Заголовок
Перейти до контенту
ЛІТавиця
Творче об\’єднання
0 0,00 ₴
3 Листопада, 2023Ми жили довго і щасливо
Повернутися до конкурсу: Hightech vs Lowtech (стимпанк АБО кіберпанк)
Ми жили довго і щасливо
1
Кіт? Принаймні минулого тижня я сам чув, як Леська промовила: «Якби у нас був собака…». А сьогодні, на тобі: «Ми давно хотіли кота…» Добре, що я такий завбачливий: замовив модульного кіборга.
Кілька блоків пам’яті переставлю, щоб змінити форму голови. Відрегулюю суглобові вузли, щоб хода у нього стала по-котячи м’яка і пружна.
Шкуру і силіконовий декор я не купив – надто дорого і вимагає забагато догляду. Як на мене, стрункий і функціональний металопластиковий кістяк – набагато привабливіший. Та й дітлахи обдирають все зі своїх улюбленців вже на другий – третій день: цікаво ж, що там всередині.
Єдина проблема – програмне забезпечення. ПЗ у нього було собаче, а я не програміст, щоб правити код, я звичайний біотехнік.
Пів ночі пішло на читання інструкції, друга половина – на зборку і налаштування кіборга. Він слухняно сидів, підключений оптоволоконкою до мого старого компа у підвалі.
Кілька сотень, якщо не бреше реклама, мініатюрних моторів тихенько сюрчали, відтворюючи найдрібніші рухи: повороти голови лап, очей, хвоста, вух – усе, що притаманне собаці. А мені потрібен кіт.
Я налив четверте горнятко кави і зайшов на сайт до виробника. Так-так, подивимось:«…гарантія не передбачає перепрошивки програми», а нова коштує…дванадцять тисяч кредитів. Мій місячний заробіток за офіційне котяче ПЗ від «Цісар»? Ні, красненько дякую.
Я запитав список піратських сайтів. Кілька «черв’яків» відразу ж, на першій секунді зашкварчали на «фаєрволі». «Нічого, потерпи, діду», – попрохав я у старенького комп’ютера. Всі мої сподівання були на те, що на той мотлох, котрий лишився мені від батечка, вже не пишуть вірусів.
Вибір у піратів був нічогенький, не те що у офіціалів: алфавітний покажчик налічував півсотні порід собак. Із цим більш-менш зрозуміло. А як обрати кота? Я завантажився на сайт, пройшов авторизацію, під час якої мені довелось півхвилини розглядати висвічений на екран графічний QR-код.
Я так і не допетрав, для чого було витріщатись на той посічений лабіринтом ліній квадрат, та й біс з ним. Тепер вибрати, якої породи буде кіберкіт. Як на мене, байдуже, як називатиметься, аби лиш з дому не втікав… Я трохи погортав вкладки з котячим ПЗ, а потім здався: вибрав першу-ліпшу, поставив галочку біля «кастрований», і натиснув «завантажити».
Фаєрвол подав сигнал тривоги і погас. За ним погасла і оболонка операційної системи. Застаріла, двадцятирічної давності ОС «Цісар 2203» вилетіла в трубу, лишивши по собі чорний екран. Зовнішня атака: знайшовся-таки вірус для моєї чортопхайки, та ще й такий, що обійшов безкоштовну версію антивірусного обладнання. Я смикнувся, щоб зробити жорсткий рестарт, але згадав про підключеного кіборга.
Той сидів нерухомо, ніби неживий, тільки зіниці підсвічувались рожевим – програма оновлювалась.
За дві години прокинуться мої ірокези. У мене нема часу на відкат і новий запуск протоколу перепрограмування. Фахівець на сучаснішому компі впорався б швидко. Але не я з моїм «корчем»: двадцять хвилин тільки на завантаження оболонки піде, а скільки займе перевірка жорсткого диску через некоректний перезапуск – подумати тоскно.
Рожеві зіниці кіборга свідчили про те, що прошивка офіційної собачої програми котячою «піраткою» йде як належно. Я приліг на проламаний диван в кутку майстерні, подрімати тим часом, хоч годинку-дві.
Мене розбудив дитячий галас. Я піднявся на кухню у супроводі кота. Сімейство вже прокинулось. Дружина літала по магазинам. Вона якраз купляла мої улюблені синтетичні овочі зі знижкою.
– Доброго ранку, ірокези.
– Хайя!
Діти кинулись до кіберкота: «Ти будеш Білий Бізон! Полювання на Бізона!» Той відреагував як будь-який нормальний кіт: втік з кухні. Леся і Сашко з улюлюканням вискочили за ним. Вже більше тижня вони грають у індіанських розвідників. Кожен вечір перед сном дружина заганяє їх до ванни і відтирає з їхніх облич індіанський грим із кольорових олівців. На ранок розвідники встромляють в гребені паперове орлине пір’я, поновлюють бойовий розпис, і «Хайя!» – тримайтеся всі.
