Довкола — понурі сірі постаті, що плетуться до плями світла на горизонті. Дехто човгає у протилежний бік, або по ламаній траєкторії. Якщо мандрівники зіштовхуються, то одразу розходяться, мов на порушення самотності є заборона.
Задивившись на інших, я шпортаюсь об щось м’яке. Переді мною лежить молода вродлива дівчина. В її широко розплющених очах — пустка.
— Вибач, — схиляюсь я над нею. — Хто ти?
— Не знаю, — чую кволу відповідь. І одразу усвідомлюю, що і я не знаю, ким є і чому тут. Дивно, та страху не має. Кусаю губи — біль також відсутній.
— Вставай! — протягую їй руку. — Я допоможу! Повір!
Вона довго вагається, та врешті хапається за мою долоню й підводиться.
Я орієнтую дівчину обличчям до світла. Вона не пручається, але й не дякує. Наче їй усе одно. Може провести її про всяк випадок?
Однак цей намір мені не судиться здійснити: відчуваю міцні пальці на лівому плечі. Розвертаюсь до того, хто так грубо мене зупиняє.
Бачу згорбленого чоловіка, змарніле, давно не голене обличчя.
— Туди не слід йти, — скорботно хитає головою незнайомець.
— А що там? — цікавлюся я, звільняючись від чужої руки.
— Нічого хорошого. Ще один день… — відповідає співбесідник втомлено.
— Хто ти?
— Придивись!
Заплющую очі від спалаху такої яскравості, що освітлює все моє життя від першого голосного крику в пологовому будинку до останнього, беззвучного, від осколку снаряда…
Я вклякаю на коліна.
Скребу пальцями твердий втоптаний ґрунт.
Ридаю без сліз.
— Ти ж не хочеш, щоб це й надалі продовжувалось?
Поволі приходжу до тями. Відкриваю очі, підводжусь.
— Але ж і тут не рай… — кажу я хрипло.
— Звідки тобі знати? Спокій завжди краще суєти! Повір!
Найважчий супротивник — ти сам. Особливо коли одна половина бажає спочинку, а друга — готова ще постраждати.
Проблема у тому, що мені не подобається самий зміст об’єктів для вибору.
— Будь мудрим, — зі щирим співчуттям у голосі просить інший я. — Ти довго жив у пеклі. Нащо вертатись? Тут набагато краще!
Озираюсь навкруги: так, в цьому місці ніхто нікого не ображає.
Чомусь згадується недавня мила дівчина, яка ніяк не відреагувала на мою поміч.
Що ж робити?
— Моє місце там, де я комусь справді потрібен, — виривається з мої грудей і я б’ю кулаком опонента в щелепу. Він падає, бо не чекав такого. Згинаюсь, підхоплюю його і обережно завдаю собі на спину. Як же тяжко нести самого себе!
З останніх сил крокую до світла, а десь згори лунає: «Покличте лікаря! Пацієнт виходить з коми!»
Із плюсів: Твір офігенний. Поки що найкращий з прочитаного мною на конкурсі.
З мінусів: Нащо ви полемізуєте під своїм твором? Ви усвідомлюєте, що читачі можуть оцінити його нижче ніж він заслуговує, базуючись на враженні від Вашої вправності у спорі, а не від письменницького таланту?
Дякую за коментар!
І спасибі за слушну пораду. 🙂 🙂 🙂
Підтримую
«Інший я» якийсь недобрий, як бісик на плечі, що дає погані поради
Хороша історія, щемлива та життєствердна! Мені сподобалось
Дякую за коментар!
У кожному з нас інколи, або часто прокидається антагоніст.
Головне – не переходити на його бік, а навчитись із ним якось справлятись.
“Як же тяжко нести самого себе!” – от це гарно сказано. А ще, тяжко терпіти себе кожний день і вислуховувати своє ж ниття
Дякую за коментар!
Бажаю Вам успіхів у житті та на конкурсі!
Вітаю, Авторе.
Гарний твір. Для мене він про те, як жага до життя перемогла внутрішню втому
Успіхів на конкурсі!
Щиро вдячний за відгук!
Радий, що у нас дуже схоже бачення! 🙂
Також бажаю Вам успіхів у житті та на конкурсі!
Ет… Хотіла похвалити оповідання, але спершу прочитала коментарі. Авторе, людство не наближається до загибелі. Воно існує завжди однаково: є ті, хто вбиває, і ті, хто рятує (ця опція також передбачає вбивства за необхідності). Скільки існує людство, стільки існують проблеми: побутові, екологічні, дрібні та загальні, війни, голод, репресії та депресія. Таке людство. Такі люди. Немає на Землі більш цинічної та жорстокої істоти, ніж людина.
Але це не означає, що нам усім треба просто зараз самознищитися. Треба просто прийняти це факт і жити своїм життям.
Дякую за такий поширений відгук!
Хто вертається сюди, покиньте всю надію.
Мурмурандо : щоб добре спати – краще того не знати!
P.S.: Я приємно вражений Вашій начитаності. 🙂
Хороша історія з глибоким сенсом.
Вдячний за відгук!
Цікаво було б узнати чим Ви вважаєте цей світ…
Світ із вашої історії? Сірою зоною між світом живих і потойбіччям. А якщо глибше — розумом кожної окремої людини, де й відбуваються всі справжні конфлікти нашого життя.