Учень чаклуна

Переднє слово. Автор впевнений, що читачі краще за нього знаються на латині, тому просить зауважити, що нею користуються персонажі, які живуть у такому закутку нашого королівства, що він навіть не впевнений, чи відвідували діючі особи хоч якийсь університет.

***

Однієї прекрасної неділі у затишній вітальні пані Смальта зібралося вишукане товариство. П’ятеро прекрасних дам всілися навколо інкрустованого столика, заставленого тарелями із тістечками, щоб на дозвіллі трохи попліткува.., пробачте, почаювати. Дами, а серед них були пані радникова і пані скарбникова, ледь дочекалися, щоб господар дому забрався у свій кабінет. Нарешті вони змогли підсунутися ближче одна до одної, утворюючи те, що пан Смальта називав, собі під ніс, serpentarium, і поділитися новинами, ретельно підібраними за тиждень, а також трохи перетерти на язичках ближніх своїх, звісно у межах турботи про сердешних.

Не встигли вони зробити перший ковток, як на дорозі з’явився не абихто, а маг Заторікус. Це примусило дам негайно поставити чашки на стіл, аж порцеляна і срібло задзеленчали, наче дзвоники, якими викликають прислугу. Тієї ж миті покоївка Зофка просунула голову у ледь прочинені двері і запопадливо спитала:

– Що пані бажають?

Пані Смальта, надто захоплена спостереженням за магом, шикнула на служницю, і та знову зникла за дверима, завбачливо залишивши нешироку шпарину. Звісно, щоб краще почути, коли господиня покличе, а не заради підслуховування, як хтось із нечистими помислами міг би собі подумати.

Ніякої загадки у тому, куди поспішав Заторікус, не було. У цю пору із такою швидкістю він міг бігти тільки у дім бургомістра Йостера. Коли ти маг у такій глушині, що звістки із столиці блукають у дорозі і дістаються із запізненням у півроку, то тобі доводиться бути і міським аптекарем, і лікарем, і астрологом, і навіть повитухою і змирятися з тим, що часу на шляхетні заняття магією і алхімією залишається на горобиний крок. Сам пан бургомістр теж був не в захваті від мага, а надто після того, як Заторікус зіпсував відвідини міста самим королем. Заторікус, побий його грець, запропонував встановити на кухні в ратуші aspersorium systema – надто часто там виникали пожежі під час підготовки до бенкетів, а винахід мага обіцяв гасити вогонь, якщо він спалахне десь, окрім плити. Останні два роки бургомістр жалкував, що не послухався дружини, і прийняв пропозицію Заторікуса, та ще й витратив на це гроші з міської скарбниці. На своє виправдання пан Йостер міг сказати, що тоді він був впевнений, що його дружина просто не хотіла, щоб Єва, донька мага, конкурувала на балу на честь короля з бургомістерською Анелькою, адже запровадження протипожежної системи означало запрошення мага з донькою на бал. Під час випробувань клята systema поводила себе чудово – гасила вогонь, вмисне розкладений на жаровні, і вимикалася автомагічно, чи як там казав Заторікус. Проте, коли настав час готувати бенкет для короля, сталося таке… Та сталася катастрофа, якщо не обманювати себе і казати правду. Коли все було готово – пиріг, фарширований ластів’ячими язичками, м’ясо дикого кабана із травами і трьома видами соусів, коропи у сметані, смажені фазани, паштети, ягнячі ребра у розмариновому соусі, медовий торт, карамелізовані груші з шоколадною підливкою – один з кухарів вирішив запалити собі люльку після важкої роботи. Як ви розумієте, це був вогонь поза плитою! Зі стелі хлинула вода і залила всі наїдки, котрі чекали, коли їх урочисто внесуть в бенкетну залу і поставлять перед королем… Звісно, що голодний король покинув місто разом із своїм почтом, навіть оком не кинувши на systema, котра замість того, щоб стати сходинкою до набуття дворянського титулу бургомістром і посади придворного алхіміка Заторікусом, стала ямою, де обидва мужі поховали свої амбіції.

Все це чудово знали дами на чолі з пані Смальтою, ця давня історія їх не цікавила, що було, те загуло, як то кажуть. Щойно вони побачили чорний плащ мага, котрий майорів на весняному вітрі, через що Заторікус скидався на старого стомленого крука, як одразу пригадалась їм новина, достойна обговорення вишуканим товариством.

– Шкода ту удову Адамовичеву, – взяла слово пані радникова. – Це ж треба, щоб так не щастило – ростити сина самій. Недурно, що він такий безталанний виріс. За що тільки не брався, нічого путнього з нього не вийшло. З гільдії пекарів його вигнали: якось він проспав, тісто перекисло і вилізло з діжок, і у той ранок у всіх шляхетних домах на сніданок замість булочок довелося їсти підпалки… Ось тепер подався в учні до чарівника. Кажу вам, у дім Заторікуса його привабили зелені очі панночки Єви, а не прагнення навчитися складати гороскопи…

– О. так, – підтримала і собі бесіду пані скарбникова, – ми ще почуємо про нього…

– І нічого доброго в тому не буде, – підсумувала господиня.

Дами захихотіли і відкусили по шматочку від чудових тістечок, до яких, слава Господу, не доклав руки Флоріан Адамович.

