Заголовок

Бува таке: пишеш-пишеш, а тут беркиць – і болото. Починаєш буксувати на рівному, по сто разів переписуєш одне й те ж речення, сидиш увесь день над текстом, а наслідку – нуль цілих дещиця десятих абзацу. І сюжет-бо давно продуманий до кінця книги, а то й на три частини наперед. Здавалося б: тарабань – не хочу. А дулю вам із маком!

Знайома ситуація? І що більше пнешся, тим глибше вона затягує, тим сильніше застряєш. І якщо її занедбати, то й узагалі можна діждати того, що геть охолонеш до історії, яка ще тиждень тому була палко любою, а зрештою й закинеш її остаточно.

Я не беруся роздавати універсальні рецепти, їх взагалі не існує, адже всі люди різні. Проте спробую поділитися деякими власними спостереженнями, може, комусь стане в нагоді.

Отже, якщо ви помітили, що ваш муз почав байдикувати та й взагалі поглядає наліво, то насамперед треба припинити його ґвалтувати, зупинитися й поміркувати.

Чому так сталося, в чому заковика?