Заголовок

На тій карті не було назв.

«Сліпа», – сказав Паоло, і Маджорі засумувала.

— Чого це ти похнюпилася, мала?  Боїшся заблукати? Ні, не заблукаєш, Джорі-Маджорі, дивись сюди.

Джорі-Маджорі піднялася о сьомій, випила молока, розкидала з високого ґанку суху кукурудзу, аби кури теж поснідали. Заглянула у закуту — а там біло-руда льоха Параскева, ох і товстелезна! Вийшла на леваду: там коза Зенаба, очі в неї молочно-блакитні, а зіниці повздовж. Страшно, коли вона отак на тебе дивиться, авжеж!  Тепер всі важливі справи зроблено, можна посидіти на ослінчику у вітальні, у дверей до кімнати Паоло. Двоюрідний брат він Маджорі, а кличе її «Джорі», і в книжках у нього багато дивовижних малюнків. Паоло зазвичай вкрай зайнятий, але пояснює – що це, мовляв, «первісні народи» (в носі у народу паличка стирчить, у чорних кучерях кольорове намисто й перо), а оце «аксолотль» (чи то риба, чи то жаба, усміхнена на вид), ну й таке: «Коралі Середземного моря», «Фауна Східного підводного хребта», «діатомеї»…

— Дивись-но. Це місто Ґарб.

— Як ти знаєш?

— Так ось же звичайна карта, поглянь-но!

І вірно. Над столом Паоло — така сама різнокольорова карта, тільки з написами. Ох! Як добре, що є ця карта, не сліпа, зряча, значить.

Якщо знаєш, де Ґарб, то вже не заблукаєш. Онде навіть стара баба Хаджар жодного разу не заблукала, а вона ж ледь човгає, та й око в неї одне тьмяно-біле, страшніше за козине. Баба час від часу з’являється, живе якийсь час у клуні біля кухні. А потім виходить у двір і починає вчити діда рубати дрова, мовляв, не так зараз вже рубають, а от коли був живий Бальбо… Який Бальбо, хто він такий? Або матінку вчить варити поленту так, щоб не спалити. Дідові