Мацаки жертви

Тіна Тарт ще ніколи в житті не відчувала такої жагучої ненависті, як в останні місяці. Ця ненависть росла з кожним днем, змушуючи втомлений мозок жінки вигадувати найжорстокіші варіанти смерті. Не для себе. Для вбивці її доньки. Для Піта Пресвуда. Який неодмінно помре — і лише їй обирати, як саме.

По великій плазмі на стіні знову транслювали океан. Тіна стояла навпроти монітора, обхопивши себе руками за плечі, ніби намагалася захиститися від темної води та її мешканців. Останнім часом це відео викликало в неї тривогу. Недобре відчуття підступало до горла, наче бракувало кисню. Вона зробила кілька глибоких вдихів і повільно видихнула. Панічна атака потроху відступала, але легкий тремор на кінчиках пальців залишався.

Гаджет на її зап’ястку різко пілікнув. Нове повідомлення. Прочитавши його, Тіна відчула, як дихання пришвидшується, а на вустах з’являється блаженна посмішка. Вона присіла на край крісла й прикрила рот руками. Над її головою в плазмі все ще снували водні мешканці у темних глибинах океану. А та морська потвора, що оселилася в її свідомості, заворушилася й випустила свої чорні мацаки. 

Вона має право на ненависть…

Вона має право обрати його смерть.

###

За кілька годин Тіна вже їхала у службовій автівці. Титановий корпус та затемнене скло надавали відчуття безпеки. 

“Піт Пресвуд заслужив на це…Піт Пресвуд помре так, як я оберу” 

Ці слова вона час від часу шепотіла собі під ніс, заплющуючи очі. Інколи її погляд перетинався з поглядом водія, який більше нагадував робота. На його обличчі не було жодних емоцій — ні співчуття, ні провини, ні осуду. Він був порожнім.

І все ж Тіні ставало ніяково, коли їхні очі зустрічалися.

— Я не вбивця! — раптом вирвалося в неї. — Я просто хочу справедливого покарання…

— Звісно, пані, — автоматично відповів водій.

“Піт Пресвуд заслужив на це…Піт Пресвуд помре так, як я оберу” 

Зрештою, вона намагалася переконати не водія — себе. Ні, вона не вбивця і не садистка. Вона лише прагне правосуддя. І якщо закон на її боці, то чому б не скористатися цим правом?

Вона ніколи не бажала б іншій людині смерті просто заради задоволення… Вона не така, як Піт Пресвуд.

Вона — жертва.
Він — кат.

— Приїхали…пані, — констатував водій. 

###

На диво, Тіна не відчула панічної атаки, коли зайшла до департаменту справедливості та покарання. Її направили до корпусу №6 — водного.

— Коли будете готові, натисніть зелену кнопку, — пролунав голос згори.

— Я давно готова, — тихо відповіла вона, більше собі, ніж комусь іншому.

“Піт Пресвуд заслужив на це…Піт Пресвуд помре так, як я оберу” 

Тіна натиснула кнопку, і двері відчинилися. Її зустрів чоловік років п’ятдесяти, широко розвівши руки, ніби для обіймів.

— Вітаю, пані Тіно. Радий, що ви наважилися на цей… кхм… експеримент.

— Я не вбивця. Я просто хочу справедливого покарання. Піт Пресвуд заслужив на це…

— Так, звісно, — охоче кивнув чоловік. — І він помре так, як ви оберете.

Тіна стримано всміхнулася кутиком губ і простягнула руку.

— Я Ерісон, — представився чоловік, відповідаючи на рукостискання. — А це моя лабораторія… скажімо так, справедливого, але не менш жорстокого покарання. Якщо ви тут, пані Тіно, то провину вашого кривдника остаточно доведено, і ви маєте право обрати для нього кару. Пробачте, але мені потрібно поставити кілька запитань, щоб допомогти вам із вибором. Ви готові?

Поки Ерісон говорив, Тіна оглядала лабораторію смерті. Прямо перед нею височів велетенський акваріум із акулами, що ковзали темною водою у пошуках здобичі. В однієї з них було добре видно ряд гострих зубів. Тіна уявила їх на тілі Піта Пресвуда — і на мить їй стало легше.

