Разом

     Третій день у лікарняному ліжку, а він усе не міг зрозуміти що то за істота сиділа на підвіконні по його бік вікна, – так само вже третій день, – хилитала босими ступнями, порослими шерстю, а часом звішувалася вниз головою, чіплялася пальцями ніг за віконну ручку, як та мавпа, й притримувала рукою шапку – з трьома помпонами, у кольорову смужку, та чомусь обмотану маскувальною сіткою.
Являлася істота лише коли чоловік лишався в палаті сам. Він уже всю бороду собі розчухав – все не міг збагнути як вона тут опинялася і куди зникала, а спитати соромився. На третій день вона сама до нього заговорила: запитала як його звуть, звісилася головою донизу й захихотіла. Чоловік відкрив рота, але не відповів. Тоді вона поцікавилася що він тут робить. Він хотів запитати у неї те саме, але ввічливо стримався й відповів:
– Контузія і баротравма. КАБ на голову – отакий-от подарунок на Різдво. Добре, що не прямо в бліндаж. А можна запитати… даруйте, звичайно… я вже третій день ламаю голову, і маю лише одну здогадку: ви часом не дух Різдва?
– Здогадливий, – всміхнулася істота своїми гостренькими зубами.
– А чому я вас бачу?
– Бо захотів побачити.
– А інші?
– У кожного своє.
Чоловік замислено почухав бороду й промовив:
– Даруйте, що не представився. Я просто останнім часом став забувати своє ім’я. І ось зараз… на язику крутиться, але…
– Нічого, друже, я тобі нагадуватиму.
– Дуже дякую. Але ж я не назвався, – ні справжнім, ні позивним, – як же ви тоді…
– Я ж дух Різдва, дурбелику, – захихотіла істота, схожа на циркове мавпеня в трико, і звісилася донизу. – Час чудес чекає. Ч-ч-ч-ч-ч-чекає. – Відстріляв дух. – Забудь турботи і печалі – вони для дурнів і зануд, і каже це не словоблуд. – Він так захопився, що шапка з голови злетіла, відкривши його зморщений лисий пагорб, оточений ліском темної шерсті. Це враз його заспокоїло, немов він такого не очікував. Дух обтрусив шапку, насунув назад і додав:
– Дух Різдва – це лише «позивний». А моє справжнє ім’я… Будеш сміятися, та я теж його не пам’ятаю – як давно це було…
– Брати по нещастю, виходить, – всміхнувся чоловік.
– Допоможемо одне одному, – промовила істота, потираючи волохаті ручки. – А що не пригадаємо, те вигадаємо… Цього року я буду біля тебе на один день більше – пощастило… нам. А наступного забудемо усі турботи і печалі. Пам’ятай одне – разом зможемо.