30 Грудня, 2021

Заголовок

Від

Для когось зимові свята — відпустка, а от для Кози — найгарячіший період.
— Колядники прийшли, відчиняйте!
— Іду я, іду, не треба копитами!
Чоловік тупотить до дверей і темною хмарою нависає над дітьми. Настрій у нього заледве святковий.
— Можна заколядувати, дядьку? — озивається найсміливіший.
Чоловік кривиться, але киває. Хто наважиться відмовити гурту з самою Рогатою?
Він стійко терпить жахливий спів про Сонце і Місяць, під суворим поглядом Кози кидає в торбу кілька монет і спішить сховатися назад до хати.
Це не перший клієнт, який ніколи не відчинив би двері, якби не боявся, що їх знесуть, проте крізь вікно Коза бачить чорну рамку, а в ній — обличчя юнака у військовій формі, що нагадує обличчя хазяїна. Що ж, цього разу вона не клястиме.
Робота Кози завершується о дев’ятій. Навіть найзатятіші колядники в цей час смакують кутю зі своєю родиною. Коза любить наостанок пройтися тихими вуличками, які щойно бриніли сміхом і галасом.
Жодної тобі душі, спокій. Та що це?
— Чи не заколядувався ти, малий?
Хлопцю на вигляд не більше семи. Він великими очима глипає на Козу, наче вперше її бачить. Мовчить. Коза хмуриться:
— Де ти живеш? Я тебе проведу.
Щоки дитини червоніють, та не від морозу.
— У мене немає дому, — відповідає просто.
Патова ситуація — і якраз у кінці зміни! Коза задумливо чеше правий ріг: не може ж вона забрати його з собою! Але й лишати ніби як непорядно. Раптова ідея змушує її хижо вишкіритися.
— Ходімо, малий, я знаю, де ти ночуватимеш.
Хлопчик наляканий її зубастою усмішкою, але не суперечить. Він береться за її копито, і вони разом торують засніженою дорогою під зірками.
— Колядники, господарю, відчиняйте!
— Чи не запізно?
Чоловік, якого вона сьогодні вже тривожила, височіє перед ними чорним привидом. Він схрещує руки на грудях, і хлопець ховається за Козу.
— Аж ніяк, — діловито відмовляє Коза. — Хіба ви не ставили зайву тарілку для несподіваного гостя?
— Ну, ставив.
— То ось, це ваш гість, господарю.
Чоловік вглядається в обмерзле обличчя малого, хитає головою з обшарпаного одягу й зітхає.
— Ходи всередину, хлопче, поки не перетворився на бурульку. Чайник щойно закипів, будемо пити чай.
Коза підштовхує хлопчика вперед, і той на хилитких ногах переступає поріг.
— А чай із цукром? — запитує, спам’ятавшись.
Щось тепле з’являється в очах чоловіка вперше за день.
— Знайдемо тобі цукор, не переживай.
Коза салютує і покидає двір.
Вона перевірить малого у Щедрий вечір, але щось їй підказує, що він не пропаде.