Квіти, смерть і роботи

Божевільний викотився під ноги, щойно Риць роззявив рота на крученик.

О, який же то був крученик! Найкращий на цьому поверсі, найсвіжіший та найсмачніший! Перший після відкриття лотка, гарячий та повитий парою, рум’яний у рожевому кольорі світанкових ламп. Омріяний за довгу нічну зміну, виплеканий у думках, уявлений з усіх боків. Риць ковтав слину, передсмакуючи хрустку скоринку з водоростей, ніжну бобову пасту та пряний горіховий соус. А у середині — те що зробило лоток дядька Ву найвідомішим у районі — маленькі, але справжні грибочки! Риць заплющив очі, уявляючи як пружно вони луснуть під зубами, як соковито бризнуть на язик, як вибухне на яснах присмак оцту.

І саме у цю мить щось штовхнуло його під коліна, щелепи марно клацнули повітрям, а крученик вислизнув з серветкової обгортки, та гепнувся у багнюку, яку роками торкалися лише брудні робочі чоботи. Здається, багнюка сито чавкнула та вдячно чвакнула.

— Дивися! — заголосили знизу, і Риць перевів погляд на винуватця.

Молодий хлопець, блідий, як тунельні гриби, лише мокрий рот червоний від розмазаної помади та на вилиці переливається татуювання лазурної квітки. Зачіска скуйовджена, наче її об стіну натирали, але кілька годин тому вона була модною та доглянутою. Та й одяг не дешевий, значно кращий за місцеві однострої. Але рясний піт на чолі, витріщені очі, зіниці як крапочки. Дрижить, наче сарай у космопорті, кволі руки ледь ворушаться, слина вилітає швидше за слова — ну точно, накидався чимось та марить.

— Ти ж бачиш? — настирливо питав хлопець. Він чіплявся за Риця цупко, наче цуцик за мамку. — Ти маєш! Ти ж наш!

Ось так Риця Вайка давно не ображали. Щоб якийсь наркоман, що світу білого не бачить, за свого приймав порядного громадянина та шановного детектива поліції? Ні, звісно ж, знаходилися мрійники, що сподівалися лестощами чи панібратством полегшити свою долю під час розслідувань. Але цього хлопця Риць бачив уперше, жодної справи з наркотиками він не вів, та й ззовні на модника не тягнув. Не вважати ж за схожість синю пляму на вилиці — то вчора у темряві не в той бік коридору ступив, тож куток нагадав про себе синцем.

Хлопець зайшовся страшним кашлем, хрипким та вологим, він клекотів як водоспад з прорваної труби та пирхав чимось світлим, як зламаний вогнегасник піною. А тоді знов намагався щось підняти до рицева обличчя, але дотягувався лише до пояса.

— Глянь, — ледве чутно шепотів він, і Риць раптом зрозумів, що по щоках хлопця розмазана зовсім не помада. — Що там? Скажи мені! Скажи! Ска…

Він подавився останнім словом, а тоді пальці ослабли, і хлопець повалився ниць, наче рекламна надувна фігура, в якої вимкнули помпу. Ще й виплюнув на прощання калюжу прямо Рицю на улюблені черевики. І якось одразу було зрозуміло, що першу допомогу йому надавати запізно, але Риць все одно повернувся ліворуч.

— Беллонько! — гукнув він. — Реанімацію?

Все трапилося доволі швидко. Риць вважався досвідченим копом, але він звик покладатися на синтетичну напарницю. До того ж зараз його думки були більше зайняти скорботою по крученику, ніж турботою про чергового вуличного вар’ята. А ось чому Белла не встигла зреагувати? Та чому вона досі стоїть та нічого не робить?

— Беллонько? — повторив він, та вказав пальцем униз. — Що це таке?

Белла наблизилася та елегантно присіла навпочіпки, притримуючи вузьку офісну спідницю. Сьогодні вона обрала вигляд строгої вчительки — з гладким темним пучком, непотрібними андроїду окулярами та планшетом у руці.

— Кров, слиз, та пелюстка, — доповіла вона, коли оглянула калюжу та підвелася.

«Вчителька математики, — подумав Риць. — Відповіді дає точні, та буквальні, тобто цілком даремні».

— Тут людина померла, — нагадав він. Нехай дурна чи залежна, але ж людина. — Чому ти не допомогла?

— Еталь Зорофф, дев’ятнадцять років, — механічним голосом зачитала Белла. — Сьомий ярус, мідна позначка, заборона андроїдам торкатися, вимога не звертати уваги на легкі порушення міського законодавства чи суспільного спокою, допоки це не несе загрози життю інших людей. Вам загрози не було, пане Риць, а медиків я вже викликала.

— Сьомий ярус? — простогнав Риць. Він вже уявляв, скільки клопоту отримає завтра з самого ранку. — От не міг він комусь іншому зіпсувати вечерю?!

— Зараз шоста ранку. — Белла поправила окуляри на бездоганному носику. — Формально, то був ваш сніданок.

— Сніданок, — пробурчав Риць, — то перша їжа після того, як прокинувся. А остання їжа перед сном називається вечерею!

— По-перше, навряд чи вам вдасться поспати, щойно повідомлення про смерть пана Зороффа потрапить у добове зведення чи тим паче у новини. А по-друге, вчора ви нехтували харчами.

— Я залишав місце під крученик, та нагулював апетит, — скорботно зітхнув Риць, та поліз у кишеню за цукеркою екстреної допомоги.

— Дядько Ву працюватиме ще пів години на тому ж місці, — нагадала Белла.

— Але перший крученик дня вже змарнований, — підсумував Риць та сунув цукерку до рота. — Тож, кажеш, цього мерця на нас повісять?

