Заголовок

На секунду Соломії здалося, шо вона знадвору почула крик нічної сови.

— А й справді, тре ворожить, — вирішила відьма, —  Я ще дівка молода, може наворожу собі нареченого. Не все життя ж з котами жить, — підморгнула вона оком.

Кіт трохи образився, але вигляду не подав. Тому вони знову переглянулися з Дідо і пирснули зо сміху.

—  Відьма вона чи ні, а все ж жінка. Бо відьмою може стати будь-яка жінка, якшо її ніхто не любить. А от жінкою може бути не всяка відьма, — мудро зауважив Дідо, а про себе подумав: “Відьми живуть довго. Буде час”.

Солоха схопила брудного чобота і вийшла надвір. Нічна тиша заспокоювала, а морозець щипав за ту частину, де закінчувалась спина. Надворі було темно і трошки лячно. Ну хто б оце, зараз, опівночі швендяв під фірткою? Нікого.

Але завзяту відьму вже було не зупити. Соломія запулила чобота поперед себе, звереснувши, як дикі команчі “Ааааюююю!”

Чобіт м’яко гепнув по чомусь незрозумілому і чарівну мить нічного ворожіння порушили голосні чоловічі матюки.

— А грець би тебе вхопив, най би тя курка копнула тричі! Хто то кида всіляке дрантя у порядну людину? Совість треба мати! Яка то холєра кида своє сміття людям на голову?

Соломія знітилась і присоромившись подала голос:

— Доброго вечора. А шо то ви робите біля моєї фіртки поночі?

— Скажена чи шо? Дайте ж людині спокійно машину поремонтувать, — не вщухала сварка.

Біля відьминого паркану блимала аварійкою чорна новенька автівка. А з-під капоту виглядав симпатичний кароокий водій.

—  Я собі чекаю на евакуатор. Нікого не чіпаю. Аж ні, шмальнула по хребту, як так і треба! Мало мені, шо моя автівка заглохла геть, ніч надворі, ще й психопатки всілякі кидаються своїм лахміттям.

— Дякуйте, шо помиями не шваркнула. Порядні люди попід чужими парканами не вештаються. А раптом ви злодій! — відрізала відьма.

Але Солоха була не дурна. Вона відразу зрозуміла, шо то знак.

— А давно ви тут стоїте? Може вам кави винести, погрієтеся? — трохи пом’якшилася вона.

Молодик ніби ненароком кинув оком на дівчину.

— Не відмовлюся. Бо вже змерз на кістку.

Відьма примружила одне око з нарощеними за останньою модою віями і про себе подумала:

“Винесу ще й приворотне зілля”.

Бо наворожити чоловіка може будь хто, а причарувати справжнім українським борщем може тільки справді могутня чаклунка. Хіба ж баба дарма через покоління передала рецепт свої онуці? Та й Кіт сьогодні старався як міг, здобривши його шерстю. Вийшло нівроку.

І задоволена Солоха пішла в хату, варити каву, шукати святкову тарілку й дивитись як швидко вміє наводить лад у хаті Домовик.

2.

В залежності від ситуації Соломія Юхимівна була то відьмою, то єврейкою. Що давало їй велике різноманіття як самих проблем так і варіацій до їх вирішення.

Кров дітей Ізраїлевих текла в ній тільки зі сторони батька. А по матері ж вона була — щира українка. І вела свій родовід зі славного Конотопу. Чим і безмірно пишалась. Бо в душі свій вибір зробила вже давно на користь рідної країни.

Єдиним антисемітом в сім’ї виявився Кіт. Він вщент знищив шанс на особисте життя і щастя своєї хазяйки, надувши калюжу розміром з Червоне море, в черевик її іудейського залицяльника. Коли ж постав вибір — Соломія все ж вибрала волохатого антисеміта. Щоправда, чисто як акт