Вони не живляться – добувають їжу. Вони не йдуть на прогулянку – ступають на стежку війни. Вони не відгукуються, коли їх кличуть – підкрадаються зі спини. По будинку ходять навшпиньки, а коли я приходжу з роботи і гукаю: «Люба, діти, я вдома!» – індіанські розвідники стрибають в мої обійми з такими несамовитими криками: «Хайя! Блідолиций!» – що я відразу здаюся у полон.
– Годі розносити кухню! Геть, разом з котом! – гукнув я вслід.
– Паша, я замовила капугірків і солодкої горкурузи на салат. Заправлю дієтичним нафтонезом – він корисніший.
– Чудово. Люблю тебе.
Люба підставила мені щоку для поцілунку. Я цмокнув в те місце, де тактильні датчики підсвічують синтетичну шкіру.
Будинок запитав авторизацію, щоб зварити каву, як я люблю. Я підставив сітківку під сканер. Щойно відбулось зчитування, праву скроню опекло, ніби до неї приклали розпечену до червоного монету. Я вхопив зі столу склянку з недопитим соком і вихлюпнув її собі на голову. Біль локалізувався у пульсацію там, де знаходилось татуювання з чіпом.
Щоб я не сумнівався, чи потрапив у халепу, чи ні, на сітківці лівого ока червоними літерами світилось: «Зверніться до сервісної служби корпорації». Цей напис зникав, якщо замружитись, тож я пошпотався в ящиках і зробив на око наліпку хрестиком з ізоляційної стрічки.
Таке буває, якщо раптом вигорить соціальний чип. У обов’язкового для всіх програмного забезпечення від «Цісар» лиш одна серйозна перевага: за нього не треба платити. Доведеться їхати до себе на роботу. Там друзяка-програміст на прізвисько Павук зробить наладку. При потребі Кат, штатний хірург, проведе безкоштовну заміну. Ну, і голову заодно перевірять, бо у чипів нейронне підключення.
Освітлення на кухні змінилось на аварійно-червоний колір. Муркотіння обладнання, звичне, як бурчання власного шлунку, стало тишею. Мене на кілька частих вдихів огорнула холодна трясовина паніки. Я подумав, що ми зараз у мертвих стінах, наче паразити у тілі вбитого велета.
Таке вже було, коли місто атакували DoS-терористи. Тоді припинили соціальне забезпечення аж на дві доби. Поки служби корпорації наводили лад, сервери відключили, а будинки роз’єднали між собою. Ми цілу добу жили, наче дикуни: дружина вручну керувала кухнею і прибиранням, а я зварив каву і насмажив справжніх надрукованих на 3D-принтері м’ясних стейків. На смак було огидно, зате дуже романтично.
А ввечері, коли діти поснули, ми з Любою спробували чистий секс. Без емоційних симулякрів і підсилювачів, котрі забезпечуються соцчіпами. Я був наче первісний мисливець, наполовину звір, а вона – моя самка… Від спогадів я заспокоївся. Дружина стоїть спиною до мене, здається, нічого не помічаючи.
– Люба, хочеш, я зроблю кави, так як минулого разу?
– Я замовила капугірків і солодкої горкурузи на салат. За-пра-в-в-лю ді-є-ти… – Любина вимова сповільнилась під кінець фрази. Вона затнулась кілька раз, ніби у неї судоми, а потім почала спочатку: «Я з-з-за …»
Потім ще раз почала те саме, знов і знов.
Вона виструнчилась біля стільниці. Погляд спрямований вгору, пальці продовжують гортати зникле голографічне меню магазину, по лівій щоці котиться синтетична сльоза. Я обережно підняв дружину на руки, поклав на підлогу, згорнув свою куртку і підмостив їй під потилицю. Її кібернетичне тіло дуже витривале: я подарував їй імпланти додаткових м’язових волокон і підсилений скелет, та мені самому полегшало, коли влаштував її зручніше. Діти теж не рухались: Вітя лежав обличчям донизу у передпокої, Леся розкинула руки на порозі будинку, заблокувавши собою вхідні двері.
У аварійному червоному світлі їхні обличчя здавались закривавленими, очі рухались, наче у швидкій фазі сну. Через збій у них вигорів увесь запас енергії і перевантажились вузли нейронного керування . «Ви живі, просто вимкнулись. З вами не сталося нічого страшного, ви просто спите,» – повторював я, переносячи їх до дружини на кухню. Вони не відповідали, підняті в «ірокези» зачіски коливались в такт моїм крокам. Я тільки боявся подумати, що зараз покладу їх біля Люби і залишусь сам.
За вікнами заблимали мигалки служби безпеки. Синьо-білі вогники оточили наш будинок – десяток машин, не менше. Нарешті, допомога.
