Заправна станція

Україна, Харківська область, літо 1920 року.

  Десь на просторах Слобожанщини, в сонячний літній день, по брукованій дорозі їхала вантажівка з вишуканою статуеткою над радіатором. Справа знаходилось безмежне поле соняшників, зліва невисокий плетений паркан за яким простягався фруктовий сад. Незабаром, з-за дерев з’явилась хазяйська хата з солом’яним дахом і білосніжними стінами. Біля ганку, в тіні яблунь стояв стіл з двома лавками. Час йшов до обіду і стіл був заповнений котелками з борщем і варениками, тарілками з домашньою ковбасою і пампушками, графинами з узваром і квасом. За столом сидів господар – солідний чоловік з сивою бородою і в окулярах в тонкій оправі. Він саме розправлявся з варениками.
  До двору під’їхала вантажівка в кузові якого стояли чотири великі дерев’яні бочки.
  – Добрий день Ілля Ілліч! – прокричав водій глушачи двигун.
  Пан Ілля зняв з голови свого бриля і привітав гостя у відповідь.
  – Вітаю, Андрію.
  – Он якого помічника прикупив. Rolls-Royce Golden Guest називається. Вся Португалія на таких їздить.
  Ілля Ілліч схвально кивнув.
  – Ти проходь, сідай, пригощайся.
  – Ой ні, вибачте. Пилу в дорозі наковтався.
  – Тим більше, – парирував господар, – он там бочка, біля колодязя, піди умийся і руки помий, – суворий погляд пана Іллі не залишав вибору.
  Що ж поробиш, гість послухався. Зняв дорожню куртку, сорочку і гарненько умився. Одягаючись, він раптом насторожився – щось голосно і швидко прожужжало над деревами. Покрутивши головою і не зрозумівши що це було Андрій пішов до столу.
  – Ти лист передав королю? – почав Ілля Ілліч.
  – Звичайно. А в якості відповіді, він попросив передати ось ці бочки.
  Ілля Ілліч кивнув і з цікавістю подивився на вантаж у кузові.
  – Ти давай, розповідай – де був, що бачив.
  – Був в одному книжковому магазині в Порто, – у Андрія очі відразу загорілися, – називається Livraria Lello. Прямо казковий палац, краси неймовірної. І книги з усього світу!
  Ілля зацікавився.
  – Стало бути Шевченко є? Франко?
  Гість зам’явся.
  – Ні, українських книжок я там не бачив.
  – Це вони даремно. Ну гаразд, допоможемо.
  У повітрі з’явився тріск, щось запищало і секунди через три з вереском кудись помчало. Андрій різко встав і прислухався. Господар двору сидів як ні в чому не бувало, – ” напевно почулося з дороги, ” – і сів назад.
  – А ще, – Андрій продовжував поглядати на небо, – я бачив ракетні дирижаблі!
  – Ну-ка, ну-ка. Це звучить цікаво.
  – У цих дирижаблів профіль корпусу не круглий, а більш плоский. Зі сторони, такий корпус, чимось на диск схожий. А з боків знаходяться двигуни, в камери згоряння яких, під великим тиском, подається високоякісний портвейн.
  – І добре літає?
  – Чудово! А який аромат в окрузі, після того як такий апарат пролітає, просто слідом бігти хочеться.
  – От португальці, от молодці! Талановиті люди – люблю таких. На нас схожі.
  – А ще я там бачив, – на обличчі Андрія з’явився азарт, – жахливі ходячі машини з шістьма ногами! Ох і страху вони на мене нагнали.
  – Ось як! Стає все цікавіше! А що вміють?
  – Чесно кажучи, я бачив їх тільки на презентації… – але договорити йому не вдалося.