— Так, я готова, — впевнено відповіла вона, стискаючи пальці в кулаки.

— Що ж… — почав Ерісон, спершу глянувши на акваріум, а тоді на її руки. — Повірте, цей метод доволі банальний. Його обирають ті, чиї близькі загинули від розчленування. Але якщо вас направили до водного корпусу, значить смерть дорогої вам людини була пов’язана з утопленням?

— Це була моя донька. Їй було всього дев’ять… Так, її втопили. Але спочатку зробили дуже боляче.

Тіна вимовила це — і завмерла. Ні, не через акул. Її лякали інші хижаки. Ті, що живуть серед людей, або в самих людях.

— Пробачте… але я маю запитати. Її зґвалтували?

— Так, — ледве чутно відповіла вона.

Горло знову стиснуло спазмом. Вона інстинктивно схопилася за нього руками. Вона навчилася стримувати панічні атаки. Але не могла впоратися з потворою, що оселилася в її голові. Вона понад усе хотіла страшної смерті для Піта Пресвуда.

“Піт Пресвуд заслужив на це…Піт Пресвуд помре так, як я оберу” 

— Вам вже краще? — за хвилину записав Ерісон, коли Тіні вдалося опанувати себе.

— Так. Але ще краще мені стане, коли ви розкажете, як зробити боляче вбивці моєї доньки.

— Ходімо далі. Найнебезпечніші потвори зазвичай уміють ховатися. І серед людей, і в океані. Подивіться… ви бачите тут когось?

Ерісон підвів її до іншого акваріума.

Тіна вдивлялася у темно-синю воду, напружуючи зір, але нічого не бачила.

— Ні… нікого, — нетерпляче відповіла вона.

— Зараз.

Світло в акваріумі увімкнулося. І тоді вона побачила. Медуза. Її купол мав кубічну форму, а довгі щупальця повільно тягнулися у воді.

—  Це Chironex fleckeri вона майже прозора, що робить її практично невидимою у воді. Також відома як морська оса. Це один із найотруйніших морських організмів у світі, отрута якого може призвести до смерті людини за лічені хвилини. На кожному з чотирьох кутів розташовані пучки щупалець, вкриті мільйонами жалких клітин — кнідоцитів. 

— Звучить боляче, — всміхнулася Тіна, спостерігаючи за рухом медузи у воді.

—  О так, — і собі всміхнувся Ерісон, спостерігаючи за захватом своєї гості, — Всередині кліндоцитів є мікроскопічні “гарпуни” з отрутою. Вони  буквально вистрілюють у шкіру за мікросекунди, впорскують токсин. Отрута містить кілька білкових токсинів, які спричиняють руйнування клітинних мембран, сильний біль, пухирі, гіперкаліємію й серцеву недостатність. Смертельна доза може передаватися при контакті з приблизно трьома метрами щупалець. 

Чоловік зробив коротку павзу, ніби вагаючись чи варто це говорити, але потім додав: 

— Медузи практично безсмертні. І ще в них немає мозку, серця і крові. Їм абсолютно байдуже, хто їхня жертва, і вони аж ніяк не мучитимуться потім від докорів совісті за чиєсь болюче вбивство сотні років. 

— Я не вбивця, — перевела повільний погляд Тіна на чоловіка, — Піт Пресвуд заслужив на це…Піт Пресвуд помре так, як я оберу.

— Звісно, — впевнено відповів їй чоловік, — Це був просто невдалий жарт, щодо відсутності мозку і серця у медуз. Це не стосується людей…

— Інколи бувають люди, які вбивають з холодним розумом і серцем, сповненим кров’ю.

— Гарна метафора…— всміхнувся у відповідь чоловік. 

Найбільше Тіну лякала не смерть Піта Пресвуда від щупалець медузи. Ні… найбільше її лякало усвідомлення того, що їй це сподобалося. Їй сподобалося бути чужим катом. Уявляти власну насолоду… уявляти чужий страх. Саме тому їй захотілося продовжити.

— А яка ваша улюблена тварина-вбивця? — запитала Тіна.

В її очах спалахнув вогник цікавості — і чогось більшого. Жаги. Вона починала відчувати дивну пристрасть, коли думала про страждання Піта Пресвуда.