Я вибіг на поріг. Щойно двері відчинились, затріщали розряди. Есбешники відкрили вогонь по трояндових кущах . Білий Бізон з усіх своїх котячих сил мчав до мене, газон димів за ним від пострілів. Кіт прошмигнув під ногами.
– Допоможіть, у будинку постраждалі! Моя дружина і двоє дітей!
– Не рухатись. Руки за голову. Усім людям вийти з будинку і лягти лицем догори, – голос з гучномовця спокійний, слова звучать чітко і поволі, – Я сказав, не рухатись, хло.
Крапки прицілів забігали по обличчю, я спустився на коліна.
– А тепер, хло, ти ляжеш лицем догори, після чого ми побалакаємо. Це для тебе – єдиний спосіб вижити.
Я зробив, що сказано.
-Ім’я. Соціальний статус. Порядковий номер. Радісно і голосно.
– Павло Гуц. Біологічна людина. Без номеру. Мені потрібна допомога, прошу…
– Ще люди в будинку є?
– Моя дружина і діти. Вони без свідомості.
– Секунду, хло, перевірю по базі… Так, людей нема. Опечатуємо будинок разом із клятими кіборгами всередині.
Наді мною схилилось зморшкувате обличчя офіцера служби безпеки. Він побрязкав перед моїм носом кайданками. Я слухняно підставив зап’ястя.
– Ось, тепер ви їм допоможете?
– Тобі пощастило, хло, що ти зроблений зі звичайного Божого м’яса. Принаймні, лишишся живим. Тебе арештовано. Твій будинок – джерело зарази. Знав би ти, скільки корпоративного майна було пошкоджено за тих кілька секунд, доки служба зачистки від’єднала його від сервера.
– Що з моєю сім’єю?!
– Гай-гай, хло, – він скрушно похитав головою, – Ти в халепі. Великі, дуже великі гроші. Якщо ти винен – це тюрма, обіцяю. Поїхали до відділку, розбиратись.
2
Лампа в обличчя. Зуби пристаркуватого офіцера такі рівні і білі, що посмішка, перекреслена недопалком, здається рекламою цигарок. Погляд сірих водянистих очей наводить на думку, що він не від того, аби пальнути у мене для сміху. Він крутить пістолет на пальці, ніби ковбой з мультфільму і приязно скалиться. Стволом вказує на стілець: «Сідай, хло,» – кайданок з мене не зняв.
– Перш ніж ми почнемо, Паша Гуц , дозволь запитати дещо особисте, не для протоколу. Ти віриш в Бога?
– Мої дружина і діти…
Він перекреслив моє питання дулом револьвера.
– Не турбуйся, їм допомогли, вони в нормі. То як на рахунок Бога?
– Я щороку роблю пожертви на церкву «Ісус в таблетках».
– Ні, хло, це не той Бог, – він звів курок на своїй стародавній іграшці, – Що ж, не буду розсипати бісер слів перед свинею. Адже краще один раз відчути, ніж сто раз вислухати.
Він приставив пістолет до мого вуха.
– Якщо відчуєш Бога, скажеш «амінь», – промовив він і натиснув курок.
Не заряджений, просто металеве клацання. Клятий садист.
– Амінь, – сказав я.
– Так, думаю тепер тобі відомо про Бога дещо більше. Ти вільний, – він розщебнув кайданки.
– Я можу йти додому?
– А от це навряд, хло. Не можеш. Доки Служба Зачистки не скінчить, туди нікому не можна. Район оточено. Випуск мешканців через фільтраційні пункти завершать, думаю, не раніш, ніж до завтра. Потім, коли люди звідти вийдуть, на район впаде Божий гнів.
– Тобто? Навіщо це все?
– Ти, телепню, я кажу про точковий ядерний удар по місцю, де виявлено ознаки терористичної діяльності. Все нейрообладнання в районі повинно спочатку вийти з ладу від потужної електромагнітної хвилі, а потім згоріти у термоядерному полум’ї: це я називаю «Божим гнівом». Амінь, – старий блазень перехрестив мене пістолетом.
– А як же кіборги? Вони такі ж люди! За законом право…
Офіцер загарчав крутнув барабан об плече, штрикнув мені дулом в лоба і знову натиснув курок.
– У ньому є одна куля. Заткни пельку, клятий вилупку, не випробовуй Господа!– він опанував себе, встромив в свою огидну усмішку нову цигарку, видихнув дим мені в обличчя – Місце потрібно очистити від дуже небезпечного трояна. Політика корпорації у цьому сенсі тверда: жодних сторонніх, а тим більше, вірусних програм на їхньому обладнанні.
– Невже це через того клятого кота загине моя сім’я?
– Що? Дурень. Знайдеш собі нову жінку. Живу, справжню. Вона народить тобі справжніх дітей. Ти прикипів до бездушних іграшок, називаєш їх своєю родиною.
– Я їх люблю. Вони не іграшки. За законом кіборги – це небіологічні живі істоти.
