Особистий кабінет

Арсен Звенигора

Офлайн 2 роки

Список підписників

Всього користувачів: 1

Офлайн 8 місяців

Anna Kononchuk

0
Захисники
Маленький теплий клубочок почав рухатися під гімнастеркою Олега. Він вперто пробирався вперед, до світла, залишаючи затишну домівку, що стала прихистком на ніч. Котику було декілька тижнів, але він вже знав, що завтра потрібно бути в іншому місці з іншими людьми, та сьогодні на волю, на світло, бо день настає.
Олег, командир взводу, сидів зі своїми хлопцями за великим столом в альтанці: визначалися з дорогою в село.
- Шляхи прострілюються, тут заміновано, - чув Боніфацій. Так його назвав вчора Олег, коли маленьким і безпомічним витягнув з калюжі. …
*** Вчора
- Яке ж ти нещасне та брудненьке, - усміхався в бороду молодий лейтенант і обтирав кошеня хусточкою, яку вишила йому Оксана. Спогад про дружину обгорнув тихою радістю, повернув у затишок рідного дому. Олег вкинув маля за пазуху, мокре й холодне, спочатку дряпалося щодуху, а потім зрозуміло: тут тепло та безпечно; затихло. Лейтенант притулив до щоки хустинку коханої, обережно зложив учетверо, поклав до кишені біля серця. …
*** Сьогодні
Нарада продовжувалася:
- А ось вільна дорога, вона направляється до лісу, огинає його з півдня, а потім – до села, - Олег на карті показував напрямок руху.
Боніфацій повністю встиг вилізти зі своєї теплої схованки через отвір біля шиї та всістися на плечі командира. Воїни за столом перезирнулися: оце фамільярність.
Вчорашній гидкий клубочок перетворився на кругленький та м’якенький м’ячик, що час від часу видовжувався, коли потрібно було перестрибнути з місця на місце. Вушка стирчать, очки величезні, круглі, голова здається самостійною істотою, ледве тримається на сірій шиї, а куций хвостик весело крутиться у такт рухам.
Олег не звертав на малого уваги, а хлопці раз у раз усміхалися, торкаючи маля поглядами.
- Ви зрозуміли завдання? – підвів брови незадоволено командир. Він не звик до неуважності.
- Ми все зрозуміли: рухаємося дорогою біля лісу, а потім до села: там багато роботи, - за всіх відповів сержант.

