Відкладене Різдво

— Ну що, завтра Різдво: потрібно завершувати справу, — мовив Темний ангел, кивнувши на лікарняне ліжко.

          — Ні, будь ласка, давай зачекаємо, — благав Світлий Ангел. — Потрібно щось придумати…

          Уже місяць часу ці двоє не можуть визначитись, з ким із них піде поранений боєць Роман. Вони порахували усі його добрі та злі вчинки — їх було порівну. Це означало, що душа чоловіка залишиться навічно блукати між світами — світлим та темним. Ангели домовились зачекати до Різдва: раптом щось трапиться і рахунок переважить у той чи інший бік, бо кожен хотів мати у своєму світі таку безстрашну душу.

          — Що ж тут думати? Тепер він не здатен здійснити ні доброго, ні злого. А дива не трапилось, — відповів Темний ангел.

          — Придумав! — вигукнув Світлий. — Потрібно відкласти Різдво! Ми маємо випросити ще один день: іноді цього достатньо для дива.

                                                                        *****

          Здавалося, час зупинився у цій лікарняній палаті: важкопоранений боєць непорушно лежить на ліжку, біля нього на стільці схилилась мати. Лікар просив жінку поїхати додому хоч на Святвечір, але Дарина категорично відмовилась:

          — Я вірю, що з першою зіркою трапиться диво.

          Передріздвяний день ще ніколи не був таким довгим. Чергові медсестри не могли дочекатись закінчення зміни й нарікали, що час зупинився. Раптом до палати увійшла жінка з хлопчиком. Біляве хлоп’я відразу підбігло до ліжка.

          — Я знайшов вас, дядечку Романе, — шепотів хлопчик і гладив безкровну руку хворого.

          Дарина не розуміла, що відбувається.

          — Я все поясню, — промовила гостя. — Я вихователька дитбудинку, а це Сергійко. Наші вихованці часто малюють листівки і пишуть листи на фронт. Діти завжди вказують зворотню адресу, сподіваючись на відповідь. Іноді таке трапляється. Сергійко дуже мріяв про відповідь, і це сталося: він отримав листа від воїна Романа. Почалось листування, яке тривало пів року. Але потім відповіді довго не було. Сергійко дуже хвилювався, і я вирішила йому допомогти. Це довга історія, але я розшукала Романового командира й від нього дізналась про поранення і про те, у якій лікарні перебуває Роман. І ось ми тут…

          — Дядечку Романе, ви ж обіцяли, що станете моїм татом, якщо виживете. Я так мріяв про це, — хлопчик гладив Романову руку, мокру від гірких сліз дитячого безсилля.

                                                                ***********

          — Він твій, — мовив Темний ангел до Світлого й непомітно змахнув сльозу.

          На небі зійшла перша зірка, а в лікарняній палаті трапилось диво: Роман прийшов до тями.