– Нехай істоти, але не люди. Я зроблю тобі послугу, хло, бо ти мені подобаєшся. В тобі є Божа іскра. Я задам тобі запитання, а ти над ним подумаєш і зрозумієш всю правду з приводу своєї так званої «сім’ї». Згадай, чи було хоч раз, щоб тобі довелось посперечатись з твоєю дружиною, я вже не кажу, щоб посваритись? А ці твої діти, як їх звуть?
– Леся і Вітя.
– Так, оті твої маленькі янголики. Тобі доводилось карати їх за непослух? Хоч би раз показати їм, що таке твердість суворого батька?
– Ні.
– Ні. Саме це я й мав на увазі. Вони не люди. У них нема душі. Скажеш, вони мають почуття? Цього вони вчаться у тебе. Така їхня програма. Вони паразитують на тобі, на твоїй любові, вони вчаться у тебе розумінню що добре, а що погано. Господь дав лише людині пізнавати про добро і зло. Ти бавишся з дуже поганими іграшками, які крадуть твоє життя, займають місце, що має належати живій жінці і справжнім дітям. Розумієш, хло?
– Я можу йти?
– Вихід там, а хочеш – можеш переночувати у камері. Зранку вип’єш кави і підеш на роботу. Ввечері повернешся у свій чистий від гріха, оновлений дім. Раджу тобі почати все спочатку, жити по Божих заповідях. То що надумав? Хочеш до камери? Тебе погодують.
– Мій офіс неподалік. Там є диван.
3
Будинки без мізків, звичайні халупи, побудовані зі сміття, котре навипередки викидають на узбережжя велике місто і хвилі мертвого океану. Бетонна вулиця нетрів. Підбитий неоновий ліхтар. Запізнілий сонний торговець наркотиками на розі під офісом.
– «Ісус в таблетках» є?
– Приберіг для тебе, – його різнокольорові зуби заблимали , перетворюючи слова у голографічне шоу.
Взяв два пакетики: для себе і для Люби. Завжди купую у цього дивака. Обожнюю його за креативність.
За мною не слідкують. Тут на вулицях нема ні відеокамер, ані іншого нейрообладнання. Для корпорації – це смітник, який достатньо підпалювати раз на кілька років. Умовний стук у залізні двері з графіті у вигляді літери «А» з подовженою перекладиною, вписаної в коло. У вічку промайнула тінь. Мене впустив Павук. Я ляснув чотири п’ятірні, котрі він підставив по черзі.
– Де тебе носило? Кат і Любка прогріли обладнання. На фільтраційних пунктах вже порожньо. З хвилини на хвилину дадуть відбій загонам оточення.
– Мене затримав офіцер безпеки корпорації. «По душам» балакали. Кумедний стариган, добряче мене розважив.
– Бив?
– Ні, комизився, який йому револьвер прадід лишив.
Я спустився до підвалу, туди, де мене усі зачекались.
– Хайя, блідолиций!
Дві тонкі тіні плигнули мені на спину з пітьми. Від них добряче тхнуло потом. Нічого, завершимо цю справу, обов’язково обладнаємо собі душову. Гігієна для підлітків необхідна.
– Леся, Вітя, привіт. Вашим іграшкам скоро гаплик. Мені шкода, але ваші кібер-его сьогодні спалять погані дяді і тьоті із Служби Зачистки.
– Нічого, татку. Це ж звичайне залізяччя. Збереш нам нове?
– Обіцяю. Мама чекає. Ходімо, сьогодні ви теж у атаці.
Люба вже сидить, за пультом. Вона підставила мені щоку, я поцілував, як завжди, туди, де на вилиці пульсує особливе чутливе місце.
– Як твоя голова, Пашка? Болить?
– Ще б пак: соціальний чіп випалило начорно.
– Нічого, коли треба буде, Кат наб’є тобі новий, якщо будеш маминим слухняним мазунчиком.
– Люблю тебе, стерво. Побавимось сьогодні? – я потрусив пакетиками з «Ісусом в таблетках».
– І я тебе кохаю. Зосередься на атаці, блідолиций.
Спочатку погасли монітори, потім ми почули тремтіння і гул далекого вибуху.
– Божий гнів упав.
– Що ти сказав, любий?
– «Божий гнів» – так це назвав один дідок-есбешник.
– Гарно. Електромагнітна хвиля пройшла. Термічна хвиля пройшла. Активую кота.
На екранах засвітилась картинка з підвалу мого міського помешкання. Вигляд близько від підлоги. Білий Бізон рухається – це добре. Швидше, швидше – встигнути до вибитої у підлозі підвалу дірки. На моніторі – вузький лаз крізь бетон, потім – ґрунт. Нарешті, кіт вискочив у технічному тунелі. Спостереження ще відключене, головна мережева магістраль беззахисна. Білий Бізон обирає найгрубіший кабель, змикає на ньому ікла.
– Паша, ми в мережі, передаю керування тобі.