— Ймовірність вісімдесят дев’ять відсотків, — погодилася Белла. — У реєстрі немає запитів від поліції сьомого ярусу щодо схожих смертей, але пелюстки квітів були присутні у кількох трупів нашого району.

— Пелюстки? — щиро здивувався Риць. — Звідки у нас живі квіти?

— Лабораторія не проводила досліди, — відрапортувала Белла. — Створити запит та надати йому високий пріоритет?

— Зачекай, допоки нас не призначать на цю справу, — відмахнувся Риць. — Все, я бачу медиків. Нехай вони тут прибираються, а я спати, поки шеф не почув новини.

Додому Риць не пішов, обрав найближчий готель між відділком та місцем пригоди, заселився та одразу впав у ліжко. Встиг перехопити лише півтори годинки, а тоді його видзвонили та зажадали якнайшвидше побачити у шефа. Риць відбрехався довгою дорогою та замовив потрійний сніданок у номер.

— Один за сьогодні, — мугикав він, накладаючи арахісове масло ложкою на білковий тост. — Один за вечерю, — наспівував він, заливаючи кахву соєвим молоком. — Та один за вчорашній обід.

Розважальне шоу на екрані демонструвало чергову планету, ідеальну для відпусткового круїзу. Райський куточок був повністю покритий водою, а суходолом виступали цілі поля білих квітів, по яких пробігали хвилі кольорів. Ось промайнула рожева смуга, ось розпливлася блакитна пляма, а ось розсипалися жовті цяточки, наче наповнювач з драного крісла-мішка. А над безкраїм простором мерехтять десятки веселок — перетікають одна в одну, то змішуються у широкий шлях через усе небо, то розпадаються на дрібні ниточки, як задавнена тканина в утилізаторі.

— Ось туди я будь-коли можу поїхати, — запевняв себе Риць. — От щойно заманеться, так і поїду пірнати у пелюстки. Я поважна персона, з солідним рахунком та купою вільного часу. П’ять хвилин мого часу коштують дорожче вашого годинника, тож не кваптеся, лічильник крутиться. Я потрібний вам консультант, єдиний у цій галузі, і це ви прийшли до мене…

Він примружився, щоб аутотренінг швидше подіяв. Так, сьогодні йому потрібно почувати себе не босотою з третього ярусу, та не голотою з другого. Сьогодні він рідкісний спеціаліст, який піднявся аж до сьомого ярусу, тож може на рівних розмовляти з тамтешніми мешканцями.

— Я настільки крутий, що можу вдягатися у що завгодно, — заявив Риць своєму близнюку у дзеркалі, розпатлав волосся та до половини розстібнув куртку над робочим комбінезоном. Трошки подумав, та ще зав’язав посадову стрічку як краватку на босу шию. Тепер збляклий синець на вилиці не хоронився ніяково, а здавався почесною відзнакою.

— Емісара від родини Зорофф чекають за три хвилини, — доповіла Белла, як зустріла у коридорі. — У вас ще є час передумати та причесатися.

Сама вона теж причепурилася до ляльковості. Біляві коси, коротка пишна спідниця, високі чоботи зі шнурками, блискучі стрічки та мереживна оксамитка.

— Знову зображуєш гру для дорослих? — нахмурився Риць. — Минулого разу були панчохи.

— Цього разу сукня темна, а не цукеркова, — поправила Белла. — Це з іншої гри, пекельна покоївка, бачите рукавички чорні?

— Гадаєш, хтось зверне увагу? — пхикнув Риць.

— Чоловіки, — в тон йому пхикнула вона. — Ми домовилися про парні костюми з андроїдом Зороффів.

— Мені ніколи не зрозуміти ваші синтетичні розваги, — знизав плечима Риць та стукнув у двері шефова кабінету.

За три хвилини він трохи не передумав: стоячи поруч андроїди виглядали парою статуеток з реклами весілля. Тендітна покоївка та статний маршалок у фраку та парчевому жилеті з шовковою краваткою. А за торт виступала емісарка — таку пишну жіночку Риць бачив вперше, а вона ще й додала рюшиків усюди, де не було бантиків. І все це багатство колихалося від кожного подиху, як дріжджове желе, прикрашене квітами з мастики.

Риць пропустив повз вуха її ім’я, бо переймався питанням, яке нарешті випалив уголос:

— Вони ж пластикові?

— Як можна?! — обурилася жіночка. — Це справжні клони білих квітів Красмера!

— Красмер — це планета народу ахана, — прошепотіла Рицю у вухо Белла. — Відкрита років десять тому, тренд цього сезону.

— Унікальні вироби! — репетувала жіночка. — Виготовлено лише п’ятдесят штук! Спеціально для родини Зорофф!

— А ахана це?.. — майже беззвучно запитав Риць, якому завжди не вистачало часу цікавитися нововідкритими расами.

— Люди-метелики з планети квітів та веселок.

— О! — зрадів Риць. — Це я зрозумів! Я її сьогодні в ранковому шоу бачив!

— Детектив Вайко! — прошипів шеф. — Трохи робочого настрою, будь ласка!

Під презирливим поглядом емісарки Риць сів рівно, підтягнув до себе планшет, який та випустила з пухлих ручок, та професійним голосом запитав:

— Отже, чому ви вирішили звернутися саме у наш відділок?

Емісарка склала губи курячою гузкою та уп’ялася пронизливо у шефа.

— Ми узгодили, що подробиці повідомлять лише одній людині, — пояснив той, підводячись. — Тож заради секретності я вас залишу. Риць, поводься чемно.

— Ото можна було не нагадувати, — промурмотів Риць та гостинно посміхнувся емісарці. — То що трапилося?

— Всі детективи сьомого ярусу співпрацюють з владними кланами, — озвучила вона очевидний факт. — А ми воліли б зберегти у таємниці обставини смерті панича Еталя.

