Заголовок

Коли закінчили вивантажувати коробки зі свічками та ліками з його маленької, покоцаної уламками вантажівки, була вже без чверті опівніч.

Він розігнувся, спина боліла. Не від роботи. Він знав, що це лише так звані «фантомні болі»: попередня машина, іржава «Газель», наскочила на міну на під’їздах до Волохового Яру близько місяця тому. Його викинуло з кабіни, а всі ліки згоріли разом із машиною, жаль їх було невимовно.

— Повечеряєш з нами? — запитав сержант, розкурюючи цигарку. — Ми там ялинку у бліндажі прикрасили. Вішали — хто на що гаразд. Шкарпетки з псом Патроном хтось повісив. А хтось і справжні патрони…

— Їхати вже час.

Вогник цигарки жеврів, як маленька зірочка, прикрита долонею.

Він запрокинув голову, задивляючись на далекі зорі. Як і дві тисячі років тому, величезна, яскрава зірка спалахувала на небі — дороговказ.

До них доєднався ще один вояка, на вигляд — ледь повнолітній, в темряві добре було видно лише пов’язку на все чоло. Стояв мовчки, теж палив. Інші хлопці тягали коробки униз, у ледь помітний прохід під маскувальною сіткою. Здається, чи коли він приїздив минулого разу, їх було більше?

Далеко, десь ближче до обрію, раптом почалась артилеристська канонада.

— У глупу ніч поїдеш? Свят вечір же.

— Вибач. День народження в мене завтра. Мушу.

Сержант зітхнув, майже не приховуючи заздрості:

— То що, дома жінка, діти чекають?

— Та ні, нікого.

— Тоді як знаєш. Із прийдешніми тебе.

— Дякую. Хай вас Бог береже, — він перехрестив спершу сержанта, потім інших. Сержант всміхнувся, але цього разу промовчав.

Він завів вантажівку, гул двигуна потонув у гулі канонади, що наближалась.

Їхав майже наосліп, різдвяна зірка світила на понівечену вирвами грунтовку. У першій же лісосмузі зупинився. Колись тут дійсно були дерева, а зараз — лише зламані стовбури, що тягнулись до неба, як кощаві пальці у молитві.

Він відійшов до почорнілого валуна і встав біля нього навколішки. І собі склав долоні у молитві. Земля ледь вітчутно здригалась від вибухів. Як величезний німб, зірка сяяла в нього над головою.

— Отче, не за себе прошу, але хай буде воля твоя…