 Піт Пресвуд заслужив на це…Піт Пресвуд помре так, як я оберу.

— Ходімо до наступного акваріума, — стримано всміхнувся Ерісон, обережно торкнувшись її плеча.

Цей резервуар був ще більший за попередній. І теж здавався порожнім. Тіна уважно вдивлялася у темно-синю воду, намагаючись розгледіти хоч якийсь рух.

— Пробачте, але як не стараюся… я нікого тут не бачу… — зітхнула вона.

— Жодна тварина не здатна зрівнятися з восьминогами у мистецтві маскування, — почав Ерісон. — Хамелеони навіть близько не стоять. Більшість істот може змінювати лише кілька варіантів забарвлення. А восьминіг — до п’ятдесяти. За сім десятих секунди він змінює колір, візерунок і навіть текстуру шкіри. Він може буквально зникнути. Тож нічого дивного, що ви його не бачите.

Він зробив паузу й вказав рукою:

— Придивіться он туди. До того виступу.

Тіна придивилася. Коричнева поверхня з зеленими вкрапленнями…І раптом — рух. Ерісон натиснув кнопку, вода злегка сколихнулася, і “скеля” ожила. Перед нею розкрився восьминіг, розкинувши щупальця завдовжки близько двох метрів. Тіна здригнулася і відсахнулася. Але за кілька секунд істота завмерла, а тоді знову злилася з довкіллям, ніби її й не було.

— Для такої палітри кольорів він використовує три типи клітин, розташованих під шкірою, — продовжив Ерісон, помітивши її зацікавлення. — Щоб злитися з оточенням або збити з пантелику здобич, восьминіг може вкриватися плямами, смугами чи цятками будь-де на тілі.

— Він виглядає… дуже дивно, — прошепотіла Тіна, знову намагаючись його знайти.

— О так, — охоче погодився чоловік, — Восьминіг має зовсім іншу природу — взяти хоча б його три серця, мозок, обгорнутий навколо горла, та слизовий покрив, що заміняє волосся. Навіть кров у нього синя, адже кисень у ній переносять елементи міді, а не заліза. 

Раптом восьминіг знову з’явився — вже біля самого скла. Цього разу Тіна не відсахнулася. Навпаки, вона притиснула долоні до скла. Істота відповіла. Її присоски повільно торкнулися прозорої поверхні зсередини. Одне щупальце піднялося вгору і вигулькнуло з води.

— Він хоче торкнутися вас, — тихо сказав Ерісон. — Якщо не боїтеся…

Тіна нерішуче піднесла руку над краєм акваріума. Мацак торкнувся її долоні. Вона здригнулася… але не від страху. Це відчуття було дивним. Чужим. І… приємним. Ерісон спостерігав за цим контактом, продовжуючи:

— Інколи мені здається, що кожне щупальце — це окреме створіння, що має власний розум. Хоча це мабуть не далеко від істини…Три п’ятих усіх нейронів у тілі восьминога зосереджуються не в мозку, а в щупальцях. Якщо щупальце відділити від тіла восьминога, воно ще кілька годин продовжуватиме рухатися, ніби й нічого не сталося. Існує припущення, що відокремлене щупальце може далі полювати і навіть ловити здобич, щоб потім передавати її до рота, до якого це щупальце уже не прикріплене. 

Мацак повільно відпустив її руку і зник у воді. Тіна ще кілька секунд дивилася в акваріум, поки істота знову не розчинилася у темряві.

— То наскільки страшною буде смерть від восьминога?

Її голос прозвучав спокійно. Холодно. Наче між ними вже не було різниці. Вона — теж стала хижаком. Піт Пресвуд заслужив на це…Піт Пресвуд помре так, як я оберу.

— Ще Пліній Старший у своєму творі “Природнича історія” у 79 р н. е. писав: “Жодна інша істота не вбиває людей у воді з такою жорстокістю. Цей звір обвивається навколо людини, обліпає своїми присосками й роздирає її тіло на шматки”, — процитував чоловік.