— Чутки. Зрозумів. — Риць перейшов у робочий режим перекидання короткими питаннями та відповідями, наче м’ячиком у пінг-понгу. — Тож ніякого розтину чи клінічних досліджень?

— Так, офіційно це буде приступ астми через незвичний склад повітря. Панич не впорався з екзотикою своїх мандрів, бо обрав подорож униз, а не в космос.

— Дійсно. Екзотика без запобіжних щеплень може вбити. Чи він один такий невдаха?

— Ми не чули про інших. Але відомо, що панич Еталь часто мандрував з друзями. Т’єн, перелік осіб.

— Белло, чи хтось з них ще й досі тут?

— Пошук по обличчях розпочато. — Белла вклонилася майже одночасно з маршалком Т’єном. — Недостатній рівень допуску. Позначки: руді, мідні, бронзова.

— Легко не буде, — зітхнув Риць. — Тож що ще ви можете мені неофіційно розповісти?

— Еталя труїли, — впевнено сказала емісарка. — Неодноразово, впродовж кількох тижнів. Десь на нижніх ярусах, бо вдома оточення контрольоване.

— Екзотичні страви з водоростей та штучного м’яса?

— Ні, харчове отруєння від вашого їдла лікується однією пігулкою.

— Перед смертю він виглядав обдовбаним. Стимулятори?

— Так, це можливо. На канікулах не проходять тестів на допінг. Він здавався закоханим, тож його відлукам з дому не заважали.

Риць вкотре вразився різниці у тлумаченнях. Там де він бачив наркомана під речовиною, ця жіночка-тістечко бачила закоханість. Можливо так на людей діє справжня їжа?

— А він не казав, у кого закохався? — спитав Риць для галочки.

— Мабуть, в танцівницю з ахана, — мрійливо зітхнула емісарка. — Він щотижня їздив на балет про перший контакт наших цивілізацій. Кажуть, то чарівне видовище!

— То може ті ахана отруйні для людей? — цілком логічно, на його погляд, припустив Риць. — Шкідливі поцілунки, небезпечні контакти, ну ви розумієте…

— Ні! — Під поглядом емісарки Риць раптово відчув себе негідним слимаком. — Якби ахана були отруйні, їм би й на парсек не дозволили сюди наблизитися! А вони не лише торгують, а ще й виступають на найбільшій сцені!

— А чим торгують?

— Барвниками, — відповів Т’єн приємним баритоном. — Їхня планета бідна на копалини, але багата на кольори квітів. Найбільший попит зараз на райдужний барвник для татуювань, що змінює колір залежно від емоцій носія.

— О! — згадав Риць. — Так, я бачив у панича тату на обличчі. Що означає синій колір?

— Можливі індивідуальні відхилення, але статистично це збудження.

— Точний відтінок, Белло?

— Яскраво-лазурний, детективе.

— Ймовірно, це сильне збудження, — припустив Т’єн.

— Таке сильне, підхопив Риць, — що хлопець буквально захлинувся слиною та блював пелюстками.

— Можливо, це якийсь місцевий афродизіак? — ніяковіючи спитала емісарка.

— З квітами? — не повірив Риць. — Белло, коли востаннє ми бачили у рапортах згадки про квіти?

— Двадцять дев’ять випадків за останні шість тижнів, — моргнувши доповіла Белла.

— Що? Справжні квіти?

— Так. Поруч з тілами волоцюг знаходили білі квіти Красмера. Лабораторія підтвердила збіг десяти ДНК-маркерів.

Риць демонстративно порахував квіти на емісарці — він ворушив губами та хіба що пальцем не тицяв у кожну.

— Белло, знайдена кількість?

Белла присіла у кніксені.

— Понад сімдесят пелюсток різного ступеню розвитку.

— Стільки з неба не впаде…

— Різний ступінь розвитку, — нагадала емісарка. — Можливо, хтось виніс брак з лабораторії. Адже замовникам потрібні лише ідеальні квіти!

— Так-так, — покивав Риць. — Хтось вкрав з лабораторії бак невдалих спроб та нагодував ними тридцять безхатьків. А найсмачнішу квітку запхав у рота хлопцю саме з тієї родини, яка замовлення зробила.

— На що ви натякаєте? Що Еталь вкрав квіти з сімейного замовлення? А тоді приходив сюди, щоб ними поласувати, та ще й пригощав місцеве бидло?

— Панич Еталь забирав квіти, — раптом вимовив Т’єн. — Він казав, що збирається подарувати букет коханій.

Риць розплився у задоволеній посмішці.

— Мовчати, Т’єн! — вигукнула емісарка й підхопилася. Знов затремтіли бантики, заколихалися рюшики, здригнулася підлога. — Ми йдемо!

Риць чемно помахав рукою, коли вони забиралися з кабінету. А тоді хижо постукав по планшету, який обурена жінка згидувала чи забула забрати.

— Отже, мертві люди та живі квіти. Що ж їх поєднує, га, Беллонько? Навіщо руда молодь прийде сюди аж з сьомого ярусу?

— За екзотичною новинкою?

— Саме так. І це я не про крученики дядька Ву. Вони дізналися, спробували, їм сподобалося, тож повернулися. Отже, це не перша їх подорож, й це має бути не перша пелюстка. Белло, чи доступні тобі виклики швидкої?

— За шість тижнів п’ять прізвищ з переліку зафіксовані у звертаннях до служб допомоги. Жодної госпіталізації чи результатів аналізів.

— Так, прикривати свою дупу вони вміють. Але ти все одно перевір, може залишилося, на які адреси автівки…

— Вайко! — перебив його розлючений шеф, гримаючи дверима. — Я ж просив чемно!