Тим часом юнак навіть не підозрював, що став центром уваги дам із вищих кіл міста. Проте, не дуже би й здивувався, якби й знав, бо вважав себе хлопцем гожим, свої манери – витонченими, а також він пишався своїм вмінням вести бесіду. Тому-то у ту хвилину Флоріан відчував певне збентеження, бо панночка Єва, єдина дочка його патрона, геть не зважала на всі згадані чесноти і поводила себе надто гордовито. І це складало квестію (слівце, яке Флоріан підхопив від вчителя і тепер хизувався вченістю перед приятелями), яку він не мав і гадки, як вирішити. Втім, нещодавно у юнака з’явився план, котрий вимагав усамітнення, позаяк він збирався чаклувати. Хоча Заторікус якнайсуворіше заборонив Флоріану наближатися до зілля та книг із заклинаннями після того, як той випадково змішав щойно розтертий в порошок сабур і драконячу кров, що негайно викликало екзотримічну… чи то позаторічну реакцію, одне слово, все вибухнуло. Довелося вчителю знову закуповувати дорогі складники, замовляти скляне начиння, а також про всяк випадок – шафки, котрі замикалися на хитромудрі замки – залізні і магічні.

Сьогодні, коли Заторікус відправився до бургомістра, а це означало його тривалу відсутність, настав час Флоріану дізнатися, чи є від магії бодай якась користь.

План у юнака був простий. Кожний має простий і надійний план, чи не так? Насамперед, Флоріан обнишпорив кабінет вчителя і таки відшукав серед стосів запилюжених книг у шкіряних палітурках та запліснявілих записників потрібний йому фоліант, принаймні на ньому було написано catalogus і ще в назві згадувалося magnificorum. Що це все означало, хлопець не мав жодної уяви, тож довелося зазирнути у зміст. Добре, що хоч він був написаний звичайною мовою, без латинських шифрів. Палець Флоріана швидко посувався сторінкою вниз, оминаючи нудні розділи «Історія магії і магів», «До чого треба бути готовим, практикуючи магію», «Теоретичні підвалини магії» та «Особливі застереження»… Також його увага пропустила розділ «Щоденна побутова магія» і нарешті у «Впливі на зовнішнє середовище і супутні зауваження щодо застосування заклинань зникнення», він знайшов, що шукав. Принаймні, йому так здавалося. Флоріан переписав собі на клаптик паперу заклинання, на щастя воно було коротким. Щоправда, з пера зірвалася крапля чорнил і впала на закінчення якогось слова. Але то не могло стати перепоною, юнак був переконаний, що згадає його у потрібну хвилину.

По-друге, Флоріан збирався скористатися його чарівною паличкою. Маг, коли виходив з дому у лікарських справах, часто залишав її вдома. Паличка лежала тут, у кабінеті, схована у футляр.

І останній пункт плану – якось примусити Єву випити зілля правди, щоб дівчина зізналася, чи кохає Флоріана. Флакон із зіллям він поцупив ще раніше.

Весь цей відчайдушний проєкт виник через те, що хлопець закохався у доньку патрона ще тоді, коли не знав, хто вона. Побачив її якось на недільній службі в церкві і пропав!

Всі юнаки у місті мріяли бодай поздороватися з нею, а найхоробріші навіть здійснювали цю мрію! Флоріан тоді не чув ні хор, ні казання, тільки стояв і дивився на дівчину, наче теля на сороку. Було якимось чудом, що маг Заторікус вирішив взяти учня. Флоріан погодився одразу, і вважав, що буде там як щука у ставку. Але не так сталося, як гадалося. Єва поводила себе ввічливо і холодно, як і слід з батьківським учнем. Мало того, у той час, коли голова Флоріана була забита коханням, через що жодна наука туди просто не вміщалася, дівчина виказувала неабияку обізнаність у магії, що допомагало їй вести господарство і при тому мати білі і ніжні руки.

Тепер Флоріан мав всі складники для успіху: заклинання, яке має знищити будь-які перепони між ним і Євою, чарівну паличку для посилення заклинання і veritas potio, якщо вірити напису на флаконі. Настала хвилина, коли треба було починати втілювати план.

Флоріан стояв біля вікна вітальні, з якого можна було побачити, коли повернеться маг. За вічнозеленим живоплотом починався двір пана Роделя з акуратним квітником і мощеною доріжкою. По подвір’ю прогулювалися кури на чолі з величезним півнем, увінчаним гребенем криваво-червоного кольору. Півень одним оком поглядав на Флоріана, його давньою мрією було перебратися на Заторікусову сторону і там добре погребстись, бо доглянуті подвір’я він вважав особистим викликом.

В лівій руці Флоріан тримав аркушик із заклинанням, в правій – чарівну паличку. Логіка, або те що він за неї приймав, підказувала йому, що під час читання заклинання паличку треба спрямувати на об’єкт чаклування. Тому хлопець повернувся обличчям до кімнати Єви, помізкувавши, що для чар перепон немає, особливо для тих, які покликані їх зруйнувати, і тицьнув паличкою у її напрямку. Зілля правди він поставив на поличку каміна, щоб було під рукою при нагоді. Там ще стояло пуделко з прикрашеною вінком із лілій кришкою, а в середині знаходилося якесь зілля, до якого хлопцю було байдуже.

