Заголовок

— Міро, дуже страшно, — притискалась до мене сестричка, стоячи у натовпі. Вона тремтіла, наче осиновий листочок на вітрі.

— Я поруч! Усе буде добре. Вони не заберуть тебе, — заспокоювала сестру. Це були її перші збори. Тільки вчора Іві виповнилось п’ятнадцять, а вже сьогодні мусить постати перед триклятими Акеа.

— Ти обіцяєш? — шепотіла мала заглядаючи в мої зелені очі. Я для неї не просто сестра, я стала їй і матір’ю, і батьком. Вже десять років пройшло, як ці боги забрали нашу матір, і мені, десятирічній дитині, випала важка ноша самій піклуватися про сестру (батька забрали відразу після народження Іві).

— Я оберігатиму тебе до останнього удару мого серця, — прошепотіла, закушуючи губу, щоб не заплакати.