 А тоді повернувся обличчям до Тіни і зазирнувши їй в очі, продовжив:

— Просто уявіть як ця риба-диявол висмоктує з людини всі життєві соки. Людські м’язи опухають, кожне волокно тіла спотворюється, шкіра тріскається від тиску огидних мацаків, кров цебенить назовні, утворюючи страхітливе місиво з ліфмою чудовиська, що присмоктується до жертви незліченними відразливими пащами. Страх перед восьминогами ховається в найглибших куточках свідомості. 

Піт Пресвуд заслужив на це…Піт Пресвуд помре так, як я оберу.

— Я не вбивця, пане Ерісон, але маю право хотіти смерті Піта Пресвуда.

— Звісно, — кутиком губ усміхнувся чоловік. — Вбивцею буде восьминіг.
Ви не зробите нічого протизаконного, Тіно. Держава сама створила цю програму: жертва може або стати катом і відплатити… або залишитися жертвою і пробачити. Лише вам обирати, на чиєму ви боці.

Піт Пресвуд заслужив на це…Піт Пресвуд помре так, як я обрала.

###

Ерісон стримано всміхнувся Тіні й попросив її зачекати. Жінка кивнула і залишилася біля акваріума з восьминогом. Здавалося, вона закохалася в це морське чудовисько.

“Майже кожен кат колись був жертвою. Але не кожна жертва бажає стати катом”.

— То який вердикт для Піта Пресвуда? — запитав у Ерісона детектив, який вів справу про вбивство доньки Тіни Тарт.

— Тіна присудила йому смерть.

Детектив Робі Старк неоднозначно хмикнув.

— Вона обрала найжорстокішу, на її погляд, кару. Смерть від восьминога. Я детально описав їй, як це відбуватиметься: як холодні слизькі щупальця обвиватимуть тіло Піта, як тягнутимуть його плоть у різні боки, розриваючи сухожилля й м’язи. Це буде дуже боляче… і дуже страшно.

Чоловік зробив паузу.

— Здається, вона залишилася задоволеною.

— Але таке взагалі можливо?

— Теоретично… — Ерісон злегка знизав плечима. — Цілком. Восьминіг досить сильний. Але на практиці… малоймовірно. Він навіть намагався “потоваришувати” з Тіною — простягнув їй щупальце. У природі ці створіння частіше є жертвами, ніж хижаками. Маскування їм потрібне не для нападу, а для захисту.

— І хто ж вона, по-вашому? — кивнув у бік Тіни детектив. — Більше жертва чи хижак?

Ерісон на мить замислився.

— Майже кожен кат колись був жертвою. Але не кожна жертва бажає стати катом.

— Але вона бажає?

Ерісон ледь усміхнувся.

— Більше, ніж ви можете уявити…

###

Тіна пальцями вчепилася в акваріум. Її пучки, мов присоски, прилипли до холодного скла. Вона ходила колами навколо великого резервуара, повторюючи рухи восьминога.

— Бачу, у вас з’явився новий кумир, — порушив тишу Ерісон.

— Так… він прекрасний.

— Вас захоплюють убивці?

— Ні, — різко обернулася до нього Тіна. — Він просто хижак. Він робить це заради виживання.

— Восьминоги не їдять людей, — кутиком губ усміхнувся Ерісон. — Якщо він і вбиватиме, то лише заради вашого задоволення.

— Тут немає ніякого задоволення… Це справедлива кара.

— Для Піта Пресвуда?

— Так… — тихо відповіла вона, стискаючи руки.

— Я лише хотів сказати… Майже кожен кат колись був жертвою. Але не кожна жертва хоче ним стати.

— Але я не кат. Я жертва, яка хоче справедливості.

— Звісно… пані Тіно.

###

Детектив Робінсон сидів за столом, розклавши перед собою три фотографії.
На першій — чоловік років п’ятдесяти, Піт Пресвуд.
На другій — Тіна Тарт.
На третій — її донька.

Окрім кровного зв’язку, між ними не було нічого спільного. Хоча б тому, що двоє з них уже були мертві. Піт Пресвуд загинув дев’ять років тому. Донька Тіни — дев’ять місяців тому. Тоді якого біса…Чому Тіна вперто стверджує, що вбивцею є Піт Пресвуд, якщо він фізично не міг цього зробити? Це не просто дратувало Робінсона. Це означало, що справжній убивця досі на волі. Саме тому він звернувся до Ерісона — найвідомішого психотерапевта. Якщо хтось і міг розібратися в цьому безумстві, то тільки він.