Флоріан почав читати заклинання. На чорнильній ляпці він спіткнувся і зрозумів, що не пам’ятає, яке закінчення вона сховала. Тому він просто нерозбірливо пробурмотів загадкове слово і продовжив читати далі. Нічого не відбулося. Флоріан повторив заклинання. Знову нічого. Хоча як мало би проявитися зникнення перепон між ним і Євою, він не уявляв. Про всяк випадок хлопець повторив все спочатку. Паличка у його правиці задрижала. Він пригадав, як вчитель казав, що легка вібрація означає її готовність до чаклування. Флоріан набрав в груди повітря, щоб ще раз промовити заклинання…

– Привіт, друзяко! – пролунало від дверей у вітальню.

Флоріан аж підстрибнув і миттєво заховав чарівну паличку за спиною. На порозі стояв давній приятель і син бургомістра Іґнац Йостер. Принесли ж його чорти!

У той момент заклинання спрацювало, проте трохи не так, як собі уявляв Флоріан. Паличка за спиною хлопця тицьнула кудись в простір і живопліт між сусідським і маговим подвір’ї зник. Хлопець не міг того бачити, бо стояв спиною до вікна. Зате цю подію зауважив півень, який впродовж всього часу вигулював свій гарем. Спочатку від несподіванки він отетерів, але по хвилі часу вирішив нанести візит сусідським клумбам. Подивившись наліво і направо, чи не бачить хто його спробу експансії, півень підстрибом кинувся вперед. Тут його запопав магічний підступ – живопліт не зник, а просто став невидимим! З усього розгону півень грудьми влетів у невидиму перепону, аж пір’я полетіло. Зі злості він раз по раз кидався на заваду у надії пробити собі прохід. Його дружини, звиклі до ексцентричності свого володаря, стиха перегукувалися між собою: «Ох, облиште, дорогенькі! Чоловіки, що з них взяти!».

Хлопці нічого того не помічали. Зазвичай Флоріан був радий товариству Іґнаца. Той був удатний на всілякі витівки, але сьогодні Флоріан був роздратований тим, що приятель перервав його так недоречно, а Іґнац прийшов у надії побачити прекрасні очі панночки Єви.

– Чаклуєш? – Іґнац помітив як Флоріан сховав за спину чарівну паличку. – Вже щось вмієш чи береш уроки у Єви? До речі, де вона?

– Чого тобі? – не дуже дружньо буркнув Флоріан.

– Та от, прийшов трохи розважити тебе, поки твій Заклятус вовтузиться з батьковою подагрою.

Флоріану не сподобалося, що приятель перекрутив ім’я учителя. Проте не хотів зчиняти суперечки, сподіваючись, що Іґнац сам скоро піде, якщо побачить, що він зайнятий справами. Мати завжди докоряла Флоріану дружбою з бургомістровим сином, бо вважала того пустим хлопчиськом. Однак сам Флоріан мав теорію, яка проголошувала: будь серед тих, хто має гроші і гроші прийдуть і до тебе. Ну а в кого ж гроші, як не у бургомістра і його оточення? Щоправда, практичного підтвердження ця doctrina поки не мала. Тим більше, що останнім часом юнака переслідували самі невдачі. Він був не від того, щоб опанувати ремесло пекаря, але якось перед світанком сон взяв над ним гору і він солодко собі проспав увесь час, коли треба було пильнувати тісто. Як подався в науку до швеця, то дивним чином зіпсувалася вся дратва і розлазилася просто в руках. І такого за рік-два назбиралося багатенько, аж дійшло до того, що майстри відмовлялися брати хлопця в науку.

Візит Іґнаца був дуже невчасний. Мало того, що він зіпсував чаклування, так ще й існувала можливість, що Єва зайде у вітальню, а тоді непомітно пригостити її зіллям правди не вийде, та й не хотів Флоріан, щоб дівчина зізналася у коханні в присутності Іґнаца. Треба було якось спровадити приятеля.

Проте той нікуди не збирався йти. Він всівся на отоманці і показував всім своїм видом, що прийшов надовго. Маленькими чорними очицями, як у батька, Іґнац роззирався навколо. Він ще ніколи не бував у домі чаклуна, тому очікував якихось диковин. На його думку тут мали б бути опудала сов, круків, можливо навіть крокодила. В кутку годилось би притулити затхлу мумію. І всьому цьому подобало потопати у напівтемряві.

Замість цього, він сидів у затишній світлій вітальні із вигодними кріслами, лакованим чайним столиком, великим каміном, прикрашеним усілякими дрібничками – порцеляновими собачками і котиками, пастушками з ягнятками – всім тим, що опинилося там тільки завдяки ніжній дівочій руці.

З якогось моменту Іґнац пильніше придивився до полички каміна. Скраю біля милих цяцьок він помітив цікавий флакон з етикеткою на боці. З свого місця хлопець чудово бачив початок напису: «potion…». Ясна річ, це могло бути тільки любовне зілля! Інакше чого б це цей набитий дурень Флоріан так швидко заховав чарівну паличку, щойно Іґнац увійшов в кімнату! І чого б це він так наприндився. Любий Флоріан навчився робити дійсно щось корисне! О ні, тут, голубе, я тебе обійду! Не щоразу ж тобі одному збирати захоплені погляди міських панянок. Має настати й Іґнаців час!

– Ну, як тобі ведеться на новому місці? – зробив він спробу почати світську бесіду..

– Багато роботи, знаєш. Заторікус дуже вимогливий учитель. Нема коли вгору глянути.

– Невже він навіть у неділю примушує тебе працювати? – вдавано здивувався Іґнац.

