27 Жовтня, 2025 Три дні перед життям вічним Повернутися до конкурсу: Людина квантової доби Текст видалено на прохання автора Повернутися до конкурсу: Людина квантової доби Навігація записів Попередній записНазад Повернути вкраденеНаступний записНаступн. Інвазія Навігація записів Попередній записНазад Повернути вкраденеНаступний записНаступн. Інвазія
Сподобалося абсолютно все — крім останніх рядків. Чомусь я сподівалася на відкритий фінал, але це вже мої заморочки.
Удачі на конкурсі!
Відкритий фінал (як і сіра мораль, хоч там трохи інакше) – така собі малодухість з боку автора. “Я не знаю як закінчити, позаграю-но з читачем, хай собі додумає”. А конкретно тут треба було б реально змусити читача повагатися над тим – жити чи померти. Слава автора “Страждань юного Вертера” звісно велика, але…
Читачу зазвичай не подобається відкритий фінал, він хоче визначеності. Але відкриті фінали подобаються тим, хто сам хотів би писати та допридумати правильну кінцівку. Себто – письменникам.
Цікаве філософське оповідання. Люблю, коли твір починає діалог зі мною поза текстом. Для мене у таких творах – глибина. На конкурсі є кілька оповідань, котрі мають приховану, “ненаписану” частину. Ваше також.
Не обтяжений заздрістю чи прагненням обов’язково виграти, тому якщо річ хороша – так і кажу, замість “збивати ” рейтинг у коментарях.
Дякую. Насправді тут ненаписана (і порізана) частина справді досить велика. Світ має потенціал для росту. Мабуть, знову мене затягне в цикл.
Дякую за це прекрасне оповідання. Останнім часом багато думаю про життя та смерть, а Ваш твір – ковток чистого повітря, аргумент “за життя”
Дякую. Так і задумувалось.
Текст треба добряче вичитати, бо колеться. Та якщо відсунути це вбік, лишається глибока медитативна історія з купою цікавих думок. З першої фрази подумав, що твір буде про нашестя зомбі, але історія приємно здивувала.
Щоб перенести свідомість, треба спершу зрозуміти що таке свідомість. Якщо у світі твору це зрозуміли, цікаво було б почути авторські думки про це.
Необхідність змін, ілюзія унікальності, конфлікт між страхом смерті і страхом життя… Надважливі теми для творчості взагалі, не тільки для НФ.
Подано все гідно, проте в фіналі справді чогось не вистачило – якоїсь сценки, фрази чи хоча б слова – чи то в сюжетному плані, чи в естетичному.
Успіхів, авторе, й подальшого натхнення.
І ще одне питання: куди вони переносили свідомість? У мертві тіла? У штучно вирощені? Чи в живих добровольців, заміняючи їхню свідомість чужою?
Припускаю, що кудись у “хмару”. А потім через певний час вже переписували у молоді, спеціально для цього вирощені з ДНК мерця клони. Якщо помиляюся – нехай автор і справді пояснить такий важливий момент…
Власне про це у тексті є, хоч і побіжно.
Там сказано, що свідомість переноситься у нове здорове функціональне тіло, але дітей завести не можна.
Себто очевидно (чи ні?) що це не інші люди. Ну та й інакше б протестували проти цього. Отже, або тіла андроїдів, або клони. В частині з художницею, ГГ уже спілкувався з людиною в такому тілі. Якщо були б клони, то думка про неможливість завести дітей звучала б як “заборона завести дітей”, бо технічно проблем не було б.
Ну от таке, якщо подумати. Втім, спосіб творення нових тіл для сюжету несуттєвий, фокус не на цьому.
Так-так, розумію. Текст колеться, русизми невичитані ітд ітп. Вибачте, але така заувага безсенсова, вона не дає нічого ані для покращення твору, ані для дискусії.
Ну буває.
Тема: “а що таке свідомість” варта окремих творів, давати її побіжно в творі який не про це – погана ідея.
“У фіналі чогось не вистачило” – Знову безсенсово. Розумію, що оцінки можна змінити на гірше, але… Фінал саме такий, як задумувався. Всесвіт – безмежний. У ньому знайдеться читач, якому саме такий фінал потрібен.
Дякую за цікаве оповідання. Сподобалося, як ви протиставляєте думки героїв різного віку: що для одних “мертві захоплять світ”, для інших – “хіба я всього досяг?”
Успіху на конкурсі!
Просю! А ще там є про письменника, який написав книжку наполовину живим, наполовину мертвим. Бо деякі книжки вже так і не будуть дописані, а хотілось би…
От, до речі, запам’ятала це місце, воно гарне.
Дійсно, хотілось би.
Як гарно!
Вітаю на конкурсі!
В оповіданні дуже багато влучних фраз, які неодмінно візьму собі на пам’ять, як цитати.
Щиро дякую вам.
Удачі на конкурсі!
Дякую!
Авторе, вітаю!
На протязі всієї історії здавалося, що головний герой обере смерть, замість перенесення свідомості у молоде тіло. Але виявилося, що то все було просто старечим буркотінням. І у фіналі інстинкт самозбереження переміг негативну рефлексію. Загальне враження: тематика оповідання гарна, а от фінал міг бути й цікавішим.
Так-то так )
Проте, якби герой обрав би смерть, то я б, наприклад, як старечий читач, буркотів би, що нема гепіенду)
Прошу вибачення і перед автором, і перед вельмишановними панами Мурмурандо та Прокрастинатором за те, що частенько вказую на недоліки саме фінальної частини прочитаних історії. Причини ж цього – повні новизни й саспенсу зав’язки. А от з розв’язками – так сказати не можу. Тобто питання, які письменник ставить читачу на початку твору часто набагато цікавіші, ніж відповіді на них. А я за симетрію! 🙂
P.S.: на мою думку в цьому оповіданні вартувало б у фіналі показати, як протагоніст реально летить до зірок в новому тілі (як компроміс між бажанням жити та протестними настроями в суспільстві), а не його тривалі роздуми з цього приводу. 🙂
От тут я згоден. Але тоді це буде припасований шмат іншого оповідання і не буде як слід розкрита жодна з тем. А про політ до зірок – це справді варте окремого твору. І про пригоди там. І про проблеми там. І про те, ким герой стане через багато-багато тисячоліть.
Зійдемось на тому, що тут – початок історії.
Все ж не через інстинкт самозбереження, а через нові сенси, які він знайшов.
Фінал завжди може бути цікавішим – якщо історія захоплює читача, а читач і сам автор, то він починає переписувати подумки твір і придумує свою кінцівку.
Цей аспект відгуків на самосудних конкурсах треба враховувати.