— Вона готова розповісти… — пролунав голос Ерісона. — Про Піта Пресвуда.

— Господи… хоч щось, — важко зітхнув детектив.

Коли вони зайшли, Тіна задихалася, судомно хапаючись за горло. Ерісон миттєво кинувся до неї, розстебнув комір сорочки. Жінка жадібно вдихнула повітря.

— Панічна атака, — коротко пояснив він. — Це зараз мине.

— Вам краще, пані Тіно?

— Так…— швидко відсторонилася від Ерісона Тіна. Вона застебнула верхній ґудзик сорочки назад. 

— Ви точно готові говорити, пані Тіно? — звернувся до жінки детектив.

— Так, — виструнчились жінка, — Я вкотре вам кажу, що це та потвора – Піт Пресвуд зробила це з моєю донькою. Я не розумію, чому у вас дотепер були сумніви, — додала з докором. 

— Можливо тому, що Піт Пресвуд помер дев’ять років тому, — відповів очевидне для нього Робінсон.

— Ця потвора воскресла. Так-к-к…— протягнула занадто довго жінка, і потягла довгими нігтями по склу акваріума. Неприємний скрип, в так з її шипінням, моторошно різав слух, — І якщо ви дозволяєте мені обрати для нього смерть — значить, ви теж це розумієте!

Робінсон лише стиснув щелепи.

— Звісно, пані Тіно, — м’яко втрутився Ерісон. — Ми вам віримо.

Він обережно підвів її до акваріума з медузою.

— Пам’ятаєте, що я вам казав?

— Що вони безсмертні…

— Так. Деякі медузи здатні запускати процес трансдиференціації. Їхні клітини “перемикаються”, і вони повертаються до початкової стадії — поліпа. Вони не вмирають. Вони просто починають усе спочатку. Без пам’яті. Без провини. Без каяття.

— Так… так! — очі Тіни загорілися. — Він теж! Він повернувся! Він ховався… маскувався!

— Але восьминіг впорається з ним, — тихо сказав Ерісон. — Ви вже встановили контакт. Ви — жертва. Він — кат.

Він зробив паузу.

— І він зробить усе так, як ви захочете.

Детектив Робінсон лише мовчки дивився то на неї, то на Ерісона. Усе це вже не виглядало як розслідування. Це виглядало як щось значно гірше.

— Розкажіть йому, — перевів погляд на восьминога Ерісон, — що зробив із вами Піт Пресвуд. Він має право знати.

— Він точно почує мене? — з недовірою прищурилася Тіна.

— У нього немає вух, але восьминоги здатні “слухати” всім тілом. Він відчує найменші вібрації вашого голосу. Жодна емоція вашого болю не вислизне від нього.

Наче на підтвердження цього восьминіг підплив до скла і притиснувся мацаками до його поверхні.

— Мені було дев’ять, коли Піт Пресвуд зробив мені боляче… — майже пошепки почала Тіна. — Раніше він ніколи не чіпав мене. Але того дня він прийшов додому п’яним. Мами не було… вона була на нічному чергуванні. Він схопив мене. Його руки… вони обвили мене, як мацаки. Клянуся, мені тоді здалося, що це були саме мацаки — слизькі, довгі, з сотнями присосок…

Тіна з огидою торкнулася шиї, почала терти її долонями, ніби намагалася здерти з себе шкіру. Її дихання стало рваним.

— Заспокойтеся, — Ерісон обережно схопив її за руку. — Погляньте туди.

Він повернув її до акваріума.

— Кого ви там бачите?

— Себе… — Тіна здригнулася, побачивши відображення. — Я бачу себе…

— Ні. Дивіться глибше.

— Я бачу восьминога…

— Вам стає спокійніше, коли ви дивитеся на нього?

— Так…

— Тоді зосередьтеся. Він ваш слухач. Панічні атаки почалися з того часу?

— Ні… Вони почалися після смерті доньки. Але Піт Пресвуд переслідує мене ще з дитинства. Я бачила його всюди. У темних кутках. Він ховався… а потім з’являвся нізвідки. Тягнув до мене свої мацаки — крізь темряву, крізь простір… навіть крізь час.

