Нормальне Різдво

— Я офіційно заявляю протест, — сказав Марк і втиснув у щілину між панелями гірлянду, зроблену з дротів та трьох аварійних лампочок, знайдених десь у “техвідсіку”. — Різдво без вогників — це як автостоп без картонки. Тупо.

— Тупо? — це чіпати проводку на кораблі, який і так ледь дихає, — з докором промовила Лана. — Зен, скажи йому.

Зен сиділа в кріслі пілота так, ніби її там прикрутили болтами ще в Академії космічних рейнджерів. Вона не оберталася. 

— Я скажу, — мовила вона. — Якщо ви влаштуєте коротке замикання, я влаштую коротке життя. Марку —  мені цікаво, як саме ти плануєш померти цього разу.

Марк спробував усміхнутися, але усмішка вийшла як у людини, яка щойно зрозуміла: космос не жартує, а просто дає шанс пожартувати перед тим, як виписати рахунок.

— Ну народ дивіться, — він кивнув на ілюмінатор. За склом пропливали зорі — рівно, холодно, без натяку на “свято”. — Там нічого не зміниться, хоч ти хоч святкуй Різдво, хоч ні. А в нас зміниться. Святковіше. Я хочу, щоб у нас було… нормально. Як у людей.

Лана хотіла знову підколоти його, але слова застрягли. Бо “нормально” для них — це не мандарини й солодощі, а коли тебе ніхто не відправляє назад у притулок “за процедурою”.

— У притулку, — тихо сказала вона, — нам дозволяли на Різдво одну розкіш: не піти на лекцію про виживання.

— Я тоді усі пропускав, — гордо зізнався Марк.

Зен хмикнула.

— У мене розкіш була інша. Не померти в патрулі на Різдво.

Вона піднялася, підійшла до шафи й дістала металеві фляжки. Поставила їх на стіл, і як трофеї поруч виклала три пакетики.

— Не шнапс, — одразу попередила вона, побачивши, як у Марка засвітилися очі. — Какао-порошок. Контрабанда з Землі. Мені його один постачальник віддав… за те, що я не поскаржилася, на протерміновані сухпайки.

Лана взяла пакетик обережно, ніби він міг розчинитися від тепла її долонь.

— То ми… святкуємо? — спитала вона.

— Ми не святкуємо, — сказала Зен. — Ми фіксуємо факт: ми летимо. І Різдво настало.

Марк клацнув перемикачем. Три лампочки на гірлянді блимнули й… загорілися. Корабель не вибухнув. Всесвіт не подав сигнал тривоги.

— Бачиш? — прошепотів він сестрі. — Нормально все.

Лана видихнула, і їй уперше за довгий час здалося: попереду є не тільки космос, а й надія.

— З Різдвом, — сказала вона.

— З Різдвом, кадети, — буркнула Зен і вже лагідніше додала: — Та прийдешнім Новим роком.