Боніфацій був задоволений: йому подобалися увага та запах їжі, а ще кави, що парувала і полонила затишком, будила приховані сили, надихала діяти. Але найбільше йому було до вподоби, що виконав наказ Лароша. Так, маленьке Кошеня мало завдання: гарну думку прислати Олегу-командиру, щоб оминули небезпечні місця, щоб живими залишилися.
Боніфацій гарно пам’ятав свято народження своєї душі: вона була в руках Творця. Він обгортав Своїм подихом промовляючи: будеш оберігати, рятувати, допомагати.
- Буду! – ледь чутно пронявкав новонароджений і додав: - у ЗСУ мої друзі служать.
- Силу даю тобі вкладати добрі думки в голови людей, а далі Ларош все розповість.
Кошеня опинилося серед великої сяючої зали одне, але відчуття самотності не було, бо Дух наповнював простір. Дуже скоро до нього підійшов Ларош. В нього сяюче лице людини та крила птаха, він міг бути як дуже високим, так і маленьким, в мізинець. Від нього повіяло чимсь рідним, приємним.
Ларош торкнувся котика, погладив по голівці, заглянув у очі та прошепотів:
- Ти щасливчик, перейдеш через світи, допоможеш життю, збережеш воїнів. Чуєш шелест?
Кошеня прислухалося: воно не знало, що таке шелест і що може шелестіти, але побачило вперше багатство фарб, що піднімалися вверх різнобарвними стрічками, а потім в яскравості світу зростало у візерунки почуттів. В них Маля відчуло благання, і любов, і надію, і довіру, що з’являлася з букетиків віри. Зачароване, ще довго дивилося на нескінченні хвилі молитов-візерунків. Вони були різними, та об’єднувалися останніми словами: «Збережи, Отче! Благослови, Святий, поверни здоровим, здоровою з перемогою!»
Кошеня було вражене силою, що розливалася морем у їхнім неземнім краю, завмерло та не хотіло поворухнутися, але Ларош підштовхнув його крилом до молитовних потоків: «Іди, пий! Наберися сили та мужності!»
Маля послухало, стало сьорбати з джерел. З кожним ковтком удари серця ставали глибшими, сильнішими; лапки міцніли, думки отримували мільярди нейронних зв’язків, могли відштовхувати свої твердження та передавати далі, комусь на відстані. Кошеня ставало то великим та кріпким, схожим на лева, то знову маленьким клубочком. Нарешті відчуло доторк Лароша: «Досить! Ти готовий до першої подорожі!» Він намалював коло, в яке полилося світло. Тунель з’єднав світи.
- Ти йдеш на Землю в час Х, там війна. Воїни, за яких моляться, у небезпеці! Ти їх спрямуєш на правильний шлях і захистиш!
- Так! – нявкнуло Кошеня. В його серці стукала Любов із молитовних джерел, яка ніколи не закінчувалася.
- Стрибай! – гримнув наказ, - не оглядайся!
Маля ще раз вдихнуло повітря рідного Духа і стрибнуло у тунель. Сяйво та пітьма смугами обіймали його у польоті, а ще шелест молитов, що знаходив найменші шпаринки, щоб добратися до сили Творця, яка захищала та благословляла.
Кошеня впало у калюжу. Холодна та брудна вода обійняла все маленьке тільце. Воно стало тремтіти та задихатися в хвилі, яку гнав вітер. Маля нявкало та кликало на допомогу.
За хвилину величезний чобіт опинився біля потопельника. Рука людська, тепла потягнулася до кошеняти, підняла до рівня грудей, дихнула тим домашнім подихом Отця.
- Ти Боніфацій! – лагідно прозвучало слово. В ньому теж відчувалися візерунки тих молитов. Кошеня від людини, як годиться, отримало ім’я. Витерте пахучою, м’якою тканиною з візерунками, опинилося в затишній тимчасовій оселі, біля людського тіла. Боніфацій знав, що його рятівника звати Олег. Він командир. Його взводу потрібна буде допомога. Це перше завдання Кошеняти, тепер вже Боніфація.
- Вставай мерщій! – кричав на вухо Боніфацію Ларош, - уже сіріє, уже ранок! Ти врятуєш цих людей!
Боніфацій працював: взвод не планує їхати дорогою «H» (АШ), можна заспокоїтися. Кошеня знову опинилося в теплій хатці, за пазухою в Олега. Воїни сиділи в машині, похитувалися у такт руху.
- Все добре! – шепотіли колеса, перетираючи пилюку дороги. - Все добре! – повторювали хвилі повітря, що залітали всередину. - Все добре! – муркотів Боніфацій. Воїни дрімали в голосах світанку. А потім почалося: водій вдарив по гальмах, воїни повистрибули з машини, Боніфацій дряпався на поверхню з-за пазухи Олега. Світ перевернувся, миті змінювали його безповоротно: заграва від пожежі в ближньому селі високою вежею пливла праворуч, ліворуч, розправляла крила. Кричала в усе вогняне горло. …
- Попереду в селі пожежа, мирним потрібна наша допомога. Може, це діти, дружини, батьки наших побратимів! Розвертаємося! – командував Олег. Він не слухав благань Боніфація. Машина зірвалася з місця. Кошеня вистрибнуло з кабіни. Його шерсть настовбурчилася, очі почали випромінювати світло, а тіло рости. Дорослим левом він стрибнув у тунель світла, що відкрився. Потрапив на міни. Під величезними м’якими лапами звіра вони не вибухали, ніби чекали на машину з воїнами.
- Ні! – рикнув Боніфацій. Але він більше не міг покладатися на силу думки. Звір завмер, крутнув головою, відчув запах полину та старого сіна. Біля дороги стояла копиця, вона була не великою, але збитою, твердою. Боніфацій глянув на дорогу: метрів за двісті мчала на нього машина, часу майже не було. Серце билося гучно, сила молитов-візерунків наповнила Боніфація. Одним порухом лапи він взяв копицю та кинув на середину шляху, сів під нею та знову перетворився на маленьке Кошеня. Але тепер воно нявкало, як сотні чи тисячі істот. Вони промовляли у самі вуха воїнів: «Міни!»
- Міни! – повторили тридцять чоловік. Машина зупинилася.
З кабіни вистрибнув Олег, підбіг до копиці, побачив міни, які лапами розривав Боніфацій. Взяв кошеня, кинув за пазуху. Машина розвернулася. Воїни рушили безпечною дорогою рятувати, бо самі під захистом.

Коментарі: 3Публікації: 1Реєстрація: 31-07-2023

Онлайн

Користувачі не знайдені

Нові користувачі