Трясця! Завдання, проєкти, плани – ще, ще і ще! У мене не десять рук і п’ять голів! Це просто фізично неможливо зробити! Закінчити до Нового року?! Яким чином?!
Я сиділа на підлозі квартири, безцільно дивлячись в стіну. В кутку кімнати стояла маленька штучна ялинка з кількома сріблястими бантиками та кульками. Коробка цукерок незграбно лежала поруч – купила їх в супермаркеті, все одно нічого іншого мені не світить.
Світла не було, лише гірлянда на батарейках миготіла холодними вогниками, нагадуючи про скоре наближення Нового року.
Новий рік, так?.. Не пам’ятаю, коли востаннє дійсно його святкувала.
Я відкинула голову на диван і стомлено зітхнула – мені потрібно більше часу. Всього на один день більше…
— Я можу дати його тобі.
Я розплющила очі і зустрілася поглядом з абсолютно синіми очима.
— Я можу дати тобі ще один день.
Обличчя людське, але не зрозуміло старе чи молоде. Біле волосся з синіми та зеленими пасмами заплетене у тугу косу.
Верхня половина тіла чітка, а нижня… відсутня?
— Привид?!
— Не зовсім.
Прекрасно, під кінець року ловлю галюцинації від перепрацювання.
— Ходімо зі мною, — примара протягнула до мене руку.
— Думаю, мені треба випити, бо мої галюцинації стають занадто реальними.
Посмішка з’явилась на обличчі примари.
— Ха! Зазвичай люди без роздумів хапаються за можливість отримати бажане, а тут на мене дивляться як на плід хворої уяви, — в його погляді читався інтерес. — Ти мене зацікавила, людино! Без плати, але за невелику послугу, я зроблю це для тебе — плюс один день на виконання усіх твоїх бажань!
— Послугу? Про що ти… — але закінчити я не встигла, крижана рука вхопила мене за зап’ястя і нестерпний холод пронизав наскрізь усе тіло. На мить я, певне, втратила свідомість, але коли розплющила очі, мене засліпило світло.
Що? Я заснула? Це все мені наснилось? Ну і нехай, котра там година? Треба збиратися на роботу, хоча сьогодні і перше січня…
Я втупилася в екран, бо він показував мені щось дивне — 31 грудня… знову… Що за?..
Я піднесла руку до очей, щоб добряче їх протерти, але вона завмерла прямо перед ними — на моєму зап’ясті були зображені… сніжинки.
— Не може бути!
— Може.
Цей голос!
— Що ти зробив?!
— Те, що обіцяв. Розважайся!
Якийсь час я не рухалась.
— Та до біса усе! — я скочила на ноги та добряче потягнулась. — Цей день я житиму для себе!
Повернутися до конкурсу: 365+1 новорічних слів. Ще один день
Я розглядала це радше, як те, що цей один день принесе зміни в життя героїні, вірніше, вона сама вирішить для себе щось змінити) врешті решт, це ж день для виконання усіх її бажань)
Дякую, що прочитали)))
А за яку невелику послугу примара надала додатковий день героїні?
Це позитивна послуга – Примара попросить її дечому навчити)
Хоча не факт, що обійдеться без підколів)))
Цікаво було б прочитати про це теж )
Дуже життєве оповідання. Особливо для вічно зайнятих людей з купою обов’язків. Я належу саме до таких, тому дуже розумію героїню. Успіху на конкурсі!
Ваша підтримка робить мене щасливою) Щиро Вам дякую)))
Розумію ГГ( Дедлайни, робота, тривожність… Сидиш ото, дивишся на ту ялинку і не радісно тобі зовсім. Не відмовилася б від хоча б одного дня для себе – дня без турбот і хвилювань, як в дитинстві. Дякую ❤
Так, наче свято за календарем, але всередині пусто…
Для себе має бути мінімум один день і, якщо візиту примари не буде, маємо постаратися організувати його для себе своїми силами)))
Дякую, що прочитали)))
Взагалі, саме через те, що конкурс був про ще один додатковий день у мене в голові крутилися такі самі думки як у вашому оповіданні. Але вони мені дивні і не вкладалися в мозок. Типу один день шо тобі дасть саме в цьому сенсу? Типу в цьому році один день пожити для себе а в наступному так само продовжуватижити для інших? Чи як? Тому цю ідею я відмела в перші хвилини роздумів) 1 день в цьому контексті нічого людині не дасть, бо роки і кількітсь днів в них умовна штука.
Я розглядала це радше як те, що цей один день принесе зміни в життя героїні, вірніше, вона сама вирішить для себе щось змінити) врешті решт, це ж день для виконання усіх її бажань)))
Дякую, що прочитали)