— Тіно, ви усвідомлюєте, що ваш батько помер дев’ять років тому? — втрутився детектив Робінсон. — Він більше не може заподіяти вам шкоди.

— Він переродився. Він ожив! — з гнівом заперечила вона. — Хіба ви не розумієте цього, детективе?

Робінсон лише підняв руки вгору, ніби здавався.

— Розкажіть, як він убив вашу доньку, — м’яко сказав Ерісон.

— Моя донька любила воду… — голос Тіни затремтів. — Вона була як маленька рибка. Жива, світла… Вона любила плавати. Але Піт Пресвуд прийшов і зламав це.

Ерісон тим часом підняв із підлоги невеликий контейнер. Дістав звідти маленьку рибку і обережно випустив її у воду до восьминога.

За мить вода здригнулася — слизький мацак блискавично схопив здобич.

— Бідна… бідна моя рибка…

Тіна притиснула долоню до скла, не відриваючи погляду від того, як щупальце підносить жертву до рота.

— Я бачила його там… у воді. Бачила, як його мацаки робили їй боляче. Як душили її… Як вона зникала у темряві… поки не зникла зовсім. Разом із ним.

— Якщо ви бачили — чому не зупинили його? — втомлено потер скроні Робінсон.

— Ви досі не розумієте? — з презирством подивилася на нього Тіна. — Вони — одне. Піт Пресвуд і вона. Це його нова форма. Його відродження. А мацак може жити окремо… але вони все одно одне. Одне!

— Тіно, хочете погодувати восьминога? — спокійно перебив її Ерісон, простягаючи контейнер.

— Так… дякую, — раптом усміхнулася вона.

— Я поки поговорю з детективом. А ви… поговоріть із ним, — тихо додав він, торкнувшись її плеча.

###

— Ця жінка просто божевільна! — важко зітхнув Робінсон, гепнувши за стіл? де все ще лежали три світлини. 

Піт Пресвуд. Тіна Тарт. І її донька. 

— Мабуть? ви маєте рацію, — всміхнувся сумно психотерапевт. 

Робінсон гучно пирхнув і підхопивши до рук світлину з Пітом Пресвудом, знову вдивися в обличчя покійника. 

— Ви не помічаєте схожості? — спитав Ерісон, підкладаючи поруч фото дівчинки.

— Ви хочете сказати…

— Так. Це його донька. Його продовження.

— То… може, він справді живий? Може, варто провести ексгумацію?

— Ні. Піт Пресвуд давно мертвий.

Пауза.

— Але… в певному сенсі Тіна має рацію. Стверджуючи, що Піт досі живий. 

Ерісон поклав світлину доньки Тіни на стіл, і взяв світлину з жінкою. Чим довше він дивився на її фото, тим чіткіше бачив мацаки у неї замість рук. Тим більше бачив у ній силу хижака, який отримував насолоду від страждань жертви. 

— Це зробила вона, — тихо сказав він. — Жертва, яка стала хижаком. Сильнішим за свого кривдника. Їй сподобалося вбивати його… Тому вона захотіла зробити це знову.

Піт Пресвуд заслужив на це…Піт Пресвуд помре так, як я оберу.

— Ерісоне… ви справді думаєте, що мати здатна на таке?

Кутики губ чоловіка повільно піднялися.

— Це був Піт Пресвуд.

###

Коли вони повернулися, Тіна все ще стояла біля акваріума.

— Ви бачите його? — тихо запитав Ерісон.

— Так… — відповіла вона, торкаючись скла. — Я бачу Піта Пресвуда.

Пауза.

— Але якщо дивитися глибше…

Її голос став майже спокійним.

— …я бачу восьминога.

Ерісон ледь нахилив голову.

— А якщо дивитися ще глибше… ви бачите там себе?

Кілька секунд Тіна мовчала, не відводячи погляду від темної води.

— Так… — нарешті відповіла вона.

Пауза.

Її губи ледь здригнулися в усмішці.

— Але я жертва, а не кат.

Вона провела пальцями по склу, ніби повторюючи рух щупальця.

— А Піт Пресвуд… заслужив на це.

Ще одна коротка пауза.

Майже пошепки:

— Він помре так, як я оберу.

###