– Увага! Наш ботнет під’єднано! Леся, Вітя! Активуйте трояни! Запускайте форк-бомби! Корпорація«Цісар» – маздай!
– Мазда-а-ай ! – вигукнула хором моя сім’я, – випалимо «Цісар» начорно!
Повернутися до конкурсу: Hightech vs Lowtech (стимпанк АБО кіберпанк)
Навігація записівПопередній запис
НАЗАД
Система: Збій завантаженняНаступний запис
НАСТУПН.
Мишоловка
Ми жили довго і щасливо: 35 коментарів
Myra Bo :
6 Грудня, 2023 о 20:31 (Редагувати)
Дякую за ваш твір! Оповідання мені сподобалося, персонажі інтригуючі, написано легко та цікаво. Але у творі, як на мене, є дві проблемки:
1. Кінець) Він хороший, але недостатньо описані мотиви головного героя та його сімї. Чому для них так важливо знищити Цісар? Знищення заради знищення не працює. Потрібні мотиви. Очевидно, що в цих людей є ресурси: вони дозволили висадити в повітря цілих три роботи, щоб досягти свого. Крім того, певно, якийсь час головний герой жив подвійним життям, а це ще один ресурс – час. Тобто перед нами група повстанців проти системи, яка досить довго працює і навіть вирощує наступне покоління)) Це все я собі додумала, бо в творі про це не йдеться, а мабуть необхідно, бо тоді неявний сюжет виходить. Крім того, для прояснення мотивів героїв треба, ну, якихось пару абзаців.
2. Я люблю, коли розповідь ведеться від першої особи, бо ми краще відчуваємо персонажа. І я б не хотіла, щоб ви це змінювали))) Але від вашого персонажа, якщо задуматися, відчувається певна психопатія)) Ми реально відчуваємо, як він переймається за свою родину: дружину та дітей, переживає, що з ними станеться, хоча потім стає ясно, що йому не було сенсу за них перейматися. Тобто це він типу грав? Перед ким? Якщо виходить він грав, ще тоді, коли не зявився офіцер безпеки. Тобто так, для ефекту “вау” та здивування ваша схема написання працює добре, але вона втрачає логіку, коли ми розуміємо, що герой то живе подвійним життям. Ми були в нього в голові, він не може від нас приховувати свою істинну сутність. Від офіцера – може, а від нас – ні, якщо розповідь ведеться від його імені.
Але мені все одно сподобалося) Оповідання драйвове, кайфове, герої класні. Я прочитала з реальним задоволенням! Тож дякую вам і бажаю успіху!
0
Відповіcти
Автор твору :
6 Грудня, 2023 о 21:42 (Редагувати)
Привіт, дякую за глибокий аналіз. Це дозволило переосмислити свою роботу. Дуже цінний подарунок, дякую). Тепер бачу свою легковажність, і ще симпатію до психопатів)).
Щодо переживань за сім’ю – саме цінне зауваження. Емоційно передав, а логіку – забув, хоча б акцент поставити
Отже, кіберсвіт, де стерлась грань між людським і кібернетичним. Герой живе подвійним життям. Жива сім’я – в нетрях, їхні кіберкопії – в мережевих будинках. Так , він усвідомлює їхею несправжність, проте вони живі і можуть відчувати. Це симулякри людей ( популярне в кіберпанкові слівце, їх ще можна назвати кібер-его. Натякається, що є такі, хто задовольняються такими сім’ями. І так, герой певною мірою психопат, бо не співчуває цим живим машинам, жертвує
1
Відповіcти
Myra Bo :
6 Грудня, 2023 о 22:05 (Редагувати)
Дякую за пояснення! Так, я це все так і зрозуміла, це ви добре написали. Хто уважний, то й не помилиться) Але знаєте, що я останнім часом зрозуміла? Що ми занадто розраховуємо на уважного читача, а більшість читає через рядок)) Тому напевно (це і для вас, і для себе) потрібно давати читачам більше натяків, щоб вони змогли розібратися.
Трошки додайте логіки і у вас буде просто смачнюча цукерка.
І хто не любить психопатів?) Хіба що, коли зустрічаєшся з ними в реальному житті…
1
Відповіcти
Автор твору :
6 Грудня, 2023 о 22:07 (Редагувати)
Дякую, щасти вам
1
Відповіcти
Автор твору :
6 Грудня, 2023 о 21:48 (Редагувати)
Жертвує ними. Мотивацію можна додати, гадаю кілька абзаців розкидати по тексту про прірву між високими технологіями і нехтування живими людьми.
Дякую за відгук, щасти вам.
1
Відповіcти
Птах :
6 Грудня, 2023 о 13:51 (Редагувати)
Цікаве оповідання, о цей прекрасний світ новий, хех. Стиль гарний, легко читається. Єдине що бракує наприкінці опису мотивації персонажа – чому він робить ці кібератаки на систему? Оповідання дуже коротке, вам би точно вистачило місця це описати. Звісно, всі на конкурсі прочитали визначення жанру кіберпанк, але все одно в тексті це має бути, мені здається, просто опису бідного району наприкінці недостатньо для цього.
