Заголовок

Те, що показалось на божий світ, ошелешило князя – про схоже він чув від бабок у селі та свого старого духівника, але ще ніколи у житті не бачив на очі безсмертного. Перед ним стояв, – ні, точніше, маячів, як скеля – гігант у сталевих обладунках, в два людських рости.  Своїми латами він походив на лицаря у багато прикрашеній броні, а мала голова, широченні плечі і тулуб робили фігуру схожою на циркового силача.  Залізні крила за спиною все ще пломеніли після мандрівки з громами, в одній сталевій руці колос стискав величезний молот, по якому бігали туди-сюди маленькі блискавки, а інша ще парувала чаклунським вогнем.

Посеред двору маленької фортеці, загубленої далеко на півночі континенту, серед високих скель, на піку всіх вітрів, стояв сам владика південних чужоземців, потомок небесного творця і новий пророк старих королівств. Слабо зблиснули маленькі червоні очі, і гігант покрутив залізною головою, з цікавістю розглядуючи двір.

– Моя тобі похвала, князю – ти гарно тримався. – Володар чужинців заговорив, і його низький, бездушний голос нагадував гуркіт грому. 

– Але тепер це все марно. Я ж казав тобі, що той, що мандрує блискавицями, таким добрим не буде.