– О, так, – брехати Флоріану ставало легше. – Якраз сьогодні він загадав мені підготувати все для дуже складного і важливого електуаріуму…

– Шкода, а я прийшов запросити тебе пройтися. Такий чудовий вечір.., – Іґнац підхопився на рівні. – Радий за тебе. Нарешті ти знайшов собі місце, – з цими словами він підійшов до каміна, на ходу придумуючи, як відвернути увагу Флоріана. Тут у нього відвисла щелепа – він побачив справжню дивину. За вікном півень розбігався і вдарявся у невидиму перепону, ніби намагався пробити повітря, яке раптово стало твердим.

– Що це у вас? Якесь чаклунство? – Іґнац вказав пальцем у вікно.

Флоріан озирнувся і сам застиг у здивуванні. Він раптом збагнув, що заклинання спрацювало! Несподівано юнак усвідомив, що магія – це те, чим він хоче займатися. Це була мить одкровення.

Іґнац моментально скористався незрозумілою паузою, схопив з полиці флакон із зіллям і засунув у кишеню. Поряд стояло металеве пуделко. Напису на ньому не було. Іґнац відкинув кришку і понюхав вміст. Пахло трояндовим маслом, і корицею. Пуделко він теж поклав у кишеню. Подарує Анельці, напевне це якась мазь для обличчя. Крадіжка не дуже обтяжила совість Іґнаца, він вважав, що його батько і так забагато платить Заторікусу, особливо з огляду на те, як маг зіпсував стосунки бургомістра з королем.

– Ну, я пішов, – кинув він в спину Флоріану, котрий так собі і стояв, ошелешений відкриттям, і швидко вийшов, щоб раптом не зустрітися з магом.

Отямився Флоріан тільки коли у кімнату увійшла Єва. Вона спустилася вниз із своєї кімнати, бо їй видалося, що хтось розмовляв у вітальні. Дівчина подумала, що то міг повернутися батько. Та замість Заторікуса там знаходився отой недорікуватий famulus, якого з невідомих причин взяли в дім. Вони вдвох з батьком пречудово справлялися: Єва стежила за порядком і дбала, щоб він не забував поїсти. Проте, невдача, яка спіткала мага із прийомом короля, не давала спокою Заторікусу. Він весь час присвячував пошуку ідеї, яка допомогла б все виправити і повернути милість короля. Позаяк самою магією заробити було важко, то доводилося мати справу з аптекарським мистецтвом – варити мазі, декокти, усілякі білила для жіночих личок, виготовляти трояндову воду, цукати, remedia laxativus (пробачте на слові) і таке всяке, на що витрачався час і зусилля

Одного разу до Заторікуса дійшла зі столиці чутка, що король вже довший час глибоко засмучений. Його улюблені білі олені у призначений час скинули роги, але нові вчасно не виросли. Придворні астрологи склали гороскопи, з яких виходило, що біда трапилася через підступи ворогів і рішення знайдеться просте, але несподіване. Король трохи втішився, однак час йшов, а нічого не відбувалося. Придворні маги чи то розкинули карти, чи то навіть гадали на нутрощах, результат був один. Тобто, ніякого. Столицею поповзло шепотіння: мовляв, хвороба оленів це поганий знак, бо на королівському родинному гербі зображений білий олень із розложистими рогами. Тому, коли живий символ втратив роги, як символ могутності, то й королівська влада знаходиться у небезпеці. Звісно, що його величність не робив оголошень, але ж кожному зрозуміло, що той, хто знайде спосіб повернути оленям роги, буде обдарований королівською ласкою з голови до ніг.

Заторікус майже втратив сон, намагаючись винайти чудодійний засіб. На межі відчаю до нього прийшли дві думки: primo – він пригадав, що має майже готове рішення, тільки треба вдосконалити мазь для укріплення нігтів, яка користувалася неабияким попитом у місцевих праль і козопасів, і виготовлялася із цілком доступних інгредієнтів: воску, олії кориці, витяжки з рибної луски і трояндової есенції, щоб скрити запах; secundo – треба найняти якогось помічника. Оскільки юнаків без заняття в місті не було, окрім невдахи Флоріана, довелося найняти його, за умови, що він буде старанно навчатися ремеслу.

І ось тепер цей телепень стояв і витріщався у вікно, замість робити щось корисне, розсердилася Єва. Та на що він там дивиться? Теля якесь, а не хлопець! Дівчина безшумно підійшла і зазирнула з-за плеча Флоріана у вікно. Півень продовжував свої exercitiis із запалом і шалом, гідних більш достойних занять. Окрім півня Єва помітила ще одну дрібничку. Побіля тепер вже уявної хвіртки стирчала пляшка рому, котра незбагненним чином уникла дії закляття. Пляшка надійно висіла в повітрі, у тому місці, де пан Родель ховав її від дружини перед тим, як зайти до хати. Таким маніром він забезпечував собі джерело хорошого настрою, вартувало тільки на хвильку вийти надвір.

Ясно, цей нездара якось примусив зникнути живопліт. Гм, як це він зробив, зважаючи на те, що йому не вдається навіть підпалити сухі дрова в каміні чарами.

Флоріан відчув легке дихання у себе за спиною і обернувся. Перед ним стояла Єва, склавши руки на грудях. В очах її читалося роздратування і досада.