  Щось засвистіло і ухнуло в саду за будинком. Але пан Ілля начебто нічого не почув і Андрій вирішив що знову здалося. Він хотів було ще що-небудь розповісти про побачене в Португалії, як раптово з-за будинку з’явилися дві істоти. Перша було два метри ростом в напівкомбінезоні, руки і ноги закінчувалися набором щупалець з присосками, сам він був коричневого кольору з блакитним волоссям на голові. Він щось активно доводив інший істоті на булькаючій мові. Другий був значно менше і зі звичайними кінцівками, з зеленуватою шкірою, лисою головою і розкосими чорними очима. З одягу на ньому була тільки сорочка.
  Андрій хотів було сховатися під стіл або просто втекти, але тіло відмовилося навіть поворухнутися.
  Істоти підійшли до пана Іллі і здоровань почав щось булькаючи пояснювати.
  – Як так Кагор весь закінчився?
  – Буль буль. Бу-уль.
  – Ах, точно. Урядові кораблі з Андромеди на минулому тижні заправляли.
  У розмову втрутився зелений – його звали Роді ПаБак
  – Невже взагалі нічого, – він говорив на чистій українській мові, – мені б зовсім трохи, щоб до заправної станції на Альфа Центаврі дістатися.
  – Буль-буль. – запропонував Буль.
  – Первак? – ця ідея спантеличила пана Іллю, – не думаю що підійде.
  – Ви про що? – зацікавився зелений.
  – Так Роді, сідай, поїж вареників. І не метушись.
  Андрій тим часом зачаївся в дальньому кутку столу із широко відкритими очима і слухав.
  Мечников замислився ненадовго.
  – Роді, а який у тебе нагнітач стоїть?
  – Молекулярний.
  – Гаразд… А гравітаційний модулятор який?
  – Старого типу. Новий тип дуже дорогий.
  Пан Ілля знову замислився.
  – Андрію, подай ознаки життя, – з посмішкою звернувся Ілля Ілліч до свого гостя.
  – А?
  – Давай-но подивимося що ти там привіз. Відкривай бочку. А ти Буль неси відро.
  – А навіщо ціле відро, – розгублено запитав Андрій встаючи з-за столу, – може стаканчик для початку?
  – Ми ж не пити збираємося, а тільки спробуємо.
  Андрій не зрозумів, але погодився.
  З кришкою бочки впоралися швидко і Буль з відром не забарився. Вже через кілька хвилин, відро з портвейном стояло на столі. Ілля Ілліч взяв свій дерев’яний черпак і зачерпнув їм вина.
  Відхлебнув трохи.
  – Цікаво…
  Відхлебнув ще трохи…
  – Нагадує щось.
  І ще трохи…
  – Здається є ідея.
  Він допив що залишилося і зачерпнув ще.
  – Роді, а перетворювач у тебе Вілфонський?
  – Угу. – Роді ПаБак жував черговий вареник.
  – От і добре. Буль, додай у відро одну ложку кориці і заправляй корабель.
  Андрій зробив вигляд що нічого не почув і сів за стіл. ПаБак з мискою вареників помчав до станції, а Буль пішов слідом.
  Хвилин через п’ять почувся знайомий свист, до нього додався гул. Шум наростав і з-за солом’яного даху, не поспішаючи, з’явився сріблястий диск і завмер на висоті десяти метрів. Гул почав посилюватися.
  – Ох і показушник! – прокоментував Ілля Ілліч.
  Раптово диск зірвався з місця і через лічені секунди покинув атмосферу Землі, залишивши за собою яскравий бордовий слід
  – Ого! Ось це та-ак! – здивувався Андрій.
  – Буль-буль! – погодився Буль.
  – Що ого? Що буль-буль? – втрутився пан Ілля. – Буль, займись розвантаженням бочок. А ти Андрію, завтра поїдеш назад до Португалії – відвезеш їм наших книжок, а на зворотному шляху прихопиш ще портвейну.

  Компанія Rolls-Royce ніколи не мала моделі з назвою Golden Guest, але була модель під назвою Silver Ghost. Також вона ніколи не робила вантажних автомобілів.
  Британська компанія завжди спеціалізувалася тільки на люксових автомобілях, тому фраза “Вся Португалія на таких їздить” – чиста фантастика.

­­Мечников Ілля Ілліч  – https://en.wikipedia.org/wiki/Élie_Metchnikoff

Шестиногі машини – https://hyp.up.pt/en/the-new-weapons-of-our-cause