Маю надзвичайно складне завдання: розгадати страшну таємницю зникнення наших розвідників. До тієї клятої зорі на окраїні Галактики ми засилали вже три дослідницькі експедиції, але жодна так і не повернулася.
Напевно той світ населяють настільки пильні та хижі істоти, що їм завиграшки вирахувати й знищити наших відважних агентів. Однак у мене все має вдатися, адже я досконало вивчив найсучасніші методи шпигування.
І коли я вивідаю необхідну інформацію й прилечу додому, мене удостоять аудієнції самої Матері-цариці та муміфікують для демонстрації наступним поколінням.
У передчутті майбутнього тріумфу я завзято клацаю мандибулами.
***
Вихід із підпростору — важке випробування міцності корабля та організму пілота. Проте довго вилежуватися у спальному кублі не дозволяє обов’язок.
Сканую планетну систему для виявлення втрачених зорельотів.
Нічого не знаходжу. Напевно вони зруйновані аборигенами.
Зате помічаю біля однієї з планет примітивні орбітальні апарати.
Виходить, що космічні технології місцевих мешканців перебувають на низькому рівні. Тоді, як вони змогли знищити моїх колег-розвідників?
Вивчаю загадкову цивілізацію з космосу. Та питань постає в рази більше, ніж відповідей. Це настільки неймовірне суспільство, що у них немає Матері-цариці та чіткої ієрархічної структури, а більшість тубільців придатні до розмноження.
Їхні самці, самки та діти живуть разом й витрачають багато часу на спілкування між собою. Напевно тому і відстають від нас у науці й техніці.
Щоб ґрунтовно вивчити чужий соціум вирішую здійснити особистий контакт. Для цього доведеться гарненько замаскуватися та скористатися десантною капсулою.
Вибираю такий образ для перевтілення, що викличе найбільшу симпатію.
Дорощую потрібне для місії тіло, синтезую одяг та аксесуари.
***
Де би я не з’являвся, мене оточують дітлахи й привітно всміхаються!
Ось і зараз дівчинка з кумедним кирпатим носиком обережно смикає за полу мого червоного каптану, привертаючи до себе увагу, поки її друзі гуртуються довкола.
— Санто, я тебе так люблю! Залишайся з нами назавжди!
Задумливо погладжую довгу білу бороду. Не повертатися ж мені до Матері-цариці, щоб стати ще одним експонатом-опудалом у колекції наївних героїв-трудяг? Тепер я розумію ціну звитяжних перемог вінценосного клану і відмовляюся її платити.
— Хо-хо-хо! Дітки, а хочете справжнє диво?
— Так! — дзвінким хором кричать присутні.
Я підвожу погляд у небо, на якому виблискують зорі.
— Дивіться! — вказую на те місце, де перебуває в космосі мій корабель, і посилаю команду на… самознищення.
Невдовзі яскравий спалах прикрашає височінь.
— Веселого Різдва та щасливого Нового року!
Добрий день!
Як на мене кращим мотиватором для героя було б удостоєння кохання із самою Матір’ю-царицею (ем, це ж не буде інцестом для цих іншопланетян чи це страшна таємниця, захована під словом “аудієнція”?).
Щоправда, тоді може герой і не надумав би залишитися на Землі )
Удачі на конкурсі!
Хм, гаразд. Для вдумливих читачів розкрию таємницю тієї аудієнції. То не акт кохання (у трудяг немає розвинутих для такого делікатного діла органів 🙂 ), а процес ритуального поїдання Матір’ю-царицею серця підданого. Таким чином герой стає плоттю вінценосної правительки, тобто одним з нею цілим, що є найвищою честю. 🙂
Дякую за розкриття! Думав, що герой – трутень, а він виявляється зовсім не трутень.
До речі, ви вірно зауважили в міркуваннях героя, як наші самці та самки починають спілкуватися, то багато часу уходе на виховання наступного покоління, а на власний розвиток уже того часу, справді, зась )
Дякую за цікавезну історію!
Най щастить Вам на конкурсі!
І вам всього найкращого, дорогий Прокрастинаторе!
Творчої наснаги та удачі!
А якщо колись зустрінете Санту, або дивакуватого чоловіка, який задивляється на зорі, виявляє неабиякі знання в астрономії чи показує неймовірні фокуси – не перевіряйте у нього наявність замаскованих мандибул… 🙂 Краще пригостіть чимось солодким та відпустіть з миром. Якщо він вирішить, що прийшов час – то і сам у всьому зізнається. Можливо без гучної прес-конференції. А так, по-тихому, за допомогою короткого оповідання, щоб перевірити реакцію людей на нього… 😉
Це було чудово! Порадували 😀
Дякую за відгук! Радий, що зміг вас потішити!
Сюжет майстерно укладений у лаконічну структуру! Автор постарався
Щиро вдячний за коментар! Автор дійсно старався. 🙂
Вау! Шикарний сюжет, дякую за чудовий твір) було б цікаво, якби це оповідання перетворилось у більшу історію
Дуже дякую за коментар!
Вітаю, авторе!
Цікава задумка. Звісно, в такий обсяг вкласти повноцінний злам героя важкувато, але його якраз і бракує) В іншому – гарна історія.
Успіхів та наснаги!
Дорогий Фантоме! Гречно дякую за відгук!
Ви праві, вкласти в 365 слів новорічний настрій + трішки про світло, оригінальний сюжет, цікаву загадку, яка б рухала дію, а в фіналі неочікувано розкривалася, та ще й створити яскравого персонажа, який плавно (як людина, а не чудернацький чужопланетянин) змінює своє світобачення – важкувато! 🙂
Вітаю, Авторе!
Дякую за гарний настрій) На початку подумалося, що дурний той розвідник зі своїми мріями, але після фіналу беру свої слова назад 🙂
Тільки от після свят хлопові треба скидати жупана і якось обживатись у нашому світі. Ви ж не лишайте його тут самого 🙂
Успіхів на конкурсі!
Дякую за коментар, шановна Helga!
Гадаю, що той хлопчина має знайти собі добру роботу та гарну дівчину. Можливо і власних діточок завести! А ще він з корабля дещо корисне прихопив, при біді може згодитися…
А вам бажаю побільше світла віри й надії у Новому році! І удачі на конкурсі теж! 🙂