– Я.., – почав виправдовуватися юнак, – Цього не повинно було статися…

– Авжеж, – глузливо погодилася Єва, – не повинно. Ну, і як ти збираєшся це виправити? – вона очима показала на захеканого півня.

– Не знаю… Я не очікував, що доведеться щось таке виправляти…

– Дай мені паличку! – наказала Єва. Швидко! Он вертається батько!

І справді, далеко на початку вулиці з’явилася фігура Заторікуса, яку безпомилково можна було впізнати за чорним плащем, в який загорнувся маг, спасаючись від вечірньої березневої прохолоди.

Флоріан підкорився наказу. Єва потримала в руках чарівну паличку, ніби прислухаючись до неї, а тоді спрямувала її на невидимий живопліт. На мить повітря замиготіло, окреслюючи контури акуратно підстрижених кущів, але одразу заспокоїлося.

– Сподіваюся, ти записав закляття, не сам же ти його придумав! – уїла його дівчина.

Флоріан простягнув їй паперовий клаптик, списаний кривим почерком. Єва пробігла очима нерівні рядки.

– Наче щур хвостом почеркав, – знову не втрималася, щоб не покпинити. – Ага, ясно…

Єва знову підняла чарівну паличку… Живопліт з’явився у всій свої вічнозеленій красі, повертаючи пляшці рому надійний прихисток, і завдаючи прикрий удар намірам півня прорватися на сусідське подвір’я.

Флоріан із захопленням дивився на Єву. Очі її блищали, рум’янець пофарбував її личко у ніжний рожевий колір. Декілька світлих прядок вибилися з її ідеальної зачіски. Якби ж і вона колись подивилася на нього з таким самим почуттям! Але ж план провалився, більше такої нагоди не буде. Як тільки Заторікус дізнається, що він чаклував без дозволу, та ще й так бездарно, він вижене його одразу.

– Наступного разу клич на допомогу одразу. Інакше я можу не встигнути спасти тебе від тебе самого!

В голосі Єви юнаку почувся натяк на… – не може бути! – симпатію! Не встиг він осягнути, що каже, як з його вуст зірвалося:

– Але це твоє улюблене заняття, хіба ні?

У відповідь Єва холодно подивилася на Флоріана, наче вилила на нього цебро крижаної води, і відвернулася, щоб він не встиг побачити, як вона зашарілася і посміхнулася. Ще цього бракувало! Ці хлопці… Викажи їм симпатію, так вони будуть битися об надію, як той півень об невидимий паркан.

В кімнату увійшов Заторікус і запитав:

– А що це мені видалося, що наш живопліт зник?

Єва знизала плечима:

– Я не помітила. Довго ж тебе не було! Давайте вечеряти…

Зранку, ледь благословилося на світання, в двері будинку Заторікуса хтось голосно загрюкав. І одночасно задзеленчав у дзвоник. І почав стукати в шибки. Все це неподобство тривало аж поки сам Заторікус рвучко не розчахнув двері і не досить ввічливо поцікавився:

– Кого там чорти принесли?

Нетерплячим гостем виявився Петер, камердинер бургомістра. Він зробив крок вперед, потім відступив назад і стягнув з голови нічний ковпак, в якому й прибіг, вочевидь, ледь встигнувши натягнути штани.

– Ну-ну, що там трапилося таке, Петер? – заспокійливо промовив маг, додавши про себе: «Чи не відкинув, часом, копита старий Йостер…», – Чи не скоїлося чого з бургомістром?

Петер хапав ротом повітря, силкуючись віддихатися і вимовити бодай слово виразно. Але йому вдавалося вичавити з горлянки тільки окремі склади:

– Хах… елька… бууу.., – тут Петер схопився за горло і закотив очі під лоба, зображуючи якесь жахіття, що трапилося в домі Йостерів.

– Та чи не вчаділи ви там всі? – вигукнув Заторікус.

– Ні, – нарешті Петер спромігся вимовити осмислене слово. – Анелька…

– Анелька?! – Заторікус не йняв віри. Вчора, як він покинув бургомістрів дім, юнка аж пашіла здоров’ям. – Анелька вчаділа?

– Краще вчаділа б, – неочікувано відказав Петер.

Запала мовчанка, протягом якої Заторікус намагався зметикувати, що має означати сказане Петером.

Тим часом надворі трохи розвиднілося і стало ясно, що вчинений Петером гармидер розбудив не тільки Заторікуса. Сусіди теж попрокидалися і повиставляли заспані цікаві мармизи у вікна. Маг не любив такої публічності, тому запропонував Петеру увійти в дім. Слуга затряс головою і перехрестився – йому й подумати було страшно, що він опиниться в будинку чаклуна!

– Пробачте, але я побіжу додому, а ви, пане чародіє, хутчій за мною. Боюся, щоб там якої біди не трапилося…

Останні слова геть збили з пантелику Заторікуса. Що це все могло означати, що ж там трапилося у бургомістра?

Відповіді можна було знайти, тільки відправившись слідом за Петером.

Заторікус і Флоріан, прихопивши лікарську скриньку, поспіхом прибули до бургомістра. Схвильоване подружжя чекало їх у просторій вітальні. У пані Йостер, попри намагання зберігати спокій на вельми поважному обличчі, тремтіли тонкі губи і трусилися руки. Сам бургомістр якось геть постарів від учора, навіть сивини додалося до його скуйовдженого віночка волосся навколо лискучої лисини. Його маленькі очиці блищали від сліз. І обоє шморгали носами і витирали їх щохвилинно.

