266 секунд?
Дякую за відгук, тут не вкладалося якихось додаткових сенсів (хоча і можна було б), скоріше просто спосіб показати обмежений час, за який потрібно зрозуміти щось важливе і об’єднатися.
Дуже сподобалося. Дуже хочеться миру й Перемоги…
Дякую Вам. Так, мир і перемога нам дуже потрібні!
Прямо по живому… Дуже гарно і дуже тепло. От би і у нас таке диво трапилося ❤
Дякую вам за відгук. Певно, щоб сталося диво, нам треба для цього об’єднатися як в цій історії, щоб спільне бажання нас підсилило…