«Ну ось і все, – подумала Марічка, видряпуючи іржавим цвяхом на стіні чергову рисочку. – Скінчився рік. І життя моє скінчилося. Останній похмурий день. На світанку мене розстріляють».
Триста шістдесят п’ять рисочок на бетонній стіні. Рік ув’язнення за злочин, якого вона не скоювала. Лише рік було відведено адвокатам на пошуки доказів її невинуватості. Але хто їх шукав? Державні адвокати за ті гроші, що їм платять, навіть теку з її справою зі столу не витягнуть, не те що її з в’язниці.
Марічка сповзла на брудну холодну підлогу, натягнула погризану мишами кофту на спину та на одне плече й заплющила очі.
***
Минулого грудня напередодні новорічних свят студенти-першокурсники веселилися у кав’ярні «Чотири троянди». Марічка чекала на коханого і вже трошки засумувала, допиваючи третю чашку какао. Андрій забіг з морозу, тримаючи в руках паперовий пакунок.
– Ось, кохана! – вигукнув він. – Знайшов! Саме таку, як ти хотіла.
Хлопець розгорнув подарунок і накинув Марічці на плечі легку, проте дуже теплу кофтинку, сплетену з вовни золотистих ельфійських овець. Тендітні вівці розміром з домашню кішку мали довгу й ніжну вовну. Ельфійки вручну вичесували її та на старовинних прялках створювали найтоншу пряжу на світі.
Звісно, такий подарунок був неймовірно дорогим. Марічка зойкнула та на радощах підхопилася, обійняла коханого так міцно, як тільки могла. Загорнулася у цю красу, і Андрійко закружляв її в танку.
***
Вранці тридцять першого грудня двері її кімнати в гуртожитку вибили. Поки Марічка перелякано зістрибнула з ліжка, до кімнати зайшли троє орків та маленький гном у чорному кителі. Він тримався так, що було одразу зрозуміло, хто тут головний. Один з орків підчепив брудною лапою ту саму кофтинку. «А ось і доказ», – прогарчав він.
Марічка оніміла від жаху.
– Так-так, – писклявим голосом вичавив гном. – Отже, крадемо. І не ховаємось навіть. Угум.
– Хто краде? Що… відбувається? – ледве промовила дівчина.
Очі гнома сяйнули червоним, ніби вогонь блимнув.
– Ще відпиратимешся? Дівко, слухай сюди! Тебе засуджено за викрадення Золотого руна з палацу нашого короля! З цього руна ти насмілилася зробити собі одежину, тварино! Що ж… Король милостивий. Саме в ній тебе і розстріляють. Заберіть її!
***
«Перше січня. День моєї смерті», – прокинувшись, подумала Марічка.
Раптом двері камери розчахнулися. Зайшов Андрій, підхопив кохану на руки та виніс на свіже повітря.
– Андрієчку, я вже померла? – дівчина не йняла віри.
– Кохана, цей рік високосний! Король мусив оголосити амністію! Сьогодні все ще 31 грудня і ти вільна!
Дуже цікава історія. У вас вийшло вкласти багато інформації в цю мініатюру!
Я зробила висновок, що дівчині Андрія треба кидати й швидко! Неоднозначний кавалер)
Невже він не відвідував її весь рік, що вона була у вʼязниці?
І ще момент підмітила: «…Король милостивий. Саме в ній тебе і розстріляють.» — та як ще ж можна стріляти в святе Золоте Руно?) треба забрати та повернути королю!
Дякую за коментар!
Трохи пояснень є в іншому моєму коментарі. Кофта до Руна взагалі не мала жодного відношення. Треба було просто когось призначити винним. А Андрія тупо не пускали до коханої.
Дійсно, почитала, тепер все виглядає зрозумілішим! Дякую)
Ще назріло питання, поки читала коментарі
А якщо це «тоталітарна країна» і все вирішує король, то чи будуть там взагалі державні адвокати? Мені здається, що в таких історіях, зазвичай, реально всі рішення приймає король і ніхто не сперечається тут. Може я помиляюсь
Вибачайте, бо виглядає так, ніби я вирішила до колупатися до вас .
Але то насправді лише цікавість та жага до бета рідингу)
Оповідання класне, провокує обговорення )
Звісно, обговорення – то завжди добре. Бо коли нецікаво, то й обговорювати нема чого.
Адвокати є, але на те вони й державні, щоб служити “державі”, тобто в даному випадку королю. Від них користі невинним, як жабі від підкови.
Прийнято
Тепер ви задовольнинили мою цікавість повністю
Успіхів вам на конкурсі і поза ним!
Ага… Дякую. *дістаю нотатник і записую*:
– не приймати подарунки від чоловіків, щоб не гнити рік у в’язниці
А якщо чесно, мотивація Андрія не зрозуміла – де він ту кофтинку взяв? Чому подарував? Вкрав? Хотів підставити?
Авторе, хочу відповідей!
Вітаю, Ташо! Дякую за коментар.
Насправді все мало бути значно простіше: у тоталітарній державі прав ні в кого нема, окрім наближених до короля. Андрій нічого не крав, чесно купив подарунок у ельфійок. Хтось сп… поцупив руно в короля, винним призначили першого-ліпшого (в даному випадку – першу-ліпшу, тобто Марічку, бо в неї кофта була схожого кольору). Андрій не міг відвідати кохану раніше, бо його тупо не пускали до неї. Амністія раз на чотири роки – це щоб дати народу випустити пару. Типу “царь хароший – боярє плохіє”. Марічці пощастило, що її саме того року звинуватили. Було б роком пізніше – все.
Он як ви хвацько закрутили… Тепер все стало на свої місця.
Дякую! На жаль, у 366-ти словах того всього не розповіси.
Знову це Мурмурандо грається у слідчого… Люльку розпали і подумай! Це ж елементарно!
Якщо скористатись дедуктивним методом, то виходить, що Андрій і підставив свою Марічку краденою річчю, здав кохану мусорам, цілий рік розважався з довгоногими ельфійками, а як набридло – “визволив” наївну дівчину, бо високосні роки (а значить і амністія) прораховані наперед і всі злочинці в тому світі їх чекають (адже покарання мінімальне – рік на кічі).
Отже, треба менше пити “какао” з однокурсницями, а більше вчитись!
Ааааааа, Астрономе! Розкрили все. Нічого від вас не приховаєш!
Як же все виявляється, елементарно… Щиро дякую, Астрономе! Піду вип’ю “какао”. Ой, тобто вчитися!
Цікаво, але забагато чого залишилося нез’ясованим:
– де Андрій знайшов кофтину?
– чи справді ця кофтина була із Золотого руна палацу їхнього короля?
– якщо була з палацу, то чи знав про це Андрій?
– чи знав Андрій ще рік тому, що Марічку все одно амністують?
– чому Андрія рік не пускали провідувати Марічку чи він сам не хтів?
Вітаю, Мурмурандо! Дякую за розлогий коментар. Можливо, ви маєте рацію, але це ж мініатюра! Як туди все запхати? В мене вийшло рівно 366 слів за версією сайту.