Як тільки Заторікус зайшов у кімнату, бургомістр Йостер кинувся до нього і майже зробив спробу кинутися на коліна перед магом. Той стримав свого недруга від кроку, про який у майбутньому він може пожаліти.

– Заторікусе, друже, – звертання свідчило, що чоловік геть не при собі. Маг подумав собі, чи не має він тут справу з отруєнням галюциногенними грибами. Хоча, де Йостери могли б роздобути їх? – Прошу тебе, допоможи. Я забуду всі образи, буду тобі братом!

«Божевільня якась», – промайнуло в голові у Флоріана, який тихо стояв біля порога.

– Та що, нарешті, відбувається?! – розпачливо вигукнув Заторікус.

Пані Йостер заплакала і, не в змозі говорити, тільки кивнула магу головою, щоб той йшов за нею. Флоріан і собі посунув слідом за вчителем. Бургомістр схопив його за руку:

– Ні, він не може туди піти!

– Дурниці, – гримнув Заторікус. Йому почала вже набридати ця незрозуміла таємничість. – Він мій учень і помічник, тому піде зі мною.

Йостерам нічого не залишалося, як поступитися.

Пані бургомістрова повела їх стрімкими східцями вгору, туди, де розташовувалися спальні. Флоріан раптом відчув, що в нього калатає серце, адже вони зараз мали увійти в кімнату Анельки. Досі він хіба подумки уявляв собі таку можливість. Хлопець намагався триматися зосереджено і вирішив ретельно стежити за діями і словами патрона, щоб… ну, щоб не витріщатися.

В гарненькій кімнаті у ліжку з дашком в самій лляній сорочці сиділа, спираючись на оксамитові подушки, Анелька. Голову її увінчував великий шовковий тюрбан. Заплакані блакитні очі почервоніли, як і кінчик довгуватого носа (якби не він, то Анелька могла б стати першою красунею; після Єви, звісно). Дівчина побачила натовп, який ввалив у її кімнату, скрикнула і затулила обличчя руками.

– Ідіть.., ідіть всі геть.., – заридала вона.

– Доню, люба, тут є пан Заторікус він тобі допоможе. Все минеться.

– Слава Богу! – видихнув маг. – Вона жива.

– Краще б я померла-а-а, – ще дужче заплакала Анелька.

– Хтось мені розповість, що стряслося? – Заторікус остаточно втратив терпіння.

Пані Йостер підійшла до доньки, затуливши її собою від решти присутніх і розмотала шовковий тюрбан. Коли вона відступила, всі змогли побачити доладні молоді оленячі ріжки, які примостилися на голові нещасної Анельки.

– Як… Як це могло статися? – маг розгубився. У нього майнула одна думка, але вона була неймовірною.

– Це мали б ми спитатися, – уїдливо відповів бургомістр, забувши про намір називати Заторікуса братом. – Чортівня це по твоїй частині.

– Що з тобою скоїлося, дитино? – ласкаво звернувся до згорьованої дівчини маг. –Ти щось з’їла?

– Ми всі їли однакові страви! – пискнула пані бургомістрова і прийнялася тишком обмацувати свою голову.

Анелька похитала головою, сягнула рукою під ковдру і витягла з-під неї металеве пуделко, прикрашене віночком з білих лілій.

– Ось. Я намастила обличчя, щоб бути гарною… Воно так добре пахне. А серед ночі… А-а-а-а… Краще б я померла-а-а…

Заторікус, звісно, впізнав своє пуделко, хоча і не міг второпати, як воно потрапило до Анельки. Чи міг Флоріан віддати їй засіб для росту рогів? Якийсь він вчора за вечерею дивний був. Але слідство можна відкласти на потім, а тепер треба подивитися, чим допомогти горопасі.

– Розступіться, – наказав маг присутнім, – дайте оглянути хвору.

Він обережно помацав вкриті оксамитовою шкіркою ріжки, а потім голову дівчини. Ріжки росли абсолютно природнім чином, нічого не вказувало на чортівню, як висловився бургомістр. Заторікус абсолютно недоречно порадів, що його зілля працює так добре, що в нього аж покращився настрій.

– Ну що? – в один голос запитали знервовані батьки.

– Маю сказати, – тут треба було ретельно добирати слова, – роги цілковито здорові.

– Роги? – зарепетував пан Йостер. – Роги здорові? А як щодо моєї доньки? Ти мусиш забрати їх, бо інакше… інакше.., – він схопився за серце і важко осів на ослінчик біля каміну.

– Я кажу, що роги здорові, бо вони виросли не через магію, а через те, що Анелька якимось чином запопала мазь, яку я приготував для.., – маг вчасно прикусив язика, щоб не сказати «для короля», – для кіз.

– Моя донька і мазь для кіз.., – простогнала пані Йостер, близька до непритомності.

– Що ж робити? Ти ж зможеш щось зробити?

– Можна, звісно, спробувати за деякий час спиляти роги. Але найкраще дочекатися осені, коли вони відпадуть природним чином. Приготування зілля забере не менше часу.

– Але ж вона не зможе виходити надвір, не те що бути в товаристві, – заперечила пані Йостер. – І ми не зможемо скривати це від сусідів аж до осені.

– Ми відвеземо її у заміській будинок, – вирішив бургомістр. – а ти тим часом знайдеш якесь зілля чи закляття, чи ще щось.