— А що я не так зробив? — гримнув у відповідь Риць. — Поганого слова не мовив! Вона сама втекла, щоб не пробовкнутися!

— То що робитимеш? — миттєво заспокоївся шеф.

— Займуся самоосвітою, — скривився Риць. — Балет, квіти, метелики, культура вищого ярусу, щоб їм грець! Я б краще наркош у притулках обшукував би.

— Це Белла зробить, — махнув рукою шеф. — А от мистецтво має споживати людина.

— Я віддаю перевагу мистецтву на базарі поштовхатися та усі новини у переказі дізнатися.

— Мені байдуже, — підсумував шеф. — Але завтра вранці на моєму столі має бути рапорт, а ввечері я хочу знати людину, яка винна у смерті того Етана.

— Він Еталь.

— Та хоч святий Еван, мені потрібна голова на блюді! Навіть якщо зверху замнуть справу, я маю знати, хто паскудить на моїй території! Пішов!

Риць чесно сподівався уникнути знайомства з балетом. Він зв’язався з усіма знайомими пліткарями — усі вони знали про білі квіти, але жоден не чув нічогісінько про смертельний наркотик. Тобто або отруту принесли з верхніх ярусів, або виробник націлювався саме на еліту. І наукове обладнання для виробництва ніхто з запчастин не збирав.

Тож довелося наливати кухлик кахви та вивчати прибульців.

Ахана виставлялися пасторальною цивілізацією. Ростом нижче за людину вони мали тонкий тулуб, майже непомітну голову та гнучкі кінцівки, які більше нагадували вуса. І найголовніше — особливість, що спрацювала їхнім квитком до космічних подорожей — чотири крила, які переливалися усіма кольорами спектра. Складені, вони огортали ахана сукнею чи навіть каптуром. Тож не дивно, що основною статтею експорту були не нудні барвники, а врода його тубільців. Вони танцювали у балеті, позували художникам чи супроводжували багатіїв на статусні вечірки. У них закохувались, їм присвячували поеми, їх оспівували, ними зачаровувалися майже усі, хто їх бачив.

Риць сьорбнув ще кахви, перегорнув ще кілька фото — ні, навіть Белла здавалася йому гарнішою. Особливо у тому вбранні з панчохами… Він помотав головою та повернувся до культурної програми.

Балет складався зі спалахів барв — Красмер недарма звався планетою веселок. У русі чи танці ахана перетворювалися на вир світла, що метушився сценою, як мийники вікон під час корка у годину пік. Цікаво, вони дійсно змінюють колір чи це спецефекти? Довідник відповів, що половина спілкування ахана складалася зі створення на крилах барвистих візерунків: симбіотична водорість реагувала на емоційний стан носія зміною кольору.

Отже, експедиція прибула вивчити нову планету, а один хлопець на мигах порозумівся з місцевою дівчиною, і вони закохалися одне в одного. Дівчина подарувала білу квітку на знак своїх почуттів, а хлопець її проковтнув, щоб вберегти від корисливих дослідників.

Риць вважав, що краще б головний герой збирав гарем з різноколірних дівчат-метеликів, а не зомлівав від єдиного дотику до краєчка крила, нехай і чарівно забарвленого. Але історія крутилася довкола кохання, вірності та обіцянок бути на все життя єдиними. Коли плем’я ахана забрало дівчину додому, промайнула надія, що хлопець піде її визволяти з боєм, але швидко минула — він обрав страждати, скиглити та питати усіх довкола, де ж його кохана?

Повідомлення від Белли прийшло вчасно — від нудьги Риць трохи не почав співчувати акторові, який майже випромінював біль. Закуті за спиною крила мали позначати звичайну людину, але він так тремтів, що вони постійно намагалися вирватися. Хоча, можливо, ті яскраві сполохи позначали кохання, що рвалося з грудей — Риць не знався на символах ксеномистецтва, щоб без довідника судити, що мав на увазі автор.

З андроїдами було значно простіше — ти даєш їм завдання, вони його виконують на власний розсуд допоки не досягнуть успіху. Ось Белла обходила всі помешкання довкола того місця, де на Риця наскочив вмирущий Еталь. Хтось не відкривав, хтось не відповідав, але на третьому повторі пощастило нарешті натрапити на жінку, у якої була знайома, а у тої — кума, а у тієї — сусідка, яка знає, де винаймають кімнату дітлахи з фальшивими документами та товстими гаманцями.

Риць кинув останній погляд на екран, де герой чи то ридав, чи то кашляв у нижні крила чергового першого зустрічного, підхопив окуляри з запасною банкою пам’яті та попрямував на місце зустрічі. Навіть якщо зараз кімната буде пустою, там можуть знайтися звинувачувальні пелюстки чи навіть залишки виробництва або докази вживання. З цим, на відміну од балетних метафор, Риць уміє працювати.

Белла знов змінила образ. Тепер вона була у тонкій сукні з рукавами-кульками, яка струменіла додолу купою згорточок з-під золотого паску під грудями. Така ж золота стрічка утримувала на маківці високу зачіску з кучерів. А з-за спини виглядали краєчки крил з білого пір’я.

— Ти дізналася щось і не розповіла мені, — сторожко зауважив Риць.

— Кімната зараз зайнята. Талія Зелос, двадцять два роки, сьомий ярус, руда позначка. Два дні тому оплатила кімнату на три тижні, вчора замовляла доставку їжі, сьогодні зверталася до служби підтримки в пошуках сухого вина.

— Вона б ще щойно чавленого соку забажала, — пхикнув Риць. — Ми гратимемо у доброго та поганого копів?

— Коли ви не маєте ані хвосту з рогами, ані капелюха з сигарою, а окуляри роблять з вас невдаху-журналіста? Може вам краще давати взнаки, що ви галюцинація?

