Заголовок

Вітаю, авторе, я знов по вашу душу Як я й казав, до фіналу ваш твір пройшов, а тому тепер можна підняти рівень критики на щабель вище. Готуйтеся

Спочатку пройдемося по плюсах. Мені сподобалося, що, на відміну від багатьох інших фіналістів, ваш твір – дійсно «янг едалт». Головні герої – підлітки, їхні проблеми й переживання – підліткові. Плюс модний зараз жанр «міського фентезі». Сподобалася увага до соціальної проблематики – герої борються не з марсіанами і чи зомбі, а скоріше із собою та цілком реальними життєвими проблемами.

Тепер – до мінусів. А їх знайшлося чимало, бо взагалі твір справляє дуже нерівне враження. Ну про вичитку вам хіба що лінивий ще не написав (коми, крапки, переплутані слова тощо). Але гірше, як на мене, інше – стиль нерівномірний (тут хтось його похвалив, але точно не я). Спробуємо розібратися у чому проблеми:

1. Фокал «плаває», і описи лишають багато запитань. Ну фокал, то таке. Ось у пролозі нам показують сцену розмови Лео і Мари – дуже кінематографічно: не очима Лео чи Мари, а просто наче камера плаває навколо і показує це збоку. Ну нехай це ще на початку, в принципі так теж роблять (доки ми ще нікого не знаємо). Але всередині там теж є моменти, де, так би мовити, «точка зору» відривається від того, хто споглядає.
Відповідно, описи – теж стилістично нерівні. Ось наприклад, хлопець дивіться на дівчину на першому побаченні і думає: «сукня, до колін, гармонійно підкреслює її фігуру», «підведені брови роблять карі очі більш виразними»… Агов? Це часом не з модного журналу фрази чи рекламного проспекту салону краси? Мені чомусь здається, що шістнадцятирічний пацан (ще й з досить «дворовою» освітою) описував би дівочу красу геть іншими зворотами
І такого багато, описи майже постійно збиваються на якийсь такий «офіціозно-рекламний» стиль. Я думаю, вийшло б набагато живіше, якби, роблячи опис, постійно тримати у голові – ХТО це бачить і ЯК особисто він це може сприймати.

2. Зазвичай оповідання пишуть у минулому часі (бо все вже начебто відбулось, і оповідач нам вже опісля оповідає про події). Теперішній час краще підходить до якоїсь супер-динамічної екшон-сцени або сну. Це не обов’язково, я бачив цілі романи, написані (і досить непогано) у теперішньому часі (але ТІЛЬКИ у теперішньому!). Але майже ніхто не робить так, щоб час скакав в межах одного розділу (одного блоку тексту) – то з теперішнього у минулий час, то назад. Це важко читати – у голові постійно якийсь ритм збивається.

3. У описах (а особливо у спогадах) часто забагато абстракцій. Приклади:
– «списав всі домашки у дівчини відмінниці, яка чомусь весь час хотіла допомогти йому» – може у «дівчини-відмінниці» все ж таки ім’я є, чи нас цікавить тільки її функція у сюжеті, а не особистість?
– «Пізнавав уроки вуличного життя», «Пробував курити і пити алкоголь» – чиста абстракція і штамп. Коли інші читачі вам скаржилися на клішованість – то це і про ЦЕ також. Які саме уроки? Як пробував?
Покажіть, а не розказуйте (ще й такими фразами, наче у анкеті з дитячої кімнати поліції)! Там досить було б замінити ці абстракції на мінімальну конкретику – і одразу стало б живіше. Ну щось типу: замість «дівчини-відмінниці» – «очкаста Фроська», а замість «уроків вуличного життя» – «билися з наркоманами за гаражами». Ну суть, гадаю, зрозуміла

4. Атрибуція діалогів жахає. Дев’ять реплік в діалозі підряд без жодного натяку де хто
Або у пролозі: нам одразу називають, що є Лео і Мара, але потім в діалозі жодного разу автор не називає їх по іменам. Треба по непрямим натякам здогадуватися, де хто говорить. Або всі ці безликі фрази, типу: «переводить втомлений погляд на нього» або «дивиться скоса в її телефон» (навіть без ВІН/ВОНА). Це все важко читається, якщо чесно.

5. Діалоги нерівні. По-перше, плаває стиль, ну тобто спочатку підлітки спілкуються нормально – сленгом і прикольчиками, а потім хтось видає фразу наче з турецької дорами, типу: «ти мене врятував не тільки від смерті, але й нове життя подарував!». Ну камон!
По-друге, місцями діалоги «виснуть». Розмови Лео-Мара і Лео-Ден – норм, бо вони сюжетно-навантажені, кожна фраза рухає історію вперед і каже нам щось нове. Діалог Ден-Ліза на мосту рятує напруження самої ситуації «життя-або-смерть», але якщо вчитатися, то там розмова вже три оберти ходить по одному колу («Галю виходь! – Не вийду!»). А коли наші голубки зустрічаються на першому побаченні, там вже починається зовсім «дєжурне бла-бла-бла». Чому це погано? Тому що це на реальному побаченні ми можемо говорити «ні про що», але у художньому творі навіть розмова «ні про що» повинна мати сюжетне навантаження і повідомляти нам важливу інфу. Бо читач просто почне нудьгувати і проглядати текст по діагоналі.

6. Інколи проблеми героїв занадто легко і швидко розрулюються. Раз! – і мачухи немає! Я розумію, що десь автор не хотів розтягувати другорядні події, але все ж треба якийсь баланс реалістичності. Все ж таки Лео подарував Дену лише нерозмінний карбованець (ой, вибачте, євро), а не магічну здатність до вигнання мачух

Так, щось надто розгулявся я з критикою Загалом твір досить бадьорий, місцями дуже реалістичний, місцями досить яскравий і кінематографічний, а та ще й змушує задуматися над серйозними питаннями (чомусь з дитинства люблю соціальну проблематику у творах, не кажучи вже про екзистенційні питання ). Тому маю надію, що всі проблеми з часом виправляться.

Мої найкращі побажання авторові!