0
Відповіcти
Автор твору :
6 Грудня, 2023 о 14:38 (Редагувати)
Вітання. Нарешті я вже дописався до того, що хвалять мій стиль). Отже є прогрес. Щодо мотивації гг. : Це ж панки , анархісти, вони проти системи при будь-якому режимі. Через любов до рок і панк- музики для мене це все очевидно (Та ще й у власному тексті) – /самоіронія/. Дякую за підказку. Якщо все буде гут, скористаюсь обов’язково. Щасти вам.
0
Відповіcти
Валерія Малахова :
1 Грудня, 2023 о 6:18 (Редагувати)
Цікава дуже історія, колоритні персонажі (особливо сподобався старий особист – каюся, люблю гарно прописаних психопатів). Напруга зберігається протягом всього оповідання. І оце “хло” в якості звернення таке… правильне – щось середнє між “хлопом” і “х…лом”)) Відразу видно ставлення до того, з ким розмовляють.
На жаль, фінал став зрозумілим тільки з коментів. Ну, то таке, може, це читач неправильний попався.
В будь-якому випадку, бажаю успіху на конкурсі!
1
Відповіcти
Автор твору :
1 Грудня, 2023 о 7:27 (Редагувати)
Вітання, дякую за критику. Ваші відгуки завжди доречні і фахові. Психопатів пишу з себе. Тим приємніше, що він вам сподобався.
З приводу фіналу, який зрозумілий з коментарів. Дякую, що вказали. Додам кілька абзаців після завершення конкурсу. Перенедозаінтригувався)).
1
Відповіcти
Кас Флорес :
23 Листопада, 2023 о 0:55 (Редагувати)
Вітання!
Оповідання цікаве, але я, мабуть, була не надто уважна й тому мені здалось, що спочатку герой жив з кіборгами, а в кінці повернувся до справжньої сім’ї, з якою вони ламають систему. Але в іншому дуже приємні описи та сюжет рівномірно йде, однак, не дає занудьгувати. Більше б такого на конкурсі)
Я, як людина не в темі, хотіла б трохи пояснень щодо того, як функціонує цей світ, але й без того основний кістяк зрозумілий, можна просто насолоджуватись картинкою й не намагатись чітко розуміти усе)
Щасти!
1
Відповіcти
Автор твору :
23 Листопада, 2023 о 7:53 (Редагувати)
Привіт. Ви дуже уважні. Дякую за теплі слова. Я навмисне обрав розповідь від першої особи, щоб не було ефекту “всезнання”. Бо це для мене експеримент. Вікіпедія описує основні ознаки кіберпанку: високі технології, соціальна нерівність, диктатура корпорацій, “знелюднення” людського, зникнення межі між людським і кібернетичним. Таку картинку намалював. І щасливий, що вам сподобалось.
Щодо сюжету. Приблизно так і вийшло, як ви описали. Принаймні, ідея така. Додам лише, що сім’я кіборгів – це копії його справжньої сімї. Все було сплановано, ними пожертвували, щоб здійснити кіібертеракт.
Дякую за увагу, щасти вам на конкурсі
0
Відповіcти
Lana9 :
18 Листопада, 2023 о 16:17 (Редагувати)
на одному диханні читається, ідея теж прикольна.. Ісус в таблетках – то тема для цілої книги)))
є моменти, які здаються зайвими (спотворені назви продуктів, імена колег на початку), але в цілому дуже сподобалось) позитивненько) успіху на конкурсі!)
1
Відповіcти
Автор твору :
18 Листопада, 2023 о 18:25 (Редагувати)
Дякую, вам теж успіхів)).
0
Відповіcти
Юлес Скела :
7 Листопада, 2023 о 19:23 (Редагувати)
Вітаю, Авторе!
Коротко і ясно. Нічого зайвого. Справжній кібер. Справжній панк. Сподобалось. Дякую)))
Бажаю успіху на конкурсі!
2
Відповіcти
Автор твору :
7 Листопада, 2023 о 19:58 (Редагувати)
Після таких відгуків легко пишеться. Дякую. Вам теж удачі.))))
0
Відповіcти
Юлес Скела :
7 Листопада, 2023 о 20:09 (Редагувати)
Маленький баг – пістолет і револьвер – не одне й те саме)))
1
Відповіcти
Автор твору :
7 Листопада, 2023 о 20:31 (Редагувати)
Ясно, дякую. Я згадав, що у Кінга Стрілець завжди називав свій ствол тільки так, і заряджав його саме револьверними патронами, але подумав, що це просто понти. Обов’язково підправлю, дякую
0
Відповіcти
Юлес Скела :
7 Листопада, 2023 о 20:36 (Редагувати)
Чи можна заряджати пістолет револьверними патронами? Не знаю, можливо, якщо калібр підходить. Але як стрілецька зброя – пістолет і револьвер різні системи. Навіть зовнішньо.
