Це вже не гра

Декілька пар очей невідривно дивились на мене.

— Ви вправні геймери, — мій голос бринів, — але це вже не гра. Противник і загрози реальні, тож ваші помилки означатимуть смерть наших людей. Пам’ятайте про це. І нехай всі якцапи згинуть! Розпочинаймо!

Хлопці надягнули шоломи, їхні пальці застрибали клавіатурою. Невдовзі на моніторі з’явилися дві видовженні сріблясті кулі. Вони наче гігантські дирижаблі висіли над сірою зоною на значній відстані одна від одної. 

Я знав, що для якцапів поява куль стала повною несподіванкою. Бо дирижаблі спостерігалися лише візуально — жоден прилад не міг зафіксувати ні їх, ні їхню роботу. 

«Агресивна парасолька» — так ми називали роботизований комплекс активного захисту, — вміла навіть більше, ніж однойменна, знайома до подробиць гра. Вона не тільки сканувала ближній простір на предмет виявлення вибухонебезпечних предметів, але за допомогою лазера та куль-дирижаблів, які слугували своєрідними дзеркалами, вміла їх знешкоджувати. На випробуваннях «АП» усюди, куди міг дотягнутися її промінь, знищувала те, що переважало тротиловий еквівалент гранати. Комплекс також ліквідовував будь-яку загрозу з повітря: від міни до умовної балістичної ракети. Утім, як він поведе себе в реальному бою, мали побачити вже ми.

— «Джокере», що у нас? — перепитав я, вдивляючись в монітори.

— Бачу мінні поля — наші та якцапські; також невеликі розкидані скупчення боєприпасів у їхніх окопах. Гасимо? — відповів.

— Так, — майже відразу монітори зарясніли хмарками від розривів. — Контрольне сканування?

— Чисто, як в Рожнятові! — прозвучало невдовзі.

— Не розслабляємося! Слідкуймо за небом і потихеньку просуваємо «Парасольку» вперед. «Архонте», з’єднай із суміжниками…

Вже потім нам розповіли, що поява «АП» та результати її роботи викликали надзвичайний переполох у якцапів. Ми ж це відчули по майже безперервним ударам, якими виродки намагалися знищити кулі-дирижаблі. Але «Парасолька» ще на підльоті ліквідовувала все, чим нас атакували. 

З її допомогою за добу вдалося відвоювати значну територію, тож довелося задіяти ще один комплекс — щоб утримувати фланги. 

— Ех, таких би «Парасольок» — та на всю лінію фронту! — зітхали хлопці. 

Але, на жаль, ми поки що були єдиними, хто міг і захищатися, і просуватися вперед практично без втрат…

А потім надійшов наказ згорнутися — якцапи стали погрожувати ядерним ударом, тож союзники побоялися ескалації конфлікту.

— А може ну їх — ми своє відбоялися! — «Джокер» нахмурився. — До Нового року ще один день — невже не протримаємося, не відіб’ємо їхній розпіарений «Бояришник»?

Я усміхнувся, підморгнув хлопцям: 

— Протримаємося. І відіб’ємося. Що там у нас, «Джокере»?