– Але як ми її доправимо туди? Дивіться, воно росте, – пані Йостер вказала пальцем на роги, які, поки точилася бесіда, пустили додаткові гілочки.

– Дивовижно! – маг захоплено милувався ріжками.

Бургомістр побуряковів, здавалося, його от-от поб’є грець.

– Стривайте! – вигукнув Флоріан, про якого всі забули. – Здається, я знаю, що робити. Принаймні, для того, щоб переправити панночку у кареті і щоб ніхто нічого не побачив.

Всі замовкли і уп’ялися в нього очима. Навіть Анелька перестала схлипувати.

– Раз ми не можемо приготувати theriakhae, – Флоріан вмисне вжив латину, щоб надати ваги своїй пораді, і дати знати вчителю, що він не всю науку пускав повз вуха, – то можна зробити роги невидимими!

«А з хлопця будуть люди», – задоволено подумав маг.

– Ти можеш таке зробити? – щоки бургомістра трохи втратили апоплексичний колір.

Заторікус кивнув і витяг чарівну паличку, яку на щастя в останню хвилю прихопив з собою.

– Зауважте, роги не зникнуть, – попередив він.

– Та чаклуйте вже! – вигукнула Анелька.

Бургомістр, маг і Флоріан сиділи у вітальні і пили кларет, хоча був ранній ранок. Голови їм трохи йшли обертом – від вина і від клопотів.

– Хотів би я знати, як зілля потрапило до Анельки, – Заторікусу не давала спокою загадка.

– А це я вам можу сказати, – на порозі з’явився Іґнац. Помітно було, що він всю ніч десь вештався. Хлопець був виснажений і навіть мав декілька синців на обличчі.

– Де ти був? Я гадав, ти вдома, – здивуванню пана Йостера не було меж.

– Я… я.., – Іґнац наче намагався стриматися, щоб не говорити. – А, най воно все йде під три чорти! Все одно сьогодні відбувається щось дивне. На мене напала якась балакучість, не можу втриматись, щоб не балакати. Питайте, що хочете, нічого не втаю!

– Що ти пив? – Заторікус із підозрою подивився на хлопця і його кущисті брови піднялися догори.

– О, я багато що сьогодні пив: пиво, вино, наливки… Гадав, нап’юся і засну, щоб більше не балакти без кінця. Не всім сподобалося, що я розповідав…

– Чи не пив ти перед тим якогось зілля?

– О, так! З цієї плящинки, – Іґнац витяг з кишені флакон із написом «potion veritas». Я думав, це любовне зілля. Випив все. Але тепер бачу, що це зілля нестримної балакучості. Я так стомився розмовляти!

– Ще одне скажи, – попросив Заторікус, показуючи пуделко з маззю для рогів – це ти взяв ось цю коробочку і віддав її сестрі?

– О, я! А ви в неї забрали? Так, я взяв. Прийшов побачитися з Флоріаном, але направду я сподівався побачити панну Єву. Це несправедливо, що Флоріан може так часто з нею бачитися. Він і так подобається дівчатам, то ж я взяв любовне зілля для себе і гарну коробочку для Анельки. Звідти так приємно пахло. Нехай би і Анелька стала такою красунею, як і Єва… Зрештою, якби та коробочка мала якусь цінність, то може ви і не тримали б її на каміні.

Тут Іґнац помітив Флоріана.

– О, і ти тут! Знаєш, я давно хотів тобі розповісти… Пам’ятаєш, як ти був учнем пекаря? Ох, це була одна з моїх найкращих витівок, – Іґнац засміявся, пригадуючи. – Я підсипав тобі сонного порошку, взяв його у матері, а вона – у вас, пане магу. І ти проспав весь час, поки тісто бродило… А коли ти влаштувався до ювеліра…

Флоріан не став слухати далі і вискочив за двері. Від обурення він аж задихався. Ніколи йому не приходило в голову, що причини його невдач були не в ньому, а в недобрій волі Іґнаца, який тільки прикидався другом. Наче полуда спадала з очей Флоріана. Він бачив, що міг би і раніше помітити насмішкувате і зверхнє ставлення бургомістрового синочка. Яким же дурнем він був!

Заторікус отримав відповідь на своє питання і навіть трохи більше, ніж сподівався.

– Хочеш, я його присплю?– звернувся він до отетерілого батечка. Бургомістр закивав. Маг просто махнув рукою в сторону Іґнаца. Той впав, наче сніп, на підлогу і одразу захропів.

– Коли прокинеться, дія зілля правди мине, але на всяк випадок поспостерігай за ним деякий час, – порадив Заторікус і вийшов слідом за Флоріаном.

Вони мовчки йшли ранковими вулицями – чарівник і його учень, у якого щойно прокинулося бажання вчитися. Місто тільки починало прокидатися. Їм зустрівся возик молочника, котрий котився, весело дзвякотячи дзбанками з молоком. За возиком, позіхаючи, плентався помічник молочника. Легкий вітерець приніс запах свіжого хліба – видно, новий учень пекаря не мав звички спати на роботі.

Коли вони дісталися дому, на них вже чекав сніданок. Єва зажадала почути все, що сталося у бургомістра. Вона була напрочуд уважною слухачкою, тому маг і Флоріан розповіли їй історію тричі, кожного разу щось додаючи, якісь несуттєві деталі, з яких, однак, виходило, що кожний зробив значущий внесок у спасіння усієї родини Йостерів. Єва у потрібних місцях зойкувала, робила круглі очі і затуляла ротика долонею, так що не можна було сказати напевне, чи вона співчуває Анельці, а чи трохи зловтішається бідою суперниці.