0
Автор твору :
7 Листопада, 2023 о 20:55 (Редагувати)
Стандарт міністерства внутрішніх справ України
пістолети, револьвери та інші короткоствольні пристрої несмертельної дії
Загальні технічні умови
СОУ 78-19-001:2007
3.4 Пістолет (пистолет) – зброя, конструкція якої передбачає утримання її і керування нею під час стрільби однією рукою.
3.5 Револьвер (револьвер) – пістолет з блоком патронників або стволів, що обертаються.
3.6 Пістолети, револьвери та інші короткоствольні пристрої, призначені для стрільби патронами, спорядженими еластичними снарядами
0
Відповіcти
Автор твору :
7 Листопада, 2023 о 20:55 (Редагувати)
Стандарт міністерства внутрішніх справ України
пістолети, револьвери та інші короткоствольні пристрої несмертельної дії
Загальні технічні умови
СОУ 78-19-001:2007
3.4 Пістолет (пистолет) – зброя, конструкція якої передбачає утримання її і керування нею під час стрільби однією рукою.
3.5 Револьвер (револьвер) – пістолет з блоком патронників або стволів, що обертаються.
3.6 Пістолети, револьвери та інші короткоствольні пристрої, призначені для стрільби патронами, спорядженими еластичними снарядами
0
Відповіcти
Юлес Скела :
7 Листопада, 2023 о 21:27 (Редагувати)
Дякую, що написали двічі. Щоб дійшло)))
Най буде так. Але особисто я, на відміну від неідеальних авторів стандартів (колись навіть був причетний, але геть в іншій сфері) пістолет називатиму пістолетом, арбалет – арбалетом, револьвер – револьвером.)))
А Ви тепер можете нічого не виправляти в оповіданні)))
(але якщо звів курок, а не пересмикнув затвор – то це принципова різниця)))
І так, у Вас точно револьвер, бо якщо не вистрілив, все ж таки маючи один бойовий – то пістолет так не зможе, хіба що через осічку)))
1
Автор твору :
7 Листопада, 2023 о 21:36 (Редагувати)
Виправляти ліньки, для того й старався)) про принципову різницю знаю тільки з фільмів і книжок. А тепер, завдяки вам почитав статтю з історії зброї, та ще й в ГОСТ заглянув.За це вдячний, щасти вам)))
0
Відповіcти
Юлес Скела :
7 Листопада, 2023 о 21:41 (Редагувати)
Навзаєм)))
0
Ina Igel :
5 Листопада, 2023 о 9:59 (Редагувати)
Це, напевне, п’яте прочитане на конкурсі і поки найцікавіше.) Успіхів.
1
Відповіcти
Автор твору :
5 Листопада, 2023 о 10:13 (Редагувати)
Спасибі ))))Щасливий, що вам сподобалось. От побачите, у фіналі буде важко визначити, що все-таки найцікавіше. Хай вам щастить.
1
Відповіcти
Літаючий Броколі :
5 Листопада, 2023 о 8:51 (Редагувати)
Вітаю! Цікавий сюжет. Мені також сподобалось. Бажаю успіхів.
0
Відповіcти
Автор твору :
5 Листопада, 2023 о 9:10 (Редагувати)
Дякую, це мене добряче мотивує. Бажаю вам успіху
0
Відповіcти
Сокира :
4 Листопада, 2023 о 21:42 (Редагувати)
Цікаво, мені сподобалося! ))) Гарна родина, а головне, що оту корпорацію вони таки приколошкали. Тільки от не дуже зрозуміло: той перший збій системи, після якого все закрутилося, спровокував саме котопес?
І ще момент, який варто виправити: дітей звуть Леся і Вітя, але в одному місці вигулькує “Леся і Сашко”.
Успіху на конкурсі! )))
1
Відповіcти
Автор твору :
4 Листопада, 2023 о 22:52 (Редагувати)
Я вам дуже вдячний. Завжди приємно читати ваші відгуки. Так, неуважність може стати особистою прикметою, і тоді – плакала моя анонімність. Вдячний за підказку, обов’язково виправлю. Скільки свій текст не вичитуй, а все одно мало. Хоча можна було б себе заспокоїти: “це ж панкуха ;- ), тут головне- протест!”
Щодо першої атаки – вона спланована родиною кібер-терористів. Основна ідея така: крупним планом герой- тюхтій, потім штрихами – його сімейка , так , ніби жити з кіборгами – це ніяке не збоченя. Потім – вибігає справжня, жива сім’я анархістів і з криками” маздай” робить всім козлам “бабах”.
