16 Грудня, 2025

Джерело світла

– Різдвяна зірка за донат! – почулося збоку.

Вірунька потягнула мене за руку. Довелося зупинитися. А чорнявка з припорошеним снігом волоссям підійшла, усміхаючись. Привернула-таки увагу.

– З нею жодна світла людина не буде в темряві у Святвечір! Беріть, ця остання!

І дала зірку сестрі в руки. Нічого особливого – патичок із об’ємним ажурним пластиковим багатокутником, схожим на витинанку. Ех, доведеться взяти. Не відбирати ж у шестирічки.

– Для кого збираєте? – цікавлюся.

Почувши номер бригади, де воює мій дядько, дістаю з кишені дві сотні. Малу за руку – і додому. Вперше за три роки тато на свята у відпустці, а мама – не на чергуванні у військовому шпиталі.

***

Світло вимкнули вже під кінець вечері. Тато зітхнув і встав під’єднати до павера гірлянду. Вірунька чкурнула з-за столу в нашу кімнату, а мама взялася пробирати на столі, аби там стало місця для узвару та миски з пампухами. Їх не клали на початку, щоб мала не вередувала за їдою.

– Ур-р-ра-а-а-а! – почулися з кімнати, а за мить я побачила на холодильнику відблиск. Потім до кухні увійшла Вірунька, гордо несучи перед собою нещодавно куплену зірку. Тепле світло яскраво горіло в її осерді, трішки слабнучи лише на візерунках по краях.

– Цікава штука, – подався вперед тато. – А де в ній батарейки?

– Вона чарівна! – мала з обурення аж упустила зірку на стіл.

Я простягнула руку. Було страшно. Наче ця дивна штука покаже про мене все. Сльози в подушку, трилер – під нею. Розчарування в погляді вчительки укрмови, бо я більше не пишу казок…

Але зірка засяяла від мого дотику. Не так яскраво, як у Віруньки, на промінцях світло майже зникало. Я полегшено зітхнула.

Передаючи її татові, думала, що ось зараз нас засліпить. Але в його руках вона майже згасла – ясніла лише жарина в осерді. А під здивований Вірунчин окрик естафета перейшла до мами. З тим же результатом.

– Певно, ця магія не зі всіма працює, – тато ніяково усміхнувся і повернув цяцьку малій. На кухні знову стало світло.

– Вона сказала, що кожна світла!… – защебетала сестра.

– А нумо колядувати! – я тут же перебила її, дістаючи з кишені худі смартфон і шукаючи у плейлисті трек.

Коли Вірунька першою заспівала, мені відлягло від серця. Я потім їй усе поясню. Що тато з мамою вже дуже давно майже все своє світло віддають іншим.

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів. Те незгасиме світло

About The Author

Якщо вигадувати, то світло - темряви і в житті вистачає.

Джерело світла: 16 коментарів

Залишити відповідь