6 Березня, 2025
Місто сліпих
Повернутися до конкурсу: БАЙКИ ЩЕКАВИЦІ – Вижити в очікуванні кінця світу
Текст видалено на прохання автора
Повернутися до конкурсу: БАЙКИ ЩЕКАВИЦІ – Вижити в очікуванні кінця світу
Дякую всім за коментарі -як позитивні, так і не дуже. Постараюся врахувати зауваження у моїй подальшій творчості. Бажаю всім нових творчих успіхів!
Як на мене, то щоб це оповідання мало здорову логіку – головному герою вся ця історія мусила б привидітись під час втрати свідомості, коли він розпочав свою екскурсію по фортечним підземеллям. Бо інакше стає дивно, чому жителі того міста знаючи про страхітливу пошесть, яку створив старий ображений на всіх доктор Клаар, ніяк від того не рятувались? Особливо кумедно виглядає хтива служниця лікаря. Вона ж добре відала котра саме пляшечка може спричинити кінець світу (зробити сліпою і її) та… нічого не робила! А от коли злодій відмовив їй у любощах – одразу викликала поліцію до вашого героя-історика. Хіба вона не могла в такий же швидкий спосіб спровадити подалі від рук божевільного лікаря той клятий пуделок? 🙂
Аплодую автору за те, як він любить і репрезентує своє (очевидно, своє) місто. Атмосфера, антураж, дух історії – усе це на висоті, про що вже було сказано майже в кожному коментарі. Найбільша цінність твору, як на мене, в тому, що він спокушає до поїздки в Івано-Франківськ, та й взагалі Україною.
Але задля підтримання вселенської рівноваги, мушу сказати про те, що не сподобалося: в сюжеті все розгортається наївно просто, як у дитячій казці; при чому у багатьох казках немає настільки концентрованої – до смішного – наївності. Тут же вона немов закупорена у баночці разом з Caecus morbus. Часова аномалія, в яку потрапляє саме гід і лише гід, а не туристи. Його спокійне сприйняття подорожі в часі і знайомства з привидом, немов він щодня таке переживає. Його миттєва довіра до мертвого гуцула і згода виконати божевільний план. Невідомо як створений і загнаний у пляшку патоген, враховуючи низький рівень науки загалом і фармацевтики зокрема. Невідомо чому люди не прийняли крапельки для носа, якщо вони були дієвими (якщо ж вони не були дієвими, то як цей нездара створив Caecus morbus?). Можна продовжувати, але, гадаю, мою думку вже зрозуміли.
Наостанок зауважу, що вмістити такий сюжет в сорок тисяч знаків – це серйозний виклик. Гадаю, ця історія куди ліпше і плавніше, а не так смішно-наївно-смикано, розгорнеться в форматі повісті – вона того варта.
Дуже сподобався історизм оповідання.
За манерою оповіді – легкістю, пригодами, духом старої імперії – оповідання нагадало повість “Іван Сила”.
Чому цей герой потрапив у минуле – тут зрозуміло, він історик, усе там знає. Але як він туди потрапив? Привид викликав?
Удачі на конкурсі!
Дякую за коментар. Він потрапив у минуле через аномалію, тобто діру у часово- просторовому континуумі у підземеллі старовинної фортеці.
Історія атмосферна і динамічна. Місцями аж надто динамічна. Чоловік попав в минуле, не встиг роззирнутися, а його вже на грабіж підбили)) Та ще й хто – привид! Склалося враження, що для гг – це норма, наче він кожен день попадає (не метафорично, проводячи екскурсії, а реально) ) в минуле і бачить привидів. А може це так? Може він знав привида особисто в своєму часі і тому так спокійно поставився?
В історію про супер небезпечну речовину, яка весь світ перетворить на сліпих повітряно-капельним шляхом, що аж потрібно було в супер лаборатоних умовах майбутнього її знищувати, я не повірила. Ну бо в такому разі весь світ вже був би сліпим, адже в ті часи дохтор не міг створювати речовину в таких умовах, щоб не розповсюдити її самому, як тільки її створить)).
Говірка в гуцула-привида зачотна.
Удачі!
Дякую за коментар. Головний герой є досконалим знавцем історії міста, а легенда про привида ратуші в нашому місті дуже популярна, її навіть діти знають. Тож не дивно, що він його впізнав. А звідки лікар узяв “сліпу пошесть”, ми не знаємо. Не факт, що сам виготовив. Втім, деякі бактерії потребують визрівання протягом певного часу, щоб проявити повною мірою свої властивості. Ймовірно, свої властивості “сліпа пошесть” не проявляла під час виготовлення, а лише після визрівання. Дякую вам за таке уважне прочитання оповідання. Успіху!
Так, потрібен час. А ще потрібні експериментальні випробування. Тож він не міг створити умови, щоб потестити свій винахід так, щоб не заразити всіх, якщо це дійсно працює. Тому логічно припустити, що він просто лякав городян і ніякої сліпої пошесті не було. Принаймні в таких масштабах, як тут описується))
Вітаю, авторе.
Цікава атмосферна оповідка. Окрема подяка за історичну достовірність.
Успіху
Щиро дякую! Успіху на конкурсі!
Я сам жив в Івано-Франківську десь 15 років, тому було цікаво читати. Сподобалось багато історичних посилань, опис міста, пригоди Івана в минулому. Загалом оповідання сподобалось.
Щиро дякую за відгук.
Вітаю, Авторко! В минулому були дві особи з майбутнього? Помічниця лікаря розмовляє сучасною мовою.
Дякую за відгук. Та вона, власне, і сказала лише кілька фраз. Мабуть, так хотіла Іванові сподобатися, що й мову його копіювала. 🙂 Втім, якщо моє оповідання оберуть для друку, спробую зробити мову сиділки трохи колоритнішою.
*Дістає нотатник і записує:*
1. Не ходити по невідомих підземеллях.
2. Ображені винахідники – грізна сила.
Було цікаво. Дякую!
І вам дякую! Успіху на конкурсі!
Вітаю, Авторе!
Дуже атмосферна оповідка, а говірка у привида така соковита – ммм!
Була в Івано-Франківську лишень проїздом, але своєю оповідкою ви нагнали мені охоти повернутися і пошпацірувати там у товаристві доброго знавця. Підкажете якого? 😉
Бажаю успіху на конкурсі!
Щиро дякую вам за відгук! Чесно кажучи, я навіть хвилювалася, чи не буде читачам надто важко зрозуміти гуцульський діалект. Ми, галичани, його добре розуміємо, а от інші… Але бачу, з цим все гаразд. 🙂 Приїздіть у наше місто – буду рада зустрітися і провести екскурсію. 🙂
Мінуси: проблеми з пунктуацією і ліхтарі не газові, а гасові. Плюси: дуже достовірно переданий гуцульський діалект, добре і правдиво описане місто, вдало вписана історична складова, особливо сподобався прийом з газетними статтями. Загалом сирувато, але мені подобається. Гадаю, якщо доопрацювати трошки цей твір, вийде взагалі супер. Поки мій фаворит.
Щиро дякую вам за відгук. Тільки ліхтарі були справді газовими в нашому місті на початку ХХ століття, про що свідчить та ж давня преса. Можу вас запевнити, що історична “матчастина” вивчалася мною дуже ретельно.
О, ну тоді ваш твір зробив добру справу — просвітив невігласа, тобто мене))) Дякую за інфу і за твір, гадаю, він матиме успіх.