А тепер, завдяки вашій спостережливості, я думаю: “Може, тут є ще якийсь сенс?” Та нє, це ж “панкуха” 😉
0
Відповіcти
Автор твору :
4 Листопада, 2023 о 23:11 (Редагувати)
Відповідаю на запитання: герой приймає троян на витатуйований на скроні соціальний чип під час розглядання графічного qr- коду на піратському сайті. Виглядає все випадково, хоча могло бути і сплановано, просто читачу про це не уточнюється. Вірус потрапляє в систему під час авторизації в меню”розумного будинку” коли замовляє каву. Як гадаєте, варто в кінці додати одне – два речення пояснення? Чи дати натяк по ходу подій..?
0
Відповіcти
Сокира :
5 Листопада, 2023 о 0:18 (Редагувати)
Що саме кьюар-код дав троян – це по тексту зрозуміло, але позаяк у той момент ніде не сказано, що ГГ має соціальний чіп, і щось таке може передатися через очі, то складається враження, що троян мав отримати саме котопес, а потім уже занести його до будинку. Чи мені так здалося, бо я в електрониці “чайник”? ))) Але якщо ГГ сам запланував усю заваруху… Мені здається, що якесь коротеньке теоретичне уточнення щодо взаємодії смарт-будинку, чіпа і сітківки ока таки б було не зайве – саме для “чайників”. А от із сюжетом, як на мене, все гуд, гарно закручено, і сцена з офіцером бомбезна ))) Ще раз побажаю успіхів )))
1
Відповіcти
Автор твору :
5 Листопада, 2023 о 6:51 (Редагувати)
Дякую, так і зроблю. Вам хай щастить))))
1
Відповіcти
Закохана :
4 Листопада, 2023 о 0:10 (Редагувати)
Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво.
Удачі на конкурсі!
1
Відповіcти
Автор твору :
4 Листопада, 2023 о 6:25 (Редагувати)
Дякую. Якщо не зрозуміло, значить моя вина. Врахую на майбутнє. Вам теж удачі.
1
Відповіcти
Автор твору :
4 Листопада, 2023 о 7:04 (Редагувати)
Сподіваюсь, цікавого більше, ніж незрозумілого 😉
1
Відповіcти
Залишити відповідь
Увага! За умовами конкурсу ми приховуємо автора конкурсної роботи до завершення голосування. Тому, будьте уважні, коментуючи власну конкурсну роботу, і не розкривайте іншим, що ви їі написали.
Ви увійшли як ManoWar. Редагувати свій обліковий запис. Вийти? Обов’язкові поля позначені *
Надіслати цей коментар без приховування авторства.
Я усвідомлюю, що в разі розкриття авторства понесу відповідальність згідно з умовами конкурсу!
Коментар *
Навігація записівПопередній запис
НАЗАД
Система: Збій завантаженняНаступний запис
НАСТУПН.
Мишоловка
Мої замовлення
КОНКУРСИ у 2023р.
Січень
Лютий
Березень
ХАЩІ ЧУМАЦЬКОГО ШЛЯХУ – Фантастичні рослини і як з ними жити
ОПОВІДАННЯ
Квітень
Травень
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Червень
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Липень
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Серпень
МІНІАТЮРИ – ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
КОТИКИ FOREVER – Фантастичні мініатюри
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Вересень
ПОВІСТІ – САМОСУД
Жовтень
ОПОВІДАННЯ
Hightech vs Lowtech
ЗАВЕРШЕНО
ПОВІСТІ- ФІНАЛ (журі)
ПОЧАТОК ШЛЯХУ – Фантастичні повісті у віковій категорії янг-едалт
ФІНАЛ
Листопад
ОПОВІДАННЯ
ПОВІСТІ- ФІНАЛ (журі)
Грудень
МІНІАТЮРИ – НОВОРІЧНИЙ
365 новорічних слів – 2023
ПІДГОТОВКА
ОСТАННІ КОМЕНТАРІ
Тетяна до Hightech vs Lowtech (стимпанк АБО кіберпанк)
Kateryna до 365 новорічних слів. Маленькі дива людей (2023)
Helga до Слон
Myra Bo до Hightech vs Lowtech (стимпанк АБО кіберпанк)
Myra Bo до Hightech vs Lowtech (стимпанк АБО кіберпанк)
Автор твору до Безсмертна Една
Olgaf до Безсмертна Една
Род Велич до Hightech vs Lowtech (стимпанк АБО кіберпанк)
Автор твору до Була в батька…
Ерік Керсі до Hightech vs Lowtech (стимпанк АБО кіберпанк)
Сокира до Hightech vs Lowtech (стимпанк АБО кіберпанк)
Наші друзі:
Попередній слайд
Наступний слайд
(c) ЛІТавиця – 2020-2023
Контакти
Форум
Політика конфіденційності
Умови публікації
Правила форуму
Приєднуйтесь до ЛІТавиці у соцмережах!
Facebook
Telegram
Instagram
Youtube
ПОШУК
Пошук: