Заголовок

– Порядок слів у реченні

Російській мові притаманне вельми вільне розташування слів у реченні і – увага! – встановлення дієслів наприкінці речення або його складової частини. Саме це зазвичай надає російськомовному текстові певну художню колоритність. І чим більше дієслів саме наприкінці речень, тим текст, власне, виглядає виразнішим.

Проте в українській мові все навпаки. Для неї є характерним прямий порядок слів (підмет-присудок-доданок-ознака). І якщо ви не переставите у кожному реченні слова саме за українським зразком, то текст виглядатиме недолугою російською калькою.

Можливо, вам здаватиметься, що «так нецікаво»? Не кваптеся з висновками. Просто зробіть це, і не зважайте на те, що текст після цього виглядатиме надто «простим» і «сухим». Бо справжні чари ще попереду.

– Синоніми

В російській мові дуже мало синонімів. Одне слово зазвичай вживається у багатьох значеннях, а ті синоніми, які є, здебільшого утворюються за допомогою суфіксів або префіксів. В українській навпаки – величезна кількість різно-кореневих синонімів, і кожен має певну семантичну особливість. Гугл-переклад вашого тексту запропонує лише одну версію кожного слова, найчастіше – найбільш наближену до російської, і не завжди вдалу. Ваша задача – передивитись всі слова у кожному реченні (так, усі!) і підібрати для них синоніми, які найбільш пасують за сенсом і духом твору. При цьому бажано якнайретельніше уникати русизмів і синонімів, схожих з російськими, а також перевіряти значення слів, у яких ви не дуже упевнені. Бо у новачків саме «не ті» значення синонімів – одна з найбільш розповсюджених помилок. Тому вчасно подбайте про те, щоб не «рахувати» замість «вважати», не переплутати ратиці з копитами (ратиці роздвоєні, а копита – ні), не створити «прямокутну рахву» (рахва завжди кругла), або щось на кшталт того.

Окрему увагу треба приділити службовим частинам речення. В українській мові вони теж мають велику кількість варіацій. До того ж різноманітні частки додають мові яскравість і природність. Тільки не плутайте «геть» із «ген», «бо» з «або», а «авжеж» з «атож» – адже це таки різні речі!

При виборі синонімів російськомовний автор напевне матиме спокусу віддавати перевагу тим, які схожі на російські, тобто здаються йому більш звичними. Робити це не слід, інакше готовий текст нагадуватиме суржик. Краще вживати питомо українські слова, частки та інші службові частини мови.

Отже, відкриваємо синонімічні та тлумачні словники – і вперед! Це, звісно, чималенька головоломка, проте надзвичайно цікава. І вельми приємна – бо ви наочно бачитиме, як ваш кострубатий «плескачик» почне перетворюватись на яскраву, живу і гарну картинку. Значно відмінну від російського оригіналу, проте набагато яскравішу і гарнішу.

Якщо після кількох вдосконалених таким чином сторінок ви збагнете, що хвалькувате визначення «великий і могучій» російській мові геть не пасує – не дивуйтеся. Ви у цьому не перші.

– Мовні звороти

Чому на мовні звороти треба звертати увагу після синонімів? Бо від того, які ви оберете синоніми, залежить і використання тих чи інших зворотів.

В українській мові чимало лексичних форм, які суттєво відрізняються від російських. Наприклад, не «йти по вулиці», а «йти вулицею». Не «пасти овець», а «пасти вівці» (свині, коні тощо). Не забувайте, що в українській мові не вживаються дієприслівники (тобто, слова на кшталт «бегущий», «поющий» одним словом не перекладаються). Перевірте, чи у вас все гаразд із кличним відмінком у діалогах або звертаннях, а також із фемінитивами. Зверніть увагу на дієслова у майбутньому часі: замість «буду їсти» в українській мові вживається «їстиму», замість «буду читати» – «читатиму» тощо.

– Ідіоматичні вирази

Спроби дослівно перекласти російські сталі вирази або жаргонізми українською дуже псують текст – адже українські ідіоми здебільшого не схожі на російські. Варто також пам’ятати, що важлива ознака живої української мови – це велика кількість влучних і барвистих приказок, порівнянь та ідіом. Тут можуть знов-таки зарадити лише відповідні словники й збірки приказок.

Отже, перегляньте текст ще раз і спробуйте збагнути, де мають слушність якісь ідіоматичні вислови. Далі визначте, чого приблизно вони мусять стосуватись, і шукайте український відповідник у словниках. Можливо, ви знайдете навіть більш цікавий і влучний вислів, ніж уявляли, бо в українській мові їх величезна кількість.

Зауваження: ці словники дуже цікаві, і коли ви до них допадетесь, важко подолати бажання покопирсатися в них докладніше. Проте коли ви працюєте над текстом, то намагайтесь обмежитись лише темою, яку шукаєте. Адже багато ідіом ви все одно похапцем не запам’ятаєте, а часу згаєте чимало. Вивченню ідіоматичних словників і сталих виразів краще приділити окремий час.

Але також варто зважати на вислів «що занадто, то не здраво». Ідіоми прикрашають мову, проте не менш важливо мати почуття міри. Це як із коштовностями на жіночому вбранні: якщо навішати оздоби усюди, де лише можливо, то замість краси отримаєте вульгарщину. Тож пильнуйте!

– Жаргонізми

Це те, що створюватиме найбільші утруднення для початківця в літературній українській. Чимала проблема полягає ще й у тому, що за останні сто років через агресивну російську асиміляцію в українську мову впроваджувалась саме російська жаргонна лексика, витісняючи і пригнічуючи природне українське мовотворення. У розмовній мові російські жаргонізми можуть виглядати звично, проте у літературному тексті найчастіше виглядатимуть недолуго. Чи можна їх чимось замінити? Так, можна, проте це залежить від вправності автора і його рівня володіння мовою. Та чи ви, лише починаючи переходити на писання українською, аж настільки вправні?

Тому початківцю краще розпочати опанування літературної української з текстів, де жаргонізмів немає або обмаль, аби не створити собі нездоланної перешкоди на першому ж щаблі практики. З часом, коли активний словниковий запас стане ширшим і різноманітнішим, а «відчуття мови» більш досконалим, підбір потрібних висловів відбуватиметься легше.

– Лайка

Якщо герої у творі лаються, то як само?

Звичка вживати російську лайку нині широко розповсюджена навіть серед україномовної молоді, а серед російськомовної і поготів. Тож багатьом авторам важко втриматись і не потягти ці вислови до свого художнього тексту. Зрештою, якщо навіть деякі метри сучасної української літератури це робили, чому й нам не можна?

Насправді, звісно, можна – у нас вільна країна. Але чи ваш текст дійсно цього неодмінно потребує? Чи не вийде так, що ваше прагнення до оригінальності перетвориться на вульгарність, недолугість і мавпування тих самих уславлених метрів?

До того ж насправді у вживанні російської лайки нема потреби – адже українські сварливі вирази насправді набагато різноманітніші. Переважна частина московської обсценної лексики базується на орально-генитальному підґрунті і є нецензурною, до того ж вельми одноманітною (лінгвісти часто глузують з того, чому в російській мові «о**єнний» – це «дуже добрий», а «**йовий» – «дуже поганий», адже корінь слова один і той самий). Українська лайка здебільшого цензурна (тому її можна використовувати у будь-яких текстах), вельми вигадлива й мальовнича, тож при вправному використанні може стати чудовою оздобою живої мови.

Українській лайливій лексиці присвячені цікаві дослідження, які стануть в пригоді авторам будь-яких жанрів. Загальні відомості про особливості нецензурної лексики в українській культурі можна знайти тут.

Втім, відомо, що справжній майстер слова здатний вкрай дошкулити співбесіднику, не перетинаючи етичних меж і не використовуючи лайливих виразів. В українській мові чимало  лексичних засобів, які надають таку можливість.

– Діалектизми

Діалектизми дають авторові можливість створити яскраві мовні характеристики персонажів.  Але важливо використовувати ці слова правильно.

Деякі автори, починаючи писати українською, щедро «розфарбовують» свої тексти діалектизмами, навіть не замислюючись, чи вони доладні. Інші навпаки – вважають мало не всі питомо українські слова, не схожі на російські, діалектними, тому ретельно їх уникають. Ані те, ані інше аж ніяк не покращує текст.

То що ж робити?

Загальне правило таке: в оповіді від третьої особи основний текст пишуть літературною українською, а діалектизми вживають лише у мові персонажів там, де це потрібно. В разі викладу від першої особи діалектизми вживають там, де це є слушним, якщо оповідачу притаманна саме така манера розмови.

Необхідно зважати, що через тотальне спрощення офіційної мови чимало людей (і літераторів також) сприймає як «діалектизми» або «галицизми» всі незнайомі слова – навіть ті, які насправді є питомо загальноукраїнськими і ще років 70 тому широко вживалися на всьому Лівобережжі, включно з Полтавщиною, Харківщиною і Донеччиною. Це до такої міри розповсюджена проблема, що, бува, навіть не надто досвідчені критики шпетять авторів за уявні «галицизми» без жодних підстав.

Але літератори існують саме для того, щоб підтримувати і збагачувати мову, запобігати її невиправданому спрощенню в суспільному просторі. Нині найважливіша задача українських авторів – повертати до  широкого вжитку якнайбільше питомо українських слів, які через тотальну русифікацію були упосліджені і вилучені з обігу. В українській мові немає такого явища, як «застарілі» слова (до цієї категорії можна віднести хіба що церковнослов’янські залишки «книжної» мови). Всі лексичні засоби, які існують в мові, можуть використовуватися в художніх текстах.

В нинішні часи діалектизми і «втрачені» слова активно повертаються до живої мови, і кордони діалектів стираються. Зараз важко зустріти людину, яка б розмовляла на чистому діалекті – принаймні, по східний бік Карпат.

Якщо ви пишете твір з історичним підґрунтям, то важливо, щоб діалектні вислови були доречними: якщо герой – східняк і розмовляє слобожанським діалектом, то він не мусить водночас уживати галицизми, і навпаки. Але якщо йдеться про сучасність або майбутнє, то залежно від задуму твору можливі найрізноманітніші варіанти. Важлива лише доречність вживаних слів і почуття міри.

Звісно, автор може спробувати написати на тому чи іншому діалекті весь твір – творчі експерименти ніхто не забороняє. Але такий текст виглядатиме природно, лише коли літератор досконало володіє цим діалектом.

– Ритміка

Перевірте весь текст стосовно чергування літер «у»-«в» і «і»-«й», а також загальної ритміки. Російськомовні автори зазвичай не зважають на «спотикачку», тобто нагромадження в сусідніх словах кількох приголосних, адже в російській мові це звична справа. Але в українській це виглядатиме не дуже добре. Можливо, вам доведеться переставити місцями деякі слова або використати інші синоніми. Це начебто дрібниця, але вона впливає на сприйняття тексту. Певна мелодійність мусить завжди бути наявною навіть у прозовому творі, написаному українською.