17 Грудня, 2025

Брама з бетону й сталі

Не всім відомо, що в Парку ім. Чекмана в Хмельницькому — в потойбічному віддзеркаленні того місця, де раніше тримали ведмедя — живе демон.

Нюся про це знає і щороку дбає, щоб він не прорвався в наш світ. Для цього вона шукає світло. Збирає вогники поміж кіосків з вафлями, в кав’ярні біля річки, на клумбі, де сплять сакури, в кабінах оглядового колеса, під величезною старою вербою — всюди, де комусь було хороше, де лунав сміх, де люди ділилися теплом. Відтак несе свої знахідки до Брами й запечатує її. Звичайно, робити це потрібно з Того Боку. Але Нюся не боїться: її захищає сама Ніч.

У Ночі багато обраниць, і всі вони, кожна на свій лад, борються з нечистю. Та завжди плодиться в безлисту пору й нахабніє в найтемніший час, коли кволе сонце не здатне їй протистояти. Нюся відповідає за парк Чекмана, але є інші Брами, інші просякнуті стражданням місця, що породжують демонів. Вона ставиться до своєї роботи дуже сумлінно. А коли повертається додому на вулицю Паркову, що на тому березі Плоскої, з її пуховика сиплеться сяйливий пил — і батьки усміхаються уві сні.

Але з кожним роком запечатувати Браму дедалі важче. Світла бракує. Сили вичерпуються, віра тане, і навіть посеред гамірного різдвяного ярмарку раптом розумієш, що тонюсінька поволока святкового настрою рветься і тоне в гудінні генераторів. Торік Нюся знайшла п’ять вогників, а сьогодні, скільки не шукала, — лише два. Щоб запечатати Браму, потрібен ще хоч один.

Демон хихоче, аж тремтить голе гілля над головою. Нюся схлипує. Невже цього разу йому вдасться вирватися на волю?

Аж раптом вона чує чийсь плач. На дитячому майданчику, збудованому за ескізами загиблого воїна Андрія Черніцького, на гірці в формі павука заливається слізьми хлопчик, на цілих кілька років молодший за неї.

— Звідки ти взявся?

— Де мама? — скиглить він. — Де всі?

Бідолашний, мабуть, загубився, коли дорослі відволіклися, і провалився в прогалину між світами. Таке іноді трапляється в міжсезоння. Нюся витерла щоки. Зараз треба бути дорослою.

— Спускайся. Я тебе відведу до них.

— Я боюся.

— Не бійся. Я допоможу.

Хлоп’я вхопилося за простягнуту руку — і в «черевці» павука засяяло світло. Третій вогник! У Нюсі відлягло на серці.

Демон знову спіймав облизня: Брама з бетону й сталі прийняла вогники і пропустила двох дітей — але не його. Нечисть не вирветься принаймні ще рік.

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів. Те незгасиме світло

Брама з бетону й сталі: 14 коментарів

Залишити відповідь