Заголовок

Доброго вечора, ми з України!
Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО
На далекому Уралі у темних печерах десь глибоко під землею, в тісному бункері сидить і тремтить від жаху маленький скрючений чоловічок. Здригається від найменшого шерхоту, зиркає очицями в різні боки – все вичікує, звідки смерть його прийде. А стара все не йде та не йде.

– Вашвисокблагородіє, вечеря прибула! – почувся з переговорного пристрою біля вхідних дверей голос.

– Ти хто? – скрикнув чоловічок.

– Дик охоронець ваш, вашвисокблагородіє, Матвєй Кузьміч Аршинніков.

– Слухай, ти, Аршинніков, ти вечерю готував?

– Ні, як можна? Кухар готував.

– А ти її куштував?

– Та хіба ж би я насмілився? – обурився Матвєй Кузьміч.

– Увімкни відео, – наказав чоловічок.

Охоронець натиснув потрібну кнопку, і в бункері засвітився екран. Скрючений подивився на тацю з великою апетитною рибиною.

– Що за риба? – спитав охоронця.

– Лобан, вашвисокблагородіє, – радісно відповів той. – Просто з Чорного моря спеціальним літаком сюди доставили. Свіжесенький, щойно спечений!

– З’їж шматочок, – наказав невгамовний чоловічок. – Хочу переконатися, що риба не отруєна.

Не вірячи своєму щастю, охоронець відламав шматочок рибини і проковтнув не жуючи.

– Смакотааа, задоволено протягнув він.

– Гаразд… – пробурмотів переляканий. – Давай сюди свою рибу.

Багатотонні двері з шумом відчинилися і охоронець вкотив тацю до бункера та миттєві зник зовні.

Маленький скрючений чоловічок почав намотувати кола навколо таці. Їсти дуже хотілося, проте страх смерті пересилював голод. В очах уже розпливалися кольорові зірочки, свідомість затуманилася від ароматних пахощів.

– Чого чекаєш?

Чоловічок аж підстрибнув від несподіванки.

– Хто це?

– Їсти хочеш – то їж, а не мороч мені голови своїми блуканнями.

Скрючений повільно озирнувся у бік таці та ошелешено закляк: до нього звертався спечений чорноморський лобан!

– Ти… ти… знущаєшся? – від переляку чоловічок аж затинатися почав.

– Нема чого більше робити, як з жалюгідного знущатися, – відповіла рибина. – Ти їстимеш чи мені відчалювати звідси?

– Но-но-но, поговори мені тут! – вигукнув чоловічок і випростувався на весь свій карликовий зріст. – Коли схочу, тоді з’їм! Мені ніхто не указ! А ти чому розмовляєш?

– Я не лише розмовляю. Я ще й бажання виконую, – пихато мовив лобан.

– Ага, як золота рибка.

Лобан хмикнув:

– Та кілька малолітня? Що вона може?

– А ти що можеш? – вкрадливо спитав скрючений.

– Дивлячись, що ти хочеш, – відповіла рибина.

Чоловічок почав нетерпляче ходити колами та потирати руки.

– Хочу!!! Хочу… ммм… А! Хочу, щоб вибухнули всі, хто мене зневажає і має за ніщо!

Рибина поворухнулася, трусонула головою.

– Зроблено!

Чоловічок підскочив. Очі сяяли, серце калатало.

– Хочу, щоб вигоріли вщент і розвіялися попелом усі, хто мене зненавидів!

Лобан вигнув спину і напружився.

– Хххх… Зроблено!

Радощам чоловічка не було меж! Куди й страх подівся!

– А тепер зроби так, щоб здох мій найлютіший ворог!

***

По всій ліні фронту по небу пронеслася хвиля яскравих спалахів. Чулися дивні вибухи, наче хтось одразу луснув сто тисяч повітряних кульок.

Українські бійці з подивом спостерігали, як росіяни вистрибували з танків, БТР-ів, випадали з літаків та гвинтокрилів. Їхні голови вибухали, розбризкуючи навколо смердючу рідину.

У кремлі один за одним вибухали генерали, міністри, офіцери, водії, лакеї.

Глибоко в печері біля входу в бункер вибухнула голова охоронця.

***

За кілька хвилин друга хвиля спалахів пронеслася небом над величезною країною із заходу на схід і назад.

Те, як вибухали голови, транслювалося по всіх каналах на всіх телевізорах. Запалали лютим вогнем ті, хто щойно на власні очі бачив загибель своїх рідних і зненавидів маленьке скрючене чудовисько всім своїм єством.

***

Останній яскравий спалах піднявся білим грибом до самісінького неба і поступово осів десь між Уральських гір.

–… здох мій найлютіший ворог! – прогарчав маленький скрючений чоловічок і схопився за горло. Пальці міцно вп’ялися в шию, перетискаючи сонну артерію. Повітря забракло. Горлом пішла піна. Скрючені руки та ноги зсудомило так, що кістки зламалися.

Жалюгідне чудовисько, яке тиранило весь світ, видало свій останній подих і здохло.

Лобан посміхнувся і мовив:

– Доброго вечора, ми з України!