Кіт, що з’їв собаку на мишах

Один сировар мав кота, що привів зелених котенят!

Та не брешу, що ви знову за своє.

Сировар сам зомлів із такої оказії. Бо мав товстелезного кота Борщика, а той виявився кицькою Катавасією! Принаймні, сировар так собі пояснив раптове схуднення кота.

А котенят прозвав Катастрофою й Катаклізмом.

Потім поклав їх назад до Борщика й вийшов на вулицю провітритися, бурмочучи:

— Зелені котятка… До чого екологію довели. А кажуть, в Чорнобилі мутації квітнуть і буяють.

Борщик закрив очі хвостом:

— Який сором, я тепер не він, а вона — Катавасія. Як тепер із цим жити?

— Не знаю. Ти іншу халепу поясни. Як ти їх будеш молоком кормити? — запитала його мишка Сметанка, із якою Борщик обожнював гратися в кота й мишу, і саме через це насправді так схуднув.

Катавасія лише розгублено глипнув з-під хвоста.

Перш за все, він не розумів як сон про зелену кицьку з кулястого скупчення Міжгалактичний Мандрівник, так-так, Борщику ще й не таке снилося, міг призвести до двох справжніх котенят уранці під боком.

І, межи іншим, їй-богу, їх треба ж годувати!

До того Борщика визнали за великого знавця мишей. Отак завжди. Варто подружитися тільки з одною мишею, як усі вважатимуть, що ти вже собаку з’їв на них. Наче справжній родентолог. А, ні, родентологія — то наука про всіх гризунів, не тільки про мишей.

А тепер Борщик мав дійсно стати нянею!

Допоки Борщик все думав та гадав що до чого та куди із чим, малі зелені непосидьки продерли оченята й радісно пронявкали:

— Мамо!

— Я не ваша мама, — знітилася Сметанка.

— Тату! — не вгавали котенята.

Борщик лише змовчав. А потім його осяяло:

— Катастрофо, Катаклізме! А що ви їсте?

***

Спочатку зник пес Бровко. А потім я.

Селом пішов розголос, що це тигр їсть собак. Тільки звідки ж йому взятися, якщо зоопарк у столиці, а цирк ніколи нас не навідував? Зрештою зійшлися на думці, що це чупакабра наробила лиха. Бо чупакабри вони такі — нізвідки можуть завестись.

І стали всім селом ту зайду ловити. Так би мовити на живця. Проте, оскільки собак більше не зосталося, то довелося спіймати вуличного чорного кота й посадити на ланцюг.

По пиці Шпінгалета, бо саме його спіймали, можна було прочитати до біса чого, зокрема «Що я вам зробив, люди?».

Але чупакабра виявилася балуваною — їй лише собак подавай!

Так на тому трохи й заспокоїлися, раз ніхто більше не зникав. Щоправда на всякий випадок живця залишили на ланцюзі. І Шпінгалет знічев’я аж став погавкувати на перехожих.

Остаточно Шпінгалет усвідомив, що зійшов із розуму, коли до нього в гості забігло двоє зелених котенят.

— Дядьку! — занявкали вони до нього. — Вас об’їсти можна?

Чомусь Шпінгалет навіть не злякався, та й куди бігти, коли ти на ціпку?

— А ви того, це, чупакабри? — прокинулась у Шпінгалета якась нездорова цікавість.

— Ні, ми — Катастрофа й Катаклізм.

Один біс його все одно об’їдять, так зрозумів собі Шпінгалет. Тим паче котенята мали повну пащу ікол, якими вони, як кусачками, відламали ланцюг Шпінгалета, і заходилися цю залізну ковбасу вминати.

***

— Зелені кицьки сняться до зелених котенят, — прошамкала старенька черепаха, яку Борщик якось розпитував про значення сновидінь.

— Дякую, про це вже й сам знаю, я запитував чи не бачили самих цих котенят? Тільки відвернувся, а їх як корова язиком злизала! — розхвилювався Борщик.

— Здається, вони щось казали про знайденого Бровка, — замислилась старенька.

***

Першим знайшовся Бровко.

Пес і раніше був дурним, як побачить когось, очі вирячить і шалено рветься з ланцюга.

А тепер і взагалі брів із виряченими очиськами, що вертілися врізнобіч і тужливо захлинався: «Вам ніколи не уявити, що зі мною скоїлося! Мене викрадали зелені котиська й експериментували наді мною!»

На жаль, люди нашої не розуміють, і окрім «гав-гав» нічого не розібрали в лайці першого контактера.

Лише посадили собаку знову на ланцюг. На який пішли полювати зелені непосидьки.

Якось так зрозумів Борщик переказ старенької черепахи. І зараз мчав зі всіх лап.

Адже якби зелені непосидьки поткнулися до Шпінгалета на ланцюзі, то було б не страшно, хіба що чогось поганого їх навчив би.

А Бровко… він же скажений! Колись їх самих із Шпінгалетом ледь не роздер!

«Кінець! Це кінець… Ні, хай тільки їх скривдить, я його, я йому, я сам його з’їм!» — мчав і панікував Борщик.

Проте Бровко, як побачив зелених котенят, із виєм забився в буду й днів ще зо три лише крадькома з неї виходив.

А Борщик устиг забрати діток якраз тоді, коли ті збиралися лізти за смачнючим ланцюгом у буду.

Потім знайшовся я. Але це вже інша історія.