Заголовок

Любив Старий дивитися на зірки. Взимку зірки колючі й сяючі наче вогники у чужих вікнах. Любив старий дивитися на сніг під ліхтарями. Коли падає сніг сніжинки сяють наче маленькі зірочки. Старий чоловік з маленькою собакою гуляли вночі, коли блискотів світ.

Старий вже й не згадував що у його житті траплялося та відбувалося. Якось йому сказали молоді, «Навіщо згадуєш, не треба, було й минуло, головне чого вартий зараз». Старий почув ті слова і відчув себе мертвим. Ай дійсно навіщо? Було та й минуло. Ким він є зараз – ніким, і це потрібно усвідомити. Старий усвідомив.

Старий чоловік із старою собакою і старій зимовій куртці – дивак у невеличкому містечку. Ходить човгає неслухняними ногами, піднімає очі до неба, на зірки дивиться.

Позбувся Старий тієї пам’яті про дитинство, юність та зрілість, які він прожив на Землі. Багато чого відбувалося, добре й погане, звитяжне й часом таке що й соромно згадати. А як інакше? Життя довге, юність запальна, молодість любить ризикувати а зрілість завжди шукає шляхи до успіху.

Та були у Старого й інші спогади. Не ділився ними ні з ким, й не віддасть їх нікому. Найдорожчі спогади про те, чого бути не могло. Усе життя вигадував світ, де багато прекрасних й жахливих планет. У тому Світі Старий славетний зоряний капітан у нього є дивовижний, дуже швидкий космічний корабель. Й історій різноманітних Старий вигадував ой як багато, наче ціле велике життя. Вигадки здавалися йому тепер спогадами.

Ходив Старий під зірками і мріяв, що повернеться на свій корабель. Адже його корабель обов’язково чекає його там серед яскравих космічних світлячків.

Пес несподівано помер і Старий більше не гуляв вночі. Настала ще одна зима. Час новорічних свят. Час див і нових надій. Весело у містечку. Ялинка стоїть серед п’ятиповерхівок, вогниками сяє, вікна блимають як далекі сузір’я.

Старий склав стару пластикову ялинку. Увімкнув світлячки, та висловив єдине бажання, «Я хочу додому, туди де зірки на свій корабель».

Капітан великого потужного космічного корабля вийшов із гіперсну, чомусь очі його були мокрими від сліз. Молодий сильний чоловік, ще сонний й у комбінезоні для сну, дістався рубки керування, увімкнув монітори стеження, вдивлявся шукав. «Де ти, та дивна планета, через яку я вийшов із гіперсну на півдорозі? Адже ти існуєш зі своїми сніжинками й світлячками. Наснилося чи життя прожив?»