Заголовок

31 Липня, 2022Місце сили
Повернутися до конкурсу: Вийти за межі
Місце Сили

***

Ніч настала, потемніло.

Хижий ворог не дріма.

Ти не бійся, моя мила,

В битві цій ти не одна.

Прокидайтесь древні Боги,

прихистіть своє дитя!

У землі ворожі ноги

Най знайдуть там забуття!

Там, де зброя будуть квіти,

Кров ворожа здобрить їх.

Ми — Богів могутніх діти.

Зверху видно весь ваш гріх.

Чорний птах уже кружляє,

Смерть Ведведя бачить він.

Мудрий птах багато знає.

Він вже чує голос змін.

Було так і завжди буде,

Хто приносить нам війну.

Того кара не забуде,

сплатить той гірку ціну.

22.02.2022

1.

Соломія Юхимівна стояла на кухні опівночі і варила приворотне зілля.

“Буряк, морква, картопля, квасоля, капуста…”, — перечисляла Солоха інгредієнти.

“… пір’я сови, око коня… Тьфу ти, не та бабина книга! …Свинячі ребра, томатна паста…

— Ти ворожить збираєшся чи ні? Андрія ж бо…

На відьму з докором дивився товстий темно-сірий Кіт.

— І солі додай, а то не зілля, а чортішо, — додав він.

— Холєра ясна! Ану киш! Не труси тут шерстю над стравою! — насварилась Соломія.

— Так для смаку ж, — Образився кіт. — Якби не я, то й борщ твій ніхто б не їв. Оно спитай у Домовика.

З кутка під стелею хтось тихо кахикнув і з відчиненою дверцят холодильника випав пакет з молоком.

— Пождіть! — гаркнула відьма.

— Бач, —  щира правда. Кулінар з тебе так собі. То каструлю спалиш, то шось наплутаєш. Завжди за тебе мусить пильнувати, бо вже і хату спалила б якби не я з Дідо, — не вгамовувався Кіт.

— А відьма ще гірша! —  знову кахикнув Домовий.

Солоха невдоволено гмикнула собі під носа, але налила в мисочку молока і поставила на холодильник. Домовик зрадів і за холодильником почулося голосне сьорбання.  Кіт заздрісно облизнувся.

— Могла б і підігріть, — образився Дідо.

— Ти ж не любиш мікрохвильовку. Сам казав “шайтан машина”.  А на плиті довго, ще й збігає.

Домовик закотив очі, переглянувся з котом, ніби промовляючи: “я ж казав” і засьорбав далі.

На секунду Соломії здалося, шо вона знадвору почула крик нічної сови.

— А й справді, тре ворожить, — вирішила відьма, —  Я ще дівка молода, може наворожу собі нареченого. Не все життя ж з котами жить, — підморгнула вона оком.

Кіт трохи образився, але вигляду не подав. Тому вони знову переглянулися з Дідо і пирснули зо сміху.

—  Відьма вона чи ні, а все ж жінка. Бо відьмою може стати будь-яка жінка, якшо її ніхто не любить. А от жінкою може бути не всяка відьма, — мудро зауважив Дідо, а про себе подумав: “Відьми живуть довго. Буде час”.

Солоха схопила брудного чобота і вийшла надвір. Нічна тиша заспокоювала, а морозець щипав за ту частину, де закінчувалась спина. Надворі було темно і трошки лячно. Ну хто б оце, зараз, опівночі швендяв під фірткою? Нікого.

Але завзяту відьму вже було не зупити. Соломія запулила чобота поперед себе, звереснувши, як дикі команчі “Ааааюююю!”

Чобіт м’яко гепнув по чомусь незрозумілому і чарівну мить нічного ворожіння порушили голосні чоловічі матюки.

— А грець би тебе вхопив, най би тя курка копнула тричі! Хто то кида всіляке дрантя у порядну людину? Совість треба мати! Яка то холєра кида своє сміття людям на голову?

Соломія знітилась і присоромившись подала голос:

— Доброго вечора. А шо то ви робите біля моєї фіртки поночі?

— Скажена чи шо? Дайте ж людині спокійно машину поремонтувать, — не вщухала сварка.

Біля відьминого паркану блимала аварійкою чорна новенька автівка. А з-під капоту виглядав симпатичний кароокий водій.

—  Я собі чекаю на евакуатор. Нікого не чіпаю. Аж ні, шмальнула по хребту, як так і треба! Мало мені, шо моя автівка заглохла геть, ніч надворі, ще й психопатки всілякі кидаються своїм лахміттям.

— Дякуйте, шо помиями не шваркнула. Порядні люди попід чужими парканами не вештаються. А раптом ви злодій! — відрізала відьма.

Але Солоха була не дурна. Вона відразу зрозуміла, шо то знак.

— А давно ви тут стоїте? Може вам кави винести, погрієтеся? — трохи пом’якшилася вона.

Молодик ніби ненароком кинув оком на дівчину.

— Не відмовлюся. Бо вже змерз на кістку.

Відьма примружила одне око з нарощеними за останньою модою віями і про себе подумала:

“Винесу ще й приворотне зілля”.

Бо наворожити чоловіка може будь хто, а причарувати справжнім українським борщем може тільки справді могутня чаклунка. Хіба ж баба дарма через покоління передала рецепт свої онуці? Та й Кіт сьогодні старався як міг, здобривши його шерстю. Вийшло нівроку.

І задоволена Солоха пішла в хату, варити каву, шукати святкову тарілку й дивитись як швидко вміє наводить лад у хаті Домовик.