Заголовок

— Нік, скільки у нас ще замовлень? Я втомився і хочу додому.

— Трясця, Руді, ти вже вгамуєшся чи ні? Давай тисни на педаль і слідкуй за дорогою уважніше. Це остання адреса, координати я тобі скинув у навігатор.

Руді спересердя пожбурив мобільний на пасажирське сидіння. Це був Нік, головний експедитор кур’єрської служби, де, як йому здавалося, він уже тисячу років гарує, мов навіжений. Ще й, як на зло, усі водії похворіли якоюсь заморською лихоманкою і не вийшли на роботу. Навіть сам Нік не поїхав з ним, як зазвичай. Нагальні справи у головному офісі. Тож Руді сьогодні розвозив замовлення за дев’ятьох.

Старенький червоний фургончик жалібно поскрипував архаїчними ресорами, які, мабуть, на власні очі бачили, як зводили піраміди. На одному боці автівки колись була зображена емблема їхньої фірми. Час та іржа нещадно погризли колись яскравий малюнок, та напис “Нік Логістик” під ним можна було ще розгледіти.

Руді подзвонив у двері останнього будинку на тихій вулиці приватного сектору. В руках він тримав маленьку коробку підперезану червоною стрічкою та золотистим бантиком. З глибини почулися важкі глухі кроки та двері відчинились навстіж. Руді зустріла тільки суцільна темрява.

— Проходьте, будь ласка, – пробасило десь з пітьми будинку.

Руді несміло зробив один крок вперед, за мить його очі ледь не вибухнули від яскравого світла, що заполонив усю вітальню. Від шаленого багатоголосся, що хором загуділо: “З Новим роком, Руді!” вуха позакладало. Усі працівники “Нік Логістик” стояли у великій святково прикрашеній вітальні та дивились на переполоханого Руді.

— Дорогий, наш Рудольфе, проходь, будь ласка, не лякайся, — з натовпу вийшов Нік, сивобородий огрядний дядько у червоному жупані та широкою посмішкою на вустах. — Ти вірою та правдою служиш мені не одну сотню років. Ти був першим, хто почав долати зі мною цей нелегкий та приємний шлях довжиною в одну новорічну ніч. Я та усі наші друзі вирішили зробити тобі подарунок. Відкрий коробку, друже!

Руді витяг з подарункової коробки ключі з пультом від сигналізації. Нік кивнув головою десь за спину Руді, той обернувся і нічого не побачив. Нік клацнув пальцями та вулицю залило світло ліхтаря, а під ним стояв новенький яскраво-червоний фургон останньої моделі. На його боці красувалася нова емблема: завжди усміхнений Нік обнімає Руді у смішній шапці з оленячими рогами. Та під нею нова назва фірми “Нік та Руді Логістик”