Ні, все ж синтетичне почуття гумору Риць не розумів. Але він досить давно працював з Беллою, аби не пручатися та не заважати їй отримувати ключ доступу, тихенько відкривати двері та повставати божою карою перед розхристаною дівчиною. Панночка була дуже схожа на свого бідолашного друга: кучеряве волосся розпатлане, біла сукня забризкана рожевим, тремтячі руки, шарлахове татуювання на ключицях, бліда шкіра, та погляд, спрямований в інші світи.

— Янголе! — вигукнула вона та закашлялася. — Ти нарешті прийшов відвести мене до мого судженого?

— Чи то не я? — втрутився Риць, але дівчата опалили його однаково роздратованими поглядами.

— Я все ще кашляю! — пхикнула панночка, витираючи губи хустинкою. — А коли я зустріну свою другу половинку, то хвороба зникне! Але сама я не можу, не можу, не можу! — Вона схопилася за голову та почала розхитуватися, як зламаний маятник. — Я дивлюся у сни та й дивлюся, але вони не можуть надати адреси, вони не підкажуть куди йти, тож я знову чекаю на янгола, який відведе мене туди, де на мене чекає моє справжнє кохання…

— Ти бачила його обличчя? — лагідно запитала Белла, обіймаючи дівчину за плечі.

— Та-а-к, — замріяно вимовила та. — Я точно знаю, як він виглядає, сни показали мені, але тепер потрібно його знайти! Щоб він прийняв моє кохання, скріпив наш зв’язок поцілунком, та ми жили разом вічно, щасливі та прекрасні…

— Сни? — вкрадливо муркнула Белла, аби витягти панночку з її фантастичних мрій, та притисла до боку, аби краще відчувати серцебиття та інші показники.

«Талія, — раптом пригадав Риць, — її ім’я Талія». Він роздивлявся збиту постіль, що займала майже всю площу кімнати. Здається на ній дійсно лише спали, хоча й доволі неспокійно. Ще з меблів були лише сейф-пуфик, екран на стіні, та санітарна кабіна.

— Це чарівні сни, — посміхнулася Талія. — Я б дивилася їх та дивилася. Від них у моєму серці розквітає кохання, я відчуваю, що можу літати, а довкола мене само повітря співає та мерехтить!

— А твій суджений? — знов нагадала Белла.

— О, він чекає! Він чекає, коли я прийду до нього та принесу йому найкращий цвіт своєї душі! Дивися, я майже склала букет!

Вона страшенно закашляла та виплюнула на підставлені долоні невеличкий бутон. Це мала б бути біла квітка з дуже знайомими пелюстками, але зараз вона була слинява та закривавлена. Риць озирнувся: по підлозі було розкидано десятки пелюсток, деякі зовсім свіжі, а деякі вже встигли засохнути чи згнити. На пуфику рядочком були акуратно викладені п’ять бутонів.

— Потрібно ще трохи, — мелодійно проспівала Белла. — Ти ж можеш додати ще?

— У мене скінчився фейський пилок — похнюпилася Талія. — Ви ж принесете мені ще?

— Обов’язково, — буркнув Риць. — Щойно ти назвеш нам ім’я та адресу постачальника.

— Стап Оваль, — миттєво відповіла панночка зненацька тверезим голосом. — Третій мережевий провулок, оселя 25.

— Нам треба туди? — Белла заспокійливо пестила дівочі пальці. — Чи де ви отримували нову порцію?

— У театрі, — знов заусміхалася панночка, наче впадала у транс від однієї згадки. — Одного разу Дені забув гаманець у вбиральні на другому поверсі. А тоді отримав листа з адресою комірки, де лежали пакунок пилку та картки. Ми сміялися з нього, а він вирішив спробувати.

Риць відкрив на планшеті перелік прізвищ, пов’язаних зі справою. Так, ось, Дені Режной, чотири тижні тому, виклик на запаморочення, але коли патрульна швидка добралася до місця, він вже очуняв та пішов.

— Ми наказали Т’єну зіпсувати трубу у тій вбиральні, — хвасталася далі Талія. — Тепер туди ніхто не ходить, і досить просто залишити андроїда з повідомленням про оплату, а тоді спуститися сюди за пакунком.

— А чому б не послати андроїда? — здивувався Риць.

— Сканери на нашому ярусі скаржаться, — ображено скривилася Талія. — Не знаю, що їм не подобається! Інші ж сувеніри таскати можна!

— Нова сполука невідомої дії та походження, — надиктував Риць планшету. — Дійсно, що ж їм не сподобалося.

— Стап Оваль? — знов привернула до себе увагу Белла. Хоч хтось тут не втрачав розум, поки Риць подумки намагався знайти цензурні слова для опису дурості золотих молодиків.

— Це ім’я назвав Т’єн, коли його спитали, хто сказав йому адресу. Він не міг надати нам досьє, але я впевнена, що саме ця людина робить пилок! А дурники мені не вірили…

— Дякуємо за вашу співпрацю, — пробурмотів Риць та направився до виходу. Позаду щось романтично-підбадьорливе зашепотіла Белла.

— Фейський пилок! — не витримав Риць, коли вони відійшли на квартал. — Чарівні сни!

— Прекрасний принц! — зітхнула Белла. — Друга половинка!

— Цим бовдурам що, по п’ять років, щоб вірити у такі казочки?! Наркотик, галюцинації, звикання та загроза смерті!

— А ще кашель квітами.

— Так, кашель квітами це дещо нове. Але це все ще не ознака справжнього кохання!

— Панна Зелос зізналася, що поцілунок судженого припинить кашель. Але здається, підтверджень ми ще не маємо.

— Гаразд, тоді наступна зупинка — Стап Оваль. Ти його вже знайшла?