Одне слово, всі приємно провели час.

Після сніданку настав час зайнятися справами, тобто вчити і вчитися. Тож Заторікус і його учень відправилися у laboratorium і дуже скоро звідти почулися брязкання, вигуки і навіть звуки невеликих вибухів.

Увечері того ж таки буремного дня, можна сказати навіть поночі, біля будинку Заторікуса зупинилася карета. Якби сусідам не було ліньки вставати і дивитися, хто там приїхав до мага, то вони могли б впізнати у кругленькій фігурі, котра вийшла з екіпажу, бургомістра. Звичайно, також можна було б дійти висновку, що пану Йостеру соромно показуватися на людях після всіх чуток, які ширилися містом, і більшість з яких брали свій початок у вітальні пані Смальти. І також можливо, що це була чистісінька правда. Проте, давайте не вдаватися до теорії змов (модна фраза, що якось дісталася до нашої глушини із столиці).

Отже, бургомістр постукав у двері. За деякий час вони рипнули і відчинилися, запрошуючи увійти. Пан Йостер вагався хіба якусь мить, а тоді рішуче переступив через поріг.

– Що знову скоїлося, Йогане? – маг клацнув пальцями і в передпокої, де опинився бургомістр, стало світло. – Я ж тепер можу називати тебе просто Йоганом, раз ми тепер брати…

– Ні-нічого не скоїлося, – бургомістр скоса поглянув на магічний вогник. – Все добре. Анелька вже у селі.

– То чого ж ти не спиш сам і заважаєш добрим міщанам спочивати після важкого дня?

– М-маю до тебе пропозицію… Але чи не міг би ти просто засвітити свічку, а не оце…

Заторікус провів гостя в кабінет. Тепле мерехтіння свічок у канделябрі трохи його заспокоїло.

– Вибач, що нічим тебе не пригощаю…

Бургомістр махнув рукою, наче відганяв набридливу муху:

– Заторікусе, я тебе знаю сто літ… Та й ти мене стільки ж. Ми ж з тобою з одного тіста зроблені, тільки професії різні.

– До чого ти ведеш? – дійсно, пан Йостер зайшов надто здаля, а маг хотів спати.

– Коли Анелька… Ну, ти знаєш… Я одразу зрозумів, хто приготував то зілля.

– Звинувачуй свого Іґнаца, а не мене, – обурився Заторікус, аж в нього вуса наїжачилися.

– Ти теж чув про те, що король у журбі через своїх оленів. Це ж ти зілля для короля в подарунок робив, чи не так?

Заторікусу не було що заперечити, то він тільки невиразно мугикнув. Щоправда, він промовчав і про те, що після ранкових подій жалкує, що піддався честолюбним мріям запопасти милості у короля.

– У мене при дворі є знайомства… І тепер, коли ми переконалися, що зілля працює… Ми можемо розбагатіти. Я, може, й міністром стану, а ти – точно достойний стати на чолі королівських чародіїв. Ну а якщо ні, то грошей точно заробимо.

Заторікус не зводив очей з бургомістра, ніби кажучи: «Що ти, голубе сизий, верзеш».

Пан Йостер точно знав значення того погляду.

– Ні, я не з’їхав з глузду! Сам поміркуй – тобі все одно довелося б шукати exemplar для випробувань, а тут вже все само сталося…

– Йогане, тобі хтось колись казав, що ти пройдисвіт? Назвати власну доньку екземпляром!

– Та я про неї і дбаю! Якщо розповзуться плітки, що у Анельки виросли роги, хто її заміж візьме? А з кругленьким і повненьким гаманцем я її дуже вигідно одружу. Та й твоїй Єві придане не завадить.

Мовчанка Заторікуса приводила бургомістра у відчай. Він і думки не припускав, що маг не погодиться на вочевидь вигідну справу.

– Добре, – здався він. – Бачу, ти не дуже хочеш їхати до столиці. То давай зробимо так: я буду твоїм представником. Секрет рецепта твій, це не обговорюється. Ти виготовляєш мазь, а я її продаю. Запевняю, менше, ніж за півроку ми станемо офіційними королівськими постачальниками, – бургомістр підхопився з місця. – Я пришлю нотаріуса з контрактом зранку!

На цих словах він протупотів короткими ніжками до виходу, гримнув дверима і зник.

Минуло два роки. У вітальні пані Смальти не змінилося майже нічого – хіба поновилися, згідно з останньою запізнілою модою, серветки на кріслах. Завсідниці її салону зібралися, щоб обговорити весілля Флоріана та Єви, яке відбулося сьогодні.

– Ніколи не мала сумніву, що Флоріан досягне успіху! Такий талановитий юнак! Всього півтора роки навчання і він зміг здати іспит на аптекаря! – об’явила пані Смальта і дами з нею погодилися.

– Завжди знала, що вони одружаться, – проголосила пані скарбникова і дами підтримали її схвальними «о, так!».

– Такі милі наречені! – додала пані радникова. – Але чи вам не видається, що плаття, як на наречену, могло б бути трохи пристойнішим… Хоча, коли в тебе батько – королівський постачальник, не розумію, щоправда, що він там постачає, то можна дозволити собі ще й не таке!

І дами знову погодилися.