— Так, він працює прибиральником у театрі, але подав заяву на звільнення. До речі, це той самий театр, де виступають ахана.

— Я вважав наших так високо не наймають?

— Немає доступу до подробиць. Здається, це якісь особливі вимоги артистів, яким не відповідали звичайні співробітники театру.

— Дуже, дуже цікаво! — Риць мало що не пританцьовував. Справа здавалася очевидною: хтось з місцевих вирішив скористатися нагодою та приробити на екзотиці. Ось тільки квіти Красмера…

Поки він поринув у роздуми, Белла знов передяглася. Тепер вона була у чернечому чорному з золотом: сховала волосся під клобуком, на груди виклала величезний святий символ, а у розрізах довгополого плаття мелькали кобури на підв’язках.

— Чекаєш на спротив? — завбачив Риць, киваючи на зброю.

— Як відомо, добрим словом та пістолем можна добитися значно більшого ніж одним добрим словом.

— А хлопця, який винайшов нову отруту, навряд чи проймеш тільки словом, — погодився Риць та додав у кишеню балончик з гасом.

— Наразі недостатньо інформації, щоб робити висновки щодо винахідника, — зауважила Белла. — Можливо прибиральника використовують лише як канал збуту чи пішака, якого віддадуть суду.

— Отже, що ми маємо? — вголос розмірковував Риць, коли вони прямували до Третього мережевого.

— Новий наркотик, клоновані квіти, таємничий пилок, та театр з балетом ахана, — слухняно відповіла Белла.

— Поєднай все це у версію.

— Ахана виробляють з пилку квітів наркотик?

— Ні, лабораторія з клонування теж його б отримала.

— Процес може потребувати особливої, нам невідомої технології.

— Хіба ахана технологічна цивілізація?

— Ні, але технологія може бути органічною. Приклад з історії: виробництво меду бджолами.

— Ти б ще згадала виробництво м’яса коровами. Хоча вони ж метелики… А чи виробляли метелики мед?

— Наша база знань не містить таких даних.

— Гаразд, — махнув рукою Риць. — Але все одно це занадто фантастично: злочинна організація інопланетян, яка прибула сюди під виглядом танцюристів та почала розповсюджувати екзотичні наркотики.

— Ви не вірите в організацію чи в танцюристів?

— В просування товару, який вбиває користувача раніше, ніж він віддасть усі свої гроші.

— Але це була б дуже гучна справа, за розкриття якої ми б отримали чималу нагороду.

— Беллонько, черницям не личить бути такими меркантильними! — посміхнувся Риць. — До того ж такі справи завжди приписують комусь з вищих за нас.

— Або заминають та перетворюють на ділові угоди, — нагадала Белла.

— До того ж, — продовжував Риць, — танцюристи мають багато багатих та впливових прихильників. Їм нема зиску розпилюватися на рівні нижче шостого. Навіть якщо це рекламна кампанія серед молоді, яка звабиться екзотикою. То ж що це може бути, якщо не заробіток?

— Створення компромату для шантажу? Створення залежності у дітей, щоб потім диктувати батькам умови на перемовинах?

— Цікава ідея. А хто у нас батьки, та як вони пов’язані з Красмером?

— Родина Режних спонсорувала наукову експедицію, що досліджувала нову планету. Чоловіки родини Зорофф традиційно працюють космопілотами. Родина Зелос має частку в компанії, яка імпортує барвники. Родина С’єль отримала патент на технологію емоційного татуювання матеріалами красмерського походження.

— Стоп! — Риць аж зупинився посеред вулиці. — Що це за родина С’єль?

— Пані Мариса С’єль, емісарка з якою ви розмовляли, — нагадала Белла та зніяковіло додала: — Це на них працює андроїд Т’єн.

— Белло! — суворо вигукнув Риць. — Ми ж домовлялися! Жодних закоханостей у підозрюваних! Я маю бути єдиним чоловіком у твоєму житті та коді!

— Ви найголовніший! — Белла покліпала віями. — Але ж нечупара!

Риць кинув погляд на пошарпану куртку та збиті носки берців. Ну не з голочки комбез, але він всього десятий день у ньому ходить — майже новий, там навіть дірок нема, лише дві підпалини, та й ті майже непомітні! А плями від соусу — то дизайн, даремно Белла наклеп зводить!

— Це щоб ти яскравіше сяяла на моєму тлі, — похмуро полестив Риць та знов наказав: — Жодних побачень до завершення справи! Навіть віртуальних!

— Не заздріть, пане Риць, — Белла поправила масивну цяцьку на грудях, і Риць замовк, бо вони вже стояли перед потрібними дверима, і Белла сканувала мешканців.

— Одна напівжива істота, — нарешті доповіла вона невпевненим шепотом.

Саме для приймання рішень у незвичних ситуаціях андроїдам надавався напарник з людей! Риць сповнився пихи та твердо постукав у двері. За ними заворушилися, щось грюкнуло, щось покотилося з іржавим скреготом. А тоді на порозі постала чудернацька фігура з витріщеними баньками, вищиреними зубами та в пухнастих жовтих навушниках. Вона трималася за стійку крапельниці, та гарчала чимось усередині, як механізм, в якому закінчується мастило.

— Стап Оваль? — машинально запитав Риць. Поки істота повільно кивала, він опанував себе та вагомо заявив: — Поліція ярусу, детектив Вайко. Ми зайдемо, бо маємо кілька запитань.

Він посунув у бік стійку та нахабно рушив уперед. Позаду Белла допомагала розвернутися їхньому підозрюваному. Який перейшов у статус злочинця щойно Риць побачив купу лабораторного посуду на столі та кімнату майже повністю зайняту обладнанням, що здавалося професійним та дуже науковим. Навіть постіль була влаштована поверх якогось великого ящика.

— Беллонько! — вигукнув Риць, потягнувшись до кишені з балончиком. — Давай-но сюди це створіння.

Риць клацнув вимикачем і під яскравим світлом роздивився, що дивна істота виявилася людиною, хоча старою, хворою та спотвореною. Замість губ були прозорі валики, крізь які сяяли білою порцеляною зуби, а до очей Риць вирішив не придивлятися. Все одно що дивитися на розтрощеного андроїда, від якого залишився лише корпус без накладної зовнішності.

— Для протоколу, — суворо наказав Риць, — назвіть своє ім’я, код та місце роботи.

— Стап Оваль, ашесемтри-чотири-три-два-п’ять, кібернетик прибиральних приладів Ярусного театру, у процесі звільнення.

Голос був деренчливий та водночас хрипкий, як з запиленого динаміка, яким давно не користувалися. А щодо віку Риць засумнівався: через незграбну стійку Стап рухався повільно, але його кінцівки не здавалися тремтливими чи слабкими. Він не виказував наміру напасти, але Риць все одно притримував балончик.

— Не нервуйтеся, детектив Вайко, — знов блимнув порцеляною Стап, просуваючись до ліжка. — Вам я шкоди не завдам, тож побалакаймо, як чемні люди.

— Белло, — не сходив з позиції професійності Риць, — зачитай пану Овалю звинувачення!

— Сприяння вчиненню шкоди здоров’ю, аж до летального кінця, громадянину сьомого ярусу, — процитувала Белла та замовкла.

— А створення, зберігання, вживання та розповсюдження наркотиків? — здивувався Риць.

— Максимум неоподаткований торг неліцензованим продуктом. Бо «фейський пилок» не входить до жодного переліку заборонених речовин.

Пан Оваль мерзенно захихотів, глядячи Рицеві прямо у вічі. Звук був схожий на те, як клекоче вбиральня, в яку ти щойно зронив новенький гаджет. Стап сидів на ліжку, але чомусь будо відчуття, що на Риця він дивиться згори вниз.

— Навіть не вбивство, — глумився він. — Гарний юрист і від штрафу відкараскається. Нікого не карають за продаж цукру діабетикам.

— А що продавали ви? — щиро поцікавилася Белла, поки Риць шукав цензурні слова.

— Осип з крил ахана, — підтвердив їхні підозри Стап. — Бачили б ви, скільки його падає при кожному русі! У мене щозміни пара прибиральників згорала від перенавантаження.

— Але ж його досліджували та признали безпечним! — Белла схопилася за святий символ на грудях, наче намагалася захиститися ним від невидимої загрози.

— Сестро, — поблажливо вклонився Стап, — я ж його трохи обробив. Сам по собі у малих дозах він справді безпечний, але за деяких умов з нього виростають білі квіти.

— Ви справжній винахідник, — полестила Белла та наївно кліпнула віями.

— Колись я був лаборантом біохімічного відділу, — похвалився Стап. — Подавав надії та любив свою справу. Мене звали Рема Линар…

Він плямкнув прозорими губами та повернувся до Риця.

— У вас нема і не буде офіційної справи. Мені не загрожує ніяке покарання. Ви все ще хочете тут стояти?

— Я вислухаю вашу сповідь, — втрутилася Белла.

Стап цокнув нігтем по святому символу на її грудях, кивнув та почав свою розповідь.

— Я був у тій експедиції, що вивчала Красмер. Неймовірно пишався тим, що був свідком першого контакту з ахана — ви вже чули про балет, який створили за мотивами того випадку?

— Прибулець закохався у місцеву, але її батьки були проти. Я додивився до того, як він її шукав, — зізнався Риць, знизавши плечима, наче скидав з них неприємний тягар.

-Далі він дістався до потрібного місця, — розчулено доповіла Белла, — де дівчину сховали серед тисячі близнючок. Хлопець подивився на кожну красуню, і серце підказало йому, хто ж з них його наречена. Тоді люди та ахана переконалися у серйозності їхніх почуттів, вшанували її весіллям та уклали угоду щодо співпраці. Дуже красива історія.

— А наскільки вона близька до справжньої? — Риць нижнім зубом мудрості чув, що десь тут чаїться величезна брехня.

— Вони були не єдиною парою — знизав плечима Стап, чи вже Рема. — Тоді перекладачі ще тільки набирали вокабулярії, тому заохочували усіх якомога більше спілкуватися. Тож не дивно, що молодь залицялася до екзотичних красунь — свою я називав Лянкою. Її крила були ніжно-рожеві, як еозин у гелі, як перші хмаринки на світанку, а коли вона огортала ними мене, то флуоресцентні цятки бігли по них зорепадом. А коли ми цілувалися, я бачив такі фантасмагоричні світи, яких не навіє жоден галюциноген.

— І вона подарувала вам білу квітку? — Белла іноді була занадто романтичною.

— Можна й так сказати, — Рема засміявся, наче залязкав ланцюгами. — Виявилося, що білі квіти чудово ростуть не лише на перифітоні планети, а й на людських слизових, якщо там осіли ті кляті водорості. Тож щойно з нас полізли бруньки чи пагони, нас позапирали по герметичних боксах божеволіти від абстиненції та болю. Мій сусід намагався розпанахати власний шлунок, аби виполоти звідти коріння, а хлопця навпроти тримали постійно прикованим, аби він не видряпав собі очі. У нього з повік росли квіти блакитні, як блискавка в криптоні…

— А ви? — підштовхнув Риць на правильну стежку спогадів.

— А мені пощастило, — Рема затрусив головою, наче надірвана пружина, — потрапити у програму пошуку антидота. Хірурги видаляли пошкоджений шмат моїх легень, а тоді дивилися, як швидко я знов почну кашляти пелюстками. Тоді мені здавалося, що ребра метляються як двері салуну з вестерну, так часто їх розкривали.

— Я співчуваю, — щиро промовила Белла, притискаючи долоню до пишного бюста.

— Так, люба, ти знаєш це відчуття, коли у тобі регулярно копирсаються та називають це технічним обслуговуванням. Я повертався додому під інвентарним номером, як лабораторне обладнання, бо офіційно Рема Линар помер під час експедиції.

Рема підхопив з крапельниці пакет з рідиною та жадібно присмоктався. Риць намагався уявити собі жах такого існування, а Белла терпляче мовчала, тільки блимав вогник інтенсивного спілкування у віртуалі.

— А щойно розробили фільтр, який затримує красмерських симбіонтів, — з люттю продовжив Рема, — то зіпсоване обладнання миттєво списали! Хотів би я знати, кому дякувати, що фрачний андроїд викинув нас на звалище, а не в сміттєпальню!

— Можливо, то було його власне рішення, — закохано прошепотіла Белла, і Риць гнівно зиркнув на неї: він по голосу здогадувався, про якого андроїда вона думає.

— Байдуже, — відмахнувся Рема. — Далі ми почали нове життя з імплантами та протезами. Мені штучна травна система подобається навіть більше за стару!

Риць ще раз оглянув кімнату під запис на окулярах: хтось добряче витратився на новенькі прилади. Та й документи, що системи приймають за справжні, задарма не робляться. Але Рема, здавалося, навіть не пам’ятав про існування таємничого добродія.

— Але ви не зупинилися на травленні та диханні, — раптово вигукнула Белла. Ось чому Стап спотворив собі обличчя! — Ви вирішили замінити штучними усі слизові поверхні! Але навіщо?

— Звісно ж щоб повернутися до моєї коханої Лянки! — рикнув Рема. — Якщо я хочу жити з нею поза межами туристичних зон та дихати тим бульйоном, що зветься повітрям Красмера, треба знищити будь-яку можливість для клятих водоростей закріпитися! А без них жодне насіннячко не проросте!

— Я заплутався, — похмуро признав Риць. — Спочатку був наркотик з крилець метеликів, далі квіти та насіння, а зараз вже якісь водорості та симбіонти?

— Я й забув, що життєвий цикл ахана ніколи не відкривали широкому загалу, — повинився Рема. — Якщо коротко та для дурнів, то ахана не метелики. Вони квіти. Тож у них не крила, а пелюстки, з яких постійно сиплеться насіння. І якщо воно потрапляє на талом симбіотичних водоростей, то пускає коріння та проростає білими квітами.

— Насіння та водорості вільно рухаються у повітрі Красмера, — Белла ворушила пальцем, ніби розкидала факти по стовпчиках. — Тому учасники експедиції буквально наковталися живильного середовища, яке й запліднили через тісні фізичні стосунки з ахана. А галюцинації — це реакція людської фізіології. Ось чому театр найняв вас — штучним легеням байдуже чим дихати!

— Саме так, — підтвердив Рема, гордий як вчитель успіхами вихованця. — Без водоростей пилок дає лише приємні видіння, але керівництво перестрахувалося, а я розпочав свій маленький бізнес, аби зробити операції та купити квиток до Красмера. А тоді я знайшов гаманець…

— А звідки ви взяли водорості? — все ще не міг второпати Риць.

— А це була божа воля! — підвів очі вгору Рема. — Ті зажерливі тварюки створили симбіотичні татуювання! А потрапивши у кров водорості швидко розійшлися по організму. Тож вони самі зробили з себе клумби, а я лише допоміг долі їх засіяти! Ще й отримав у винагороду засіб возз’єднатися з моєю коханою…

— Зиск та божевілля, — виніс вирок Риць. Саме на нього перетворилася така начебто проста справа.

Стап правий: покарання не буде, буде нове снодійне, що навіюватиме чарівні сни, та черговий підпис про нерозголос. Запис з окулярів знищать, шефу він все перекаже на словах, а далі то не його клопіт.

— Ходімо, Белло, — кинув Риць та пішов до виходу. Хотілося соєвого пива та спати.

— Останнє запитання, будь ласка, — кинула Белла йому навздогін, та швидко штрикнула Рему святим символом, аби вприснути правдорубку. — Пане Оваль, тобто ствердження, що після поцілунку справжнього кохання пелюстки зникнуть, то брехня?

— Це не магія, — чесно відповів Рема, — це біологія. Коли біла квітка перероджується в ахана, талом помирає. Тож так, можна сказати, що нових пелюсток не буде від запліднення аж до самої смерті носія.

— І видіння про другу половинку це омана?

— Не знаю, — вичавив наперекір собі Рема. — Я завжди бачив свою Лянку.

— Ви справді вважаєте, що вона вас досі чекає?

— Вона квітка, — проскреготів Рема. — Вона давно зів’яла, будь ти проклята, бездушно залізяко!

Белла посміхнулася та підвелася. Озирнулася від самих дверей та кинула наостанок:

— Ви ж знаєте, що помрете раніше ніж дістанетеся Красмера. Але все одно вірите у зустріч.

— Мабуть, це захисний механізм психіки, не думати про неминучу страшну смерть та затуляти її красивою казкою. Смертельна краса — це сама сутність Красмера.

Шепіт ще стихав за зачиненими дверима, а Белла вже фарбувала одяг у червоні ромби та збирала легковажні високі хвостики. Один най буде рожевий, а інший блакитний. Справу закінчено, обмеження знято, можна вже планувати побачення з вельможним Т’єном.

— Пане Риць! Час попоїсти! Дядько Ву за пів години буде на розі Провідної та Ліхтариків!

Стап Оваль був